Уривок з Євангелії, читання якого сьогодні почуємо в храмі в часі Літургії, є взятий з розповіді євангелистаМатея 17,14-23. Для більш глибшого зрозуміння цього євангельського фрагменту, слід звернути контекст, у якому він знаходиться в структурі Євангелії від Матея.
Ісус Христос, прямуючи дорогою до Єрусалиму, у першу чергу велику увагу звертає на своїх учнів. Він їх навчає окремо, випробовує, настановляє, вчить молитися, тощо. Логіку дій Спасителя можна зрозуміти, адже вони після його страждання, смерті і воскресіння повинні будуть понести Слово Боже про спасіння усім народам. Передовсім Ісус дбає про їхню віру, яка полягає не тільки на тому, щоб вони його пізнали як вчителя і надзвичайну людину, але щоб повірили, що він є Божим Сином – Спасителем світу.
Для цього, як розповідає нам євангеліст Матей, трьох із них він бере з собою на гору Тавор, де переображається перед ними. Ця маніфестація божества Христа не була потрібною йому самому, але задля зросту віри апостолів. Після переображення Христос повертається зі своїми учнями до людей, які чекали від нього як доброго слова потіхи так і оздоровлення.
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає саме про подію, яке мала місце відразу опісля. Отож, до Христа змучений і стражденний батько приводить свого сина, який був причинним. Багато хто не розуміє терміну «причинний». Сучасна біблійна наука схиляється більше до думки, що ось цей хлопець, який потребував оздоровлення, швидше за все був хворий на важку форму епілепсії. А вона сприймалася як один із видів опутання людини злим духом. Зрештою, причини і терапія цієї хвороби до сих пір залишаються невідомими медицині.
Коли до Христа приводять цього причинного, він оздоровлює його, вигнавши з нього злого духа. І тут наступає найбільш цікавий момент. До Христа приходять його учні з питанням, чому вони не могли цього зробити. Виглядає, що перед тим, як привести хворого до Христа, його учні самостійно пробували оздоровити його, однак без успіху. У відповідь чують від Ісуса слова, які можна трактувати як своєрідний докір: «Через вашу малу віру» (Мт. 17,20) А дальше додає, що навіть мала віра подібна до гірчичного зерна здатна робити великі дива. Натомість цей рід поневолення злим духом лікується молитвою і постом.
У цьому євангельському уривку на увагу заслуговує саме докір Христа апостолам про малу віру. Хтось, хто уважно читає євангельський текст, слушно задасться питанням: коли апостоли мали малу віру, то що говорити мені смертному. Таке розуміння віри виразно демонструє, що досить часто у нашому житті ми сприймаємо віру як спроможність сотворити якесь чудо у нашому житті або як запоруку постійного успіху.
Ось для прикладу, коли запитати досить часто людей, які приносять дитину до Хрещення: «А чому ви це робите?» То у відповідь можна почути: «Щоби не хворіла і можна було з нею на люди вийти». Або ж щодо Вінчання: «Чому шлюб берете?» І у відповідь те саме: «Щоб не розійтися». А дехто навіть вважає, що якщо він молиться і ходить до церкви, то йому неодмінноу житті повинно все йти гладко. Таке розуміння віри властиве нашій добі. Віру не можна сприймати комерційно, як своєрідний бартер з Господом.
Віра не у чудах криється і не у чудотворцях. Віра полягає у тому, щоб довіритися Христу і простувати за ним кожного дня, несучи свій хрест. Віра не є запорукою земського успіху, багатства чи успішної кар’єри. Коли хто сприймає віру, молитву, чи навіть побожне життя як заплату Богу за якесь подаяння, дуже швидко розчарується. Віра – це стиль життя. Вона просто допомагає нам жити, творити, прощати, терпіти, надіятися, любити.
Готуючи ось це недільне слово, я натрапив на дуже гарний вірш, який демонструє суть правдивої віри:
Людина в житті і не раз, і не два,
Буваєдивуєтьсящиро,
Як бачить і чує про різні дива,
І каже: «Велика в них віра!»
Тут хтосьпомолився і руки поклав, -
І скочив з постелікаліка;
Там шторм бушував, - хтось до Бога позвав, -
І сталасятиша велика.
«От віра у них!» - кажебільшість людей,
Завважившипевніталанти,
А поряднеявні для наших очей
Щодняходятьвіригіганти.
Цеті, хтодовірився Богу сповна:
Цемати з дитям-інвалідом;
По подихостанній з ним буде вона –
Не здасть в інтернат і не піде.
Любов відчайдушното питиме лід,
І витіснить гіркість подяка.
Це – в вірі тривалість десятками літ,
Вагоміш вона за ознаки.
Це той, кого ріднізреклися по тім,
Як вибравміж ними і Богом,
Залишивположення, статок і дім
Й тримається твердо дороги.
Це ті, хто оплакують рідних своїх,
Що в рабстві гріха пропадають,
І може побачать аж в вічності їх,
Та вірою не знемагають.
А в дні, що живем, в днібезладдя й спокус,
В часизневажаннясвятині,
Міцну треба віру, щоб в шторм, в землетрус
Встояти на Божійтвердині.
Початисвій шлях із Христом на хресті
І в небійогодовершити…
Так, друзі! Найбільшої віри в житті
Людині потрібно, щоб жити.
Справді сила віри є велика! Віра допомагає нам жити! Вона підказує нам постійно, що ми ніколи не є самі. З нами Господь, який нас провадить!
Даруй нам, Господи, сильну віру!
