- Львов - прікольний гарадок, мєстних толька многа. Вот бєрі радню і прієзжай! А їх пашльом в Європу, туалєти мить! - рипіло у трубку нєчто, параметрами схоже на "дєвушку", біжучи вулицею достойного Князя Романа у такому далекому 2014. Їх напхалося сюди, у мій рідний тиловий Львів, море - бидлячих, грошовитих, нахабних, з інтелектом на два пальці у неандертальських черепушках... Я хочу їх виселити до Сибіру, вистріляти, спопелити, щоб потомства не було. І сама себе ненавиджу за цю ненависть.
- Які ж прегарні колажі у тебе! "Лайки" втомлююся ставити! І вірші такі незвичні і глибокі! А вишиття яке! - то я кажу тендітній Білявці, переселенці з Донецька. Тоненька, вразлива і така... я не знайду слова. Мені просто соромно і боляче, коли я з нею...
- Та я давно пишу. "Ти определись, на каком язикє будешь пісать!"- сказав мені мій вчитель. І я самотужки два роки вчила мову. А як вивчила, прийшло воно - ДНР! Знаєш, про це щезла вся інфа, але у червні 2014 була у Донецьку ніч, коли українських патріотів хапали і вивозили. Жоден не повернувся. Жодного більше не бачили. Я ще протрималася більше року... То дуже страшно!
Вона тоненька і знервована. Живе у монастирі - більше ніде. Давно так живе. Вона - УКРАЇНКА з Донецька. І мій чудовий Котяра Артур Киреев теж звідти.. Вони - просвітлені. Я у боргу перед ними. Вони втратили все - дім, рідних, здоров'я. За мене. За моїх дівок і Майжезятів. За мій гламур і можливість звично пити каву вранці.
- Чи че чесно, що ви ТАМ так ненавидите наш Донбас?! - то не мене питали (дякую тобі, Боже, за це!). То Mariana Sadovska ТАК питали. Я б не витримала напруги.
Люди, ТАМ теж є Люди! А ТУТ теж живе падло і наволоч! Отакі б якісь резервації придумати для тієї наволочі! Полінко, знаю, читаєш. Прости нас...
