Публікація цього матеріалу пов’язана з намаганням редакції не лише інформувати читачів про успіхи місцевого бізнесу, але й робити це з практичною користю. У даному випадку –застерегти від серйозних небезпек, пов’язаних з практичним втіленням такого корисного заходу, як утеплення оселі. Принаймні, аргументи від фахівців відповідного бізнес-проекту звучать доволі переконливо.
Забігаючи наперед, відзначимо також, продовжуючи огляд інноваційних перспектив Львівщини, ми не очікували, що реально вагомі проекти світового рівня реалізуються місцевими підприємцями не лише у славнозвісному ІТ, але й у таких приземлених сферах, як будівництво. Представником відповідного кола практиків на Львівщині є виробник будівельної ізоляції окремого ґатунку під торговою маркою «Бетоль». За словами його розробників, матеріал вирішує одразу дві актуальні проблеми будівництва. Які саме ми розпитали у його співавтора та керівника Олексія Лобойка.
Утеплення vs Ізоляція
Проект Бетоль спеціалізується на дослідженнях і розробках в галузі будівельної ізоляції. На ринку вісім років. Продукція, що пропонується споживачеві – плити для термічної ізоляції огороджувальних будівельних конструкцій. Простіше кажучи – утеплювач для будинків. Для виготовлення виробів використовується негорючий матеріал власної розробки, що уявляє собою твердий пористий моноліт, ззовні подібний до газобетону, але легенький. Основа – звичайний цемент.
Здавалося б, що нового можна запропонувати ринку, переповненому продуктами масового вжитку на зразок пінопласту? Виявляється, можна, і не лише покращити той чи інший технічний показник. Можна вигадати продукт, який своєю появою створить нову споживчу якість, розсуне межі ринку, заодно змінивши уявлення про те, якою має бути будівельна ізоляція насправді.
Свідомість більшості з нас сприймає її як щось, чим можна обліпити стіни будинку, після чого в приміщеннях стане тепліше. Саме так в дійсності і відбувається (якщо не напартачити з виконанням). Тому нічого дивного, що маркер «утеплювач» став іменем загальним для усього, що може бути з цією метою практично використано.
Тут буде незайвим певний елемент просвітництва у технічній стороні питання. Очевидно, що технічною метою влаштування ізоляційного шару на поверхні стіни є її відокремлення від зовнішнього середовища. Для чого це робиться? Загалом зрозуміло – аби запобігти безпосереднього контакту огороджень приміщення з низькотемпературним оточенням холодної пори. І навпаки – у спеку, що, між іншим, дає підстави вважати «утеплювач» рівною мірою й «охолоджувачем». Але це деталі. Чи досягається таким чином мета підвищення теплового комфорту в приміщенні, як наслідок – економія на енергоносіях, необхідних для підтримання належного рівня такого комфорту? Практика свідчить, що так.
Хлопський розум - основний механізм прийняття рішень
Здавалося б, просте, зручне і практичне рішення: взяти утеплювач, і утеплитись. Який саме? Та без різниці, на який в кого стане коштів. Носять же люди як дорогий, так і дешевий одяг – тепло і тим, і тим.
«На жаль, в будівництві така примітивна логіка не працює. Використання для ізоляції стін чужорідних для традиційного будівництва матеріалів синтетичного походження, навіть супернизькотеплопровідних, є, м’яко кажучи, недалекоглядним» - говорить Олексій Лобойко.
І справа, на його думку, не лише в усім відомих недоліках масових утеплювачів, на зразок горючості, перешкоді «диханню» стін, канцерогенності складників, недовговічності і тому подібних, вагомість яких подекуди перебільшена. Увесь цей набір перешкод долається або конструктивно, підвищуючи бюджет енергомодернізації будинку, або просто ігнорується у разі його обмеженості.
«Наведу приклад, можливо, притягнутий за вуха, але для ілюстрації суті проблеми цілком придатний, - усміхається Олексій. - Уявіть собі, що ви носите синтетичну білизну. Чи буде вам у ній тепло? Так, без сумніву. Чи виникнуть у вас у зв’язку з цим проблеми, з ефектом «утеплення» тіла безпосередньо не пов’язані? Хм.. Не вдаючись в інтимні деталі, хочу зауважити, що вплив такої малосумісної з шкірою людини субстанції, як синтетика, на оте, що вона в даному випадку «утеплює», м’яко кажучи, некорисний. А ще - дуже подібний за наслідками до процесів, що виникають в будівельній конструкції, яка волею неперебірливого ринку носить на собі органосинтетичну ізоляцію».
