Вони приїхали удвох у Київ, прийшли, знайшли фото, приникли до фотографії по черзі... Вони все ще з ним. Вони три роки чекали, що його знайдуть, вони вірили, але через три роки прийшла ідентифікація ДНК. Мама бійця та його кохана дівчина, з якою він так і не встиг створити свою родину.
Лейтенанту Олександру Ложбину із села Перемога Козятинского району Вінницької області назавжди залишиться 24 роки. Його виховувала мама - вчителька школи в цьому ж селі. Саша не служив в армії, в нього була військова кафедра, але коли отримав повістку з воєнкомата миттєво зібрався і поїхав на війну, отримавши зброю та ставши командиром взводу. З травня 2014-го виконував завдання на Донбасі. А зранку 25 серпня позиції 3-го батальйону у селі Дзеркальне під Кутейніковим, поблизу Іловайська, були накрити потужним обстрілом російських військ. Напередодні бійцями 51-ї саме тут було взято в полон 10 російських десантників. А тепер сюди прийшла смерть.
15 воїнів 51-ї бригади склали свої голови під час того бою, і серед них був юний лейтенант, якого так чекали і так кохали ці жінки...
Мама Алла Олександрівна Ложбина видала про свого сина маленьку книжку, це її гордість, яка тепер завжди з нею:
"Я викладала в нашій школі зарубіжну та російську літературу. Але з літа 14-го я від російської літератури відмовилась назавжди".
Лейтенант Ложбин Олександр Володимирович був представлений до нагородження до державного ордена посмертно. Але орден не вручили, якісь папірці зникли у архівах, бо 51-шу бригаду за бої у серпні 14-го розформували ніби-то за відступи та невиконання наказів, тому навіть загиблим в бою з російськими агресорами три роки тому поки що не дають орденів - частину розформували, тож нема кому цим займатись, сподіваюсь, що будуть зрушення, надішлемо запит...
