Ця новина підірвала не лише мистецьке середовище, і не лише Львів. Нещодавно призначений директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк заявив, що в результаті ініційованою ним звірки музейних фондів виявлено відсутність майже сотні рукописів та стародруків, оціночна вартість яких становить десятки мільйонів доларів. І це лише у відділі кириличних книг. Перевірка інших фондів ще триває.
Тарас Возняк уже назвав зникнення цінних книг найбільшою подібною крадіжкою в історії незалежної України .
Подано відповідну заяву в правоохоронні органи. Поліція почала розслідуваня. Доступ відвідувачів у приміщення музею книги припинено, його працівників відсторонено від роботи.
У той же час є чимало тих, хто скептично ставиться до заяви Тараса Возняка. Одні схильні вважати це простим непорозумінням, мовляв, книжки і надалі лежать у фондах, їх просто не знайшли. Інші значно категоричніші, називаючи те, що відбувається, свідомою і цинічною провокацією, яка має чітко поставлену мету.
Спробуємо коротко сформулювати основні версії, які озвучують фігуранти та коментатори скандалу.
Версія перша: крадіжка
Директор музею написав заяву у правоохоронні органи, а також терміново скликав прес-конференцію, на якій і оприлюднив вражаючу новину.
Зокрема, він назвав найвідоміші зі зниклих раритетів - «Апостол» Спиридона Соболя, «Львівське Євангеліє» XVI іXVIII століть, «Апостол», «Біблія» та «Новий Завіт» Івана Федоровича.
«Я точно знаю, що було два «Апостоли» Івана Федоровича. Одного я бачила під час звірки, а другий до рук мені так і не потрапив», – підтвердила експерт та член комісії з перевірки Віра Фрис
Втім, Тарас Возняк натякнув, що масштаби розкрадання можуть виявитися значно більшими. «Ми наразі ще не перевіряли стародруки німецькою, польською та іншими мовами. Вони є ще більше імпортопривабливими», - заявив він.
Возняк також наголосив, що в інвентарних книгах музею булии виявлені розриви, та відсутність печаток в окремих місцях, що свідчить про їх можливу фальсифікацію.
Головний зберігач фондів Ігор Хомин принагідно розповів, що попередня звірка, яка завершилася у червні минулого року, тривала підозріло довго, а її акти підписали лише 2 з 4 членів комісії, а відтак не підписав ні він, ні тодішній директор Лариса Разінкова.
З усього сказаного можна було зробити лише один висновок – співучасників, а можливо й організаторів крадіжки потрібно шукати серед працівників музею. Серед кого саме? Тарас Возняк дипломатично уникнув відповіді, мовляв, шукати крадія, – справа правоохоронців. При цьому не втримався від заяви, що на його думку, крадіжки в галереї мистецтв тривали роками, і тепер він нарешті зрозумів, чому його призначення викликало такий шалений опір.
За дипломатичного Возняка стрілки у конкретному напрямку переваів Ігор Хомин, заявивши, що доступ до приміщення, де зберігались експонати, мала лише завідувачка відділом "Музей мистецтва давньої української книги" Лариса Спаська: «Вона пломбує це приміщення, виходячи, і зриває печатку зранку. Про це є відповідні записи. Ніяких скарг про спроби проникнення чи про те, що хтось там побував від Лариси Спаської не надходило».
Версія друга: непорозуміння
Відтак Лариса Спаська запропонувалаще раз перевірити кириличну збірку і «дуже так ретельно дивитись».
Солідарною з колегою була й екс-директор галереї мистецтв Лариса Разінкова: «Для мене дивно, що влітку із збіркою не було жодних проблем, а зараз це виникло», – наголосила вона.
«Я не впевнена, що ці речі зникли. Треба до кінця провести звірку! Для мене дивно, що тільки розпочалась інвентаризація, а вас всіх скликали і вже робиться ця прес-конференція. Тому що має бути повністю проведена інвентаризація і зроблені висновки по музею, який перевіряється. Також треба питати з комісії, яка працювала влітку, і яка головному зберігачеві і Ларисі Спаській сказала, що все є і все гаразд», - додала Лариса Разінкова.
Версія третя: провокація
Разінкова додала, що наполягатиме, щоб під час проведення розслідування компетентними органами директор галереї Тарас Возняк був усунений зі своєї посади.
