Сьогоднішнє читання Євангелія, що його ми почуємо в часі Літургії, є взяте з розповіді євангеліста Матея 19, 16-26. Його центральною темою є зустріч Ісуса Христа з молодим багатим юнаком.
Ми не знаємо його імені, але контекст його розмови з Ісусом свідчить про нього, що був він вихований у найкращих традиціях старозавітнього юдаїзму. До того ж, як підкреслює євангеліст Матей, юнак, про якого мова,походив з заможної родини і мав достатком все те, чого потребував для життя.
Кожен, хто слухає сьогоднішню розповідь євангелиста Матея, напевно задасться питанням: Навіщо ж тоді він прийшов до Ісуса? А прийшов він через те, що почувався не до кінця зреалізованим. Цей юнак є яскравим прикладом того, що посідання матеріальних дібр не є запорукою щастя. Коли б так було, молодий багатий юнак не прийшов до Ісуса.
Свій внутрішній стан і свої прагнення він виражає у питанні, яке ставить Христові: «Учителю добрий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19,16) Христос, глянувши нього, відповів дуже чітко і просто: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей» (Мт. 19,17) Той у відповідь каже, що ще змалку його навчили пильно зберігати усі Заповіді Божі. Але він не почувається задоволений своїм життям. Тому у відповідь запитує Спасителя: «Чого мені ще бракує?» (Мт. 19,20). Тоді Христос пропонує йому дорогу, яку богослови називають дорогою євангельського радикалізму: «Якщо хочеш бути досконалий, піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19,21). Почувши ці слова, молодий багатий юнак відійшов смутним. Христос на це у відповідь проголошує знані усім такі слова: «Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. (…) легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатом уввійти в царство Боже» (Мт. 19,23-24)
Хто поверхнево читає цей фрагмент євангельської розповіді апостола Матея, приходить до висновку, що Ісус Христос у своєму навчанні засуджує багатих і багатство у самому корені. Натоміть бідність є запорукою осягнення Царства Небесного. І таке сприйняття науки Христа є величезною помилкою. Не багатство чи бідність наближують людину до Бога, але її внутрішні відносини з Богом. А багатство і бідність є тільки середниками осягнення певної цілі.
Свого часу на це звернув увагу наш славний Іван Франко. Він уважно приглядався тогочасному монашеству і зауважив, що не усі ті, які стають на дорогу монашого покликання, роблять це з великого прагнення послужити Богу і людям, але задля власної користі. І ось, який він висновок робить:
Багатство злом не є,
Коли на добре вжите;
Та хто з біди в черці
Йде господу служити,
З страху перед життям
І перед боротьбою,
Хто супокою там
Шукає, а не бою,
Не праці, але сну,
Не посту, а страв много,
Не служби Божої,
А служби тіла свого, –
Волів би віри він
Зректись, се менший гріх,
Ніж вірусю весь вік
Отак давать на сміх.
Однак, ця ситуація може повторитися не тільки у монашому житті. Вона чигає на кожного, хто намагається здобути хліб життя легкими шляхами.
Уся суть Доброї Новини, яку проголошує Ісус Христос, полягає у тому, щоб не зупинятися на одному, не топтатися на місці, але постійно слідувати за Христом. Недарма Господь усіх тих, яких кличе, закликає «вийти з землі своєї», тобто вийти з зони власного комфорту. Тільки перед обличчям незнаного і нових викликів людина стає справді людиною.
Останнім часом спостерігаю збільшення у нашому суспільстві людей, які постійно нарікають: на державу, на сусідів, на рідних, навіть на самого Бога. Якби мені дали завдання придумати для них гасло їхнього життєвого креда, то я б без вагань запропонував би «Все не так». І коли у відповідь запитуєш такого «всенетака», а як повинно бути, то він у ступорі дивиться мовчки тобі у очі і не може й слова промовити.
Цього року ми святкуємо ювілей 125-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого – людини, яка 18 років провела у сибірських концтаборах. Але, він не втратив людяності! Ба більше! Коли радянський режим поставив на нього крапку, думаючи, що він у скорому часі помре, і дарував йому свободу, то він не спочив на лаврах слави. Навпаки, у так званому вільному світі, будучи вже у немолодому віці, зумів зберегти і розвинути Українську Церкву, а також оживити вже, здавалося б приречену українську душу та її віру у вільну і незалежну Україну!
І тут виникає питання: Як йому це вдалося? Відповідь знаходимо й у його життєвому кредо. Його першою складовою було гасло, яке він помістив у своєму гербі «Через терни до зірок». Цим гаслом він дав і нам зрозуміти, що життя – це боротьба і перемагає у ній той, хто бореться. А другою складовою його життєвого кредо були слова: «Великого бажайте!» Мало хто знає, що написав він їх у неволі, у 1957 році, коли перебував на заслання у Маклаково.
А ось продовження цих його слів: «...Одушевлятися великим, високим і мати перед очима гідну мету – само собою підносить людину. …Людина росте зі своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують. Правда, не кожний вродився генієм і не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духовних будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант».
Нехай ці слова великого Патріарха надихнуть і нас не марнувати своє життя наріканнями, але намагатися жити великими ідеями і великими планами!
Людина, яка не має у житті планів та ідей, які повинна зреалізувати, є мертвою ще за життя!
Господи, благослови і провадь!