Виявляється, що стіна, яку ми так захоплено утепляємо усім, що потрапить під руку, живе своїм життям. Підвищуючи «утепленням» комфорт в оселі, чи зменшуючи видатки на енергоносії, ми, безумовно, робимо корисну справу. От лише наслідки такого втручання в життя стіни, або, як кажуть фахівці, у її тепловологісний режим, залишаються поза межами нашої уяви. І, як наслідок, інтересу. Воно й не дивно: суть заходу, не без впливу реклами і людського поголосу, примітивізовано до рівня «купив утеплювач – обліпив – задекорував – отримав щастя». Тим часом споживачеві незайве було хоча б мінімально орієнтуватись у технічному підґрунті термомодернізації будівель.
Одне лічим, інше калічим
Відтак повернемось до нашої стіни і її тепловологісного режиму. Вже сам цей термін підказує, що волога є повноцінним учасником усього, що відбувається із стіною (у тому числі й після втручання у її конструктив засобами «утеплення»). А в дійсності – ключовим фактором впливу і на конструкцію, і на тих, хто знаходиться в її оточенні. Тобто нас з вами.
Давно відомо, що саме волога, точніше її надмір, є винуватцем стандартного набору прикростей - супутників масової забудови – промерзання стін, руйнації опоряджень, сирості, плісняви, цвілі та грибків. Недарма стверджується: уся історія будівництва – це боротьба з вологою. Радикально захистити стіну від вологи неможливо, що б там з цього приводу не стверджувала когорта продавців відповідних засобів. Аби позбавитись від вологи, їй, умовно кажучи, можна дати лише висохнути.
А оскільки висихання стін будівлі – процес безперервний і безкінечний, що супроводжується таким самим безперервним і безкінечним процесом зволоження, лише сталий баланс між цими двома процесами рятує будівлю від руйнації, а її мешканців - від отруєння (тьху, тьху) плодами біологічного ренесансу. Загалом, таке балансування і відбувається на практиці, теж як безперервний процес, з однією відмінністю: якщо у певному («мокрішому») періоді часу стіна зволожується інтенсивніше, аніж висихає, надлишкова частина вологи встигає осісти на внутрішніх поверхнях стін. Результат дивись вище.
Тут доречно буде згадати про дві обставини: 1) протягом усього часу існування людства будівельні конструкції чудово обходились без усякої ізоляції, у тому числі ефективної; 2) перезволоження конструкцій як масове явище стало проблемою одночасно з появою сучасного масового житла.
Зважуючи відомі людству можливості протистояння останньому, залишимо в спокої поради і засоби, спрямовані на боротьбу з наслідками. В підсумку отримаємо лише два, які працюють з причиною .
Перший - не заважати стіні сохнути. Другий – утримувати в ній вологу до зміни атмосферних умов. Інакше кажучи, забезпечити акумуляцію вологи в стіні і її утримання до моменту виникнення умов для природного висихання – наприклад, зниження атмосферної вологості.
Звідси застереження від проекту «Бетоль»: будь-які додаткові втручання до конструктиву стіни, нехай і з благою метою на зразок утеплення, варто ретельно зважувати з точки зору можливих перешкод балансу зволоження і висихання.
Звідси ж і можливе рішення від проекту «Бетоль»: процесу балансування можна посприяти, застосувавши для утеплення ізоляцію з вологоакумуляційною здатністю.
Пояснивши таким чином на пальцях особливості тепловологісних процесів у нашій стіні, фахівці проекту наголошують: якщо обраний утеплювач цим процесам не сприяє, а тим більше, шкодить – це поганий утеплювач. І в ізольованій ним стіні чужорідне тіло. Перетворюючи утеплення на самоціль, господар ризикує наразити здоров’я своїх співмешканців на випробовування згаданим вище біологічним паскудством. Це повільна і непомітна, зате цілеспрямована #зрада.
Вологоакумулючою здатністю будівельних матеріалів, тобто здатністю вбирати вологу, утримувати її певний час і згодом висихати без шкоди для власної структури будівельна наука цікавиться давно. Проте, без особливого успіху. Матеріал авторства проекту «Бетоль» і його застосування з метою зневоложення будівельних конструкцій – перше у цьому напрямку практичне рішення, з іноваційністю якого вже погодились зарубіжні патентні відомства.