Колишній директор також заявила, що з приходом нового керівництва багато досвідчених працівників перебуває під пресингом. «Люди масово отримують догани і бояться звільнення. Фахівці залишають свої посади», - сказала вона. Зокрема, за словами Разінкової, не змогла спрацюватися з новим директором звільнилася завідувач реставраційним відділенням.
Різкість Лариси Разінкової можна зрозуміти. У вересні 2016-го вона, попри чотирирічний досвід керування Галереєю мистецтв, підтримку і колективу галереї, і львівської інтелігенції, несподівано програла Тарасу Возняку конкурс на заміщення посади директора галереї.
Скандал виник ще до появи нового керівника на робочому місці. Доньці Бориса Возницького не дозволили забрати з галереї особисті речі батька. Тоді її реакція була не менш емоційною. У тексті, оприлюдненому нею на сайті «Музейний простір», Разінкова заявила: «Розпочинати роботу у такій знаній інституції, якою є Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького ТАК – не личить. Це низько, панове!»
Саме в перипетіях цьому майже піврічного конфлікту багато хто схильний вбачати справжню причину гучних заяв Тараса Возняка. Зокрема, як розповів член правління Українського фонду культури Валерій Потюк, зараз у Залізничному суді Львова триває розгляд судових позови Лариси Разінкової про її незаконне звільнення та, відповідно, про поновлення на посаді. Паралельно громадські організації готують інший позов – про оскарження результатів конкурсу, внаслідок якого Тарас Возняк став керівником Львівської галереї мистецтв.
Напередодні розгляду цих справ звинувачення колишнього керівництва принаймні у професійній невідповідності, не кажучи вже про можливу причетність до крадіжок, безперечно грає на руку нинішньому директорові. Скандал зі зникненням коштовних стародруків виник ну надто вже у зручний для нього час. Хтось йде ще далі у своїх припущеннях, стверджуючи, що згадана ситуація є свідомою провокацією, і весь цей галас потихеньку вщухне зі зникненням загрози «неправильних» судових рішень. Погодьмося, що при всій сумнівності подібної конспірологічної версії вона має право на життя.
***
А взагалі, крадіжки з музейних фондів належать до злочинів, що стрімко набувають популярність. У зв’язку зі зростанням вартості раритетів, у зв’язку з приходом у музейні заклади випадкових людей на зміну самовідданим професіоналам, зрештою, у зв’язку із загальним падінням моралі. Так, непросто змиритися з тим, що працівник культури запросто може стати співучасником банальних крадіжок. Але спокуса інколи виявляється занадто великою, - колекціонери готові платити за раритети шалені гроші.
Україна і в цій царині має свою специфіку - у нас бенефіціонерами подібних крадіжок нерідко стають люди з найвищих владних щаблів. Досить згадати приватні колекції Януковича та Пшонки, чи одіозного Дмитра Табачника, якого навіть найближчі соратники прямо звинувачували у «тиринні» картин та книжок з українських музеїв.
Тож якщо стародруки з Льівської картинної галереї і справді були викрадені, виринути вони можуть у найнесподіваніших місцях. Нинішні можновладці полюбляють колекціонувати раритети не менш за попередніх. Он і фракційний лідер «найголовнішої» на сьогодні української партії, «засвітив» такого ж «Апостола», що нібито пропав з львівської «картинки», потішивши при цьому народ кумедною версією придбання його за безцінь у якогось міфічного старого гебрея.
Крапку у цій історії ставити ще рано. Одне можна констатувати гарантовано. Незалежно від того, яка з вищевикладених версій виявиться вірною, ця історія не робить честі ні Львівській картинній галереї, ні самому містові.
P.S. На жаль, для Львова це далеко не перший скандал з пропажею старовинних книг та документів
У 2004 році сотні документів, малюнків та грав’юр зникли з Центрального державного історичного архіву України у Львові. Частину з них пізніше виявили у київських колекціонерів.
У 2005 р. із приміщення відділу мистецтва бібліотеки імені Василя Стефаника було здійснено крадіжку графічних творів XVI – поч. XX ст. та мистецьких періодичних видань кінця XIX – поч. XX ст.
У 2010 році у фондах Національного музею виявили зникнення 40 раритетів, серед них рукописи та стародруки, датовані ще XV століттям. Переліку, що саме пропало, музейники не назвали досі, оскільки йде слідство.
