14329933 1098454290234665 1424264418893607724 nБула низенька хата, деревяна і дбайливо помащена батьковими сестрами "на біло". Була стара горішина, що тихими ранками зазирала у підсліпувате віконце, за яким спали ми, малі. Був кущ жасмину, під яким народився батько. Була гойдалка на яблуні у садку, куди мене в зарошений світанок виніс на руках батько послухати зозулю.

Квітник із важкими від роси "павоніями", кущі аконіту та "розбитого серця", рядочки васильків та майорів...

Був поріг, була піч.Помальована долівка, яку батько ще памятав глиняною, "радюжки" привезені "іздалека", відро із водою та кварта. Жердка із старими френчиками та маринарками до роботи. Був божник із рядком старезних образів, невідомо звідки узятих, дбайливо оповитих квітчастими рушниками. То вже потім я дізналась, що найцінніші образи, що зберігались у родині, були дбайливо сховані від совітів так, щоб ніхто не знав.

Мені їх, намальовані на полотні, доводилось бачити лише один раз. Куди вони поділись - не знаю. А ще було ліжко, старе, деревяне і таке міцне, що міцніших я не зустрічала. У ньому - слід від кулі. Застелене воно завжди було бабусиною плахтою, яку та ніколи не одягала, але всі знали: то бабина плахта. Не знала вона спокоб ніколи: діти, онуки, правнуки... Все закручена темною хустинкою, згорблена, змаліла на старість.

Баба Югенка.

До неї нас, як курчат із решета, висипали на літо із задушливих міст батьки. І там була воля, луги, корови, оповідки про русалок та перевертнів, ночівлі на горищі у свіжому сіні з діточими "лякалками" та іншими теревенями до ранку.

Дідусь помер раніше за неї. Та доки жила бабуся - тримався купи і рід. А не стало її - розсипались по світу так, що уже й не збереш.

І лишились мені у спадок від баби Югенки чорні-чорні циганські очі і руки, що не знають спокою. І я їх дочці передала, оті очі.

Було в мене село. Був рід. А тепер лише горбики на цвинтарі у старенькому напівживому селі...