Ізоляція Бетоль, яка в стані допомогти конструкції безболісно позбавлятись від зайвої вологи, усуває одночасно дві проблеми будівництва,: перша – надмірні енерговитрати будівель з «економною» товщиною огороджень (утеплювач), друга – сирість на внутрішніх стінах приміщень як середовище розвитку небезпечних мікроорганізмів (акумулятор вологи).
Як гартувалась ізоляція
«У нашу свідомість якось непомітно втерлося, і масово прижилося переконання в тому, що будівельна ізоляція – це або пінопласт, або мін вата - продовжує Олексій. - Нічого дивного: попри розмаїття марок, модификацій і виробників, уся ринкова пропозиція, за великим рахунком, зводиться до цих двох типів виробів. Чому так? Та тому, що і перший – пінополімери, і другий – волоконні вати, існували у вигляді технічних розробок за десятиліття до того, як людство стурбувалось питанням економії енергоносіїв, і заходилось утепляти свої будівлі».
Інакше кажучи, ніхто цих чудо-утеплювачів спеціально для потреб будівництва не винаходив. І вже напевно не заморочувався дослідженням їх довготривалої експлуатаційної сумісності з ощасливленим ними будинком (це сталося згодом, коли рекламно-маркетинговий потяг вже пішов). Власники відповідних патентів – транснаціональні монополії, користуючись нагодою, хутко увіпхали їх будівельникам в безальтернативній по факту ситуації. А в подальшому доклали усіх зусиль, аби запудрити споживачеві мозок остаточно. Це нескладно: достатньо регулярно підкидати ринку все нові й нові варіації тих самих органосинтетичних «яєць», лише «вид збоку», видаючи їх за нові розробки, спрямовані на покращення, вдосконалення, забезпечення додаткових потреб, підвищення екологічності і в тому стилі до безкінечності, ретельно обходячи при цьому дійсно проблемні питання.
«Повертаючись до сьогодення, - міркує фахівець, - можна констатувати: так вже історично склалося, що свого часу за допомогою інструментарію класичного, чистої води протекціонізму,сферу будівельної ізоляції успішно монополізовано двома, власне кажучи, випадковими, точніше, пристосованими продуктами. Попутно масового споживача надійно переконано в їх безальтернативності. «Утеплення будинку пінопластом» – словосполучення, яке за кількістю пошукових запитів в інтернеті перевищує усі інші на кілька порядків. Це вже не історія, це академічний приклад маркетингового моделювання масової свідомості під інтерес обмеженого кола виробників.
«Але у світі багато несправедливостей, які рано чи пізно знаходять виправлення – завершує Олексій Лобойко.- Чому б не нами? Насмілюсь стверджувати, що матеріали типу Бетоль – єдиний на сьогодні вид ізоляції, який є максимально придатним для захисту будівельної конструкції від реальних експлуатаційних проблем. У тому числі й від таких, від яких ніяке розрекламоване утеплення не врятує.
А щодо власне утеплення - ринок і споживач вирішують локальне завдання – зменшити енерговитрати. Ми їх цілком у цьому підтримуємо, лише пропонуємо зробити це не абияк, а оптимально, із додатковою користю».
Такий, дещо контроверсійний, погляд фахівця на предмет обговорення змусив поставити йому декілька додаткових запитань.
Чи правильно я розумію, що Ваш матеріал відрізняється від інших представників групи ефективної ізоляції лише вологоакумулюючими властивостями?
- Винесемо за дужки механізм роботи з вологою, який не має прямого відношення до аспектів утеплення. Так от, як утеплювач наш матеріал не має якихось надзвичайних чи безальтернативних характеристик. Має й недоліки, аякже. При цьому, якщо за критерій взяти профільні корисні споживчі якості будівельної ізоляції, то існують і інші утеплювачі, які є негорючими, паропроникними, екологічно безпечними, мають умовно необмежений експлуатаційний ресурс, і не бояться вологи. Однак немає жодного, підкреслюю, ЖОДНОГО, який би усі зазначені якості поєднував у собі одночасно. Кожен з існуючих утеплювачів є лише більш або менш вдалою комбінацією кількох з цих якостей. Вже за один факт поєднання їх в наборі “Бетоль” наш матеріал можна сміло вирізняти з поміж усієї альтернативи.
Чому Ви увесь час вживаєте вираз «масове будівництво», це має якесь окреме значення, чи для елітарного будівництва обговорювані питання менш актуальні?
