Нещодавно у ЗМІ з’явилася чергові роздуми експертів щодо можливого створення СоюзуЛитви, України, Польщі і Білорусі. Зокрема, такому Союзу, як і 100 років тому, відводиться роль оборонного щита Європи перед «Імперією зла» - Росією.
Все б нічого, але такий формат часів IRzeczyPospolitej, де нам знову відводять роль «оборонного валу» по якому в разі війни вкотре пройдуть і свої і чужі немає нічого спільного з реальністю.
Так, литовський історик Альвідас Нікжентайтіс створив інформаційний привід для дискусії, розповівши в інтерв’ю ЗМІ про своє бачення такого утворення. Зокрема, про Литву «від моря до моря».
Історик вважає, що сьогоднішня ситуація в регіоні та в світі, у зв’язку з можливим розвалом ЄС та недієвістю НАТО, спонукає держави до створення нових союзів, а також розповідає, що: «для українців спільна історія з Литвою та Польщею не грали великої ролі, а той період вони вважали за чужу історію, проте на сьогодні ситуація змінилася, в Україні триває переформатування своєї історії та пошук певних точок відліку, які дозволили б знайти точки дотику з Заходом».
Ініціативу Литви в формуванні Міжмор’я бачить значно перспективнішою, оскільки країна невелика за розміром і ніхто не підозрюватиме її в таємних закулісних намірах, а роль Литви в цьому трикутнику збалансувала б всі інтереси, однак в цьому варіанті говорить про те, що литовським політикам варто було б привести до ладу відносини з Польщею.
На мою думку, у найближчі роки, створення таких подібних союзів виглядає неможливим, оскільки Польща та Литва є членами ЄС та НАТО, а Україну найближчими роками не бачать ні членом ЄС, ні членом НАТО. У відносинах Литва - Польща, Україна - Польща існують політичні та історичні протиріччя, Україна віч-на-віч бореться за повернення власних земель, а Білорусь з огляду на національну безпеку не планує вступати в будь-які союзи на противагу відносинам з Росією.
На сьогодні ситуація дуже політично хитка і якщо ми не хочемо «вилити з водою дитину» нам треба співміряти свої бажання з реальними можливостями в даному напрямку.
Як би там не було, сьогодні існує нагальна потреба у знаходженні історичного, політичного порозуміння між країнами Балтійсько-Чорноморського регіону, створення якісної платформи для діалогу громадянського суспільства, експертів та державних діячів високих рангів, виробленні спільних дій, стратегії співробітництва не тільки між нашими географічними сусідами, а й з ймовірними стратегічними партнерами. Такими як Туреччина, державами Каспійського регіону, зокрема Азербайджаном, із залученням підтримки у зацікавлених у співробітництві глобальних міжнародних організацій. Маємо навчитися мислити глобально, а діяти локально.
Створення глобального, транснаціонального спільного простору, де б держави почували себе рівними серед рівних, де б приймались спільні рішення на основі консенсусу і діалогу – надважливе на сьогодні завдання, яке під силу лише тим, хто не мислить категоріями 20 століття, де право сили було визначальним, хто усвідомлює усю небезпеку повторення помилок, які призвели до двох світових воєн на нашому континенті.
