"Хай поїде повоює гівнюк"... "на Схід їх всіх хабарників"... такими тупими фразочками рясніє будь-яке жваве обговорення чиєїсь провини чи неоднозначного вчинку. Водій нахамив пасажиру - в АТО його! Поліцейський щось там наплужив - в АТО його! Чиновник хабар взяв - в АТО його...
На жаль, такий флуд свідчить не лише про специфіку спрощеного мислення багатьох людей. Це так відображається філософія їхнього буття в координатах війни. І ставлення до війни. Вони вважають, що на війні місце для "соціального непотребу". Ну по типу, що гівнюків всяких, негідників, злочинців не шкода - хай гинуть. Але ж чесність порядність, сміливість у воюючому війську цінується більше, ніж у тилу, бо від якості вояків часто залежить успіх і перемога. Або хоча б те, як вистояти із найменшими втратами.
Себе такі "соціальні воєнкоми" вважають, мабуть, надто класними, чесними і праведними, щоб воювати... от, думаю, певно тому під час мобілізацій ховалися від повісток. Бо надто якісні. Як ж потім світ буде без такого добра якщо, не дай Боже, щось з ними станеться на війні!?
От, у таких побутових "посилах в АТО" відображається приховане неусвідомлене ставлення і до АТОвців... їх в очі називають героями, а в потаємних закутках душі зневажають і трохи часом ненавидять... "От дурень, пішов воювати. А я не такий дурний щоб собою таким цінним ризикувати..."
Це, звісно, не тотально, але таке є в багатьох.