- Елітарне будівництво – це, умовно кажучи, стіна в метр товщиною. Тобто так, як будували за царя Гороха, і не мали жодних проблем ні з грибками, ні з теплом в оселі. Існує таке подекуди і зараз, і так само не має згаданих проблем, але це не предмет інтересу проекту Бетоль..
На Вашу думку, чи є вологоакумулюючі якості для будівельної ізоляції необхідними?
- Безумовно ні. По-перше, здатність акумулювання ізоляцією вологи без шкоди для самої ізоляції є явищем швидше винятковим. Це просто додаткова користь для споживача, хоча й вельми суттєва. По друге, кожен з ізоляційних матеріалів, що пропонуються сьогодні на ринку, має як окреме право на існування в якості товарного продукту для задоволення певних потреб споживача, так і власні унікальні цінності. Просто треба розуміти, що будь-який недолік обраного матеріалу чи технології означає необхідність додаткових витрат. Або погодження з економією на власному здоров’ї.
Тим не менш, Ви стверджуєте, що серед існуючого набору матеріалів для утеплення будинків немає такого, який і термоізолює, і зволоженню протистоїть?
- Як це немає?! Будь-ласка, Бетоль, а також його епігони. До речі, продукт цілком придатний для масового товарного виробництва на міні-підприємствах, з невеликими інвестиціями, для потреб окремого регіону або навіть окремого забудовника. Що, до речі, є черговою перевагою матеріалу Бетоль – його виробник стає оператором ринку негорючої будівельної ізоляції, поріг входження на який ринок альтернативним шляхом – через інвестиції у виробництво мінеральної вати, становить від 3-х мільйонів євро.
Що маєте на увазі під "епігонами”?
- Маю на увазі кількох послідовників, які у несанкціонований спосіб злизали рішення, працюючи в минулому в проекті Бетоль, а тепер продукують подібні вироби самостійно, подекуди маючи нахабство заявляти про свою унікальність. Ми ставимось до цього спокійно, оскільки відповідна ринкова ніша порожня, як бубен. До речі, в Україні чи не кілька сотень виробників абсолютно однакового пінопласту – всім вистачає місця.
Хоча безумовно, власники технології мають засоби контролю за її несанкціонованим розповзанням, оскільки посідають зареєстрований пріоритет. Зрештою, оскільки мова про бізнес, а не скриню з золотом, то ніхто не тримається за таємні знання, навпаки, ми пропонуємо їх до розповсюдження, лише за цивілізованим механізмом франчайзингу.
Підсумовуючи спільно, до місця буде додати: на сьогодні в державі практично відсутній нагляд за активністю населення у сфері поліпшення енергоефективності житла. Те саме стосується і соціально-побутового фонду. Проблему перекладено на користувачів приміщень, які діють самостійно, нехтуючи проектною складовою та без будь-якої фахової підтримки.
Ситуація в нинішній Україні характерна тим, що левова частка інвестицій в енергомодернізацію нерухомості йде з приватної кишені, держава і корпоративний сектор дивляться на це скоса. Тема так званого енергосервісу, тобто довгострокових вкладень в поліпшення стану будівель з наступним поступовим поверненням інвестицій за рахунок досягнутої економії на енергоносіях, попри неодмінний піар-шум, рухається, як мокре горить. Воно й не дивно – в країні немає ані легальних довгих грошей, ані готовності інвесторів випускати їх з рук далі як на півроку-рік. Сякий-такий рух по темі має місце лише на рівні домогосподарств та ОСББ, які змушені рятуватись поодинці і на власний кошт. Що саме по собі є явищем дуже позитивним, якби рішення при цьому приймались не на «хлопський розум», - зауважує Олексій.
Інакше кажучи, рішення про вибір способів і засобів реалізації «енергомодернізаційних» інвестицій приймає здебільшого нефахівець, який за свої гроші споживає наслідки невдалих технічних рішень та рекламних маніпуляцій. Що ж, кинутого напризволяще споживача можна зрозуміти – він діє на свій спосіб раціонально в конкретних економічних умовах, обираючи рішення, рекомендоване ринком, та ілюстроване практикою.
Шкода лише, що пересічний «утеплювальник», не замислюючись, ведеться на запевнення в абсолютній безгрішності та неперевершеній досконалості утеплювального ширпотребу. Не останню роль грає уявна простота рекламних порад за принципом “купи у нас усе, що треба, і зроби собі сам”, доступність і дешевизна матеріалів, практика навколишньої масової комерційної забудови, яка обліпила забороненим в цивілізованому