Таки є переваги в переповнених маршрутках. Нині натовп притиснув до мене юне білоголове створіннячко. У неї були виразні примхливі вуста, що пахли трускавками і юністю, рівний грецький ніс (серед галичан з «балканськими» носярами це велика рідкість), виразна точена фігурка, тонкі палюшки, якими вона якось примудрялась тицяти в телефон, при цьому мило усміхалась, показуючи разок рівненьких перламутрових зубчиків.
За рожевим язичком ховалась таємнича місцинка, де народжувались слова. Часом дівча як кошеня замріяно мружилась чомусь своєму, грайливо закладаючи русявий льочок за паперове, майже прозоре, вушко. Я своїми ребрами відчував як вона дихає, потягується, повертається, намагаючись вибрати зручнішу позу в цій переповненій консервній банці.
Ще трохи і я б розгледів у її чарівній головці плин думок, бажань та народження емоцій. Мій внутрішній голос мурмотів щось на кшталт: «А ти ще не такий старий, Бодьку!»
Але, курва, між нами всунувся якийсь матьорий представник касти недоторканих і я задихнувся від перегару, дешевих цигарок і немитих нікада ніг. Мій вразливий внутрішній голос розпачливо блював у нижній частині хребта. Світ несправедливий, але гармонійний. Особливо у львівських маршрутках.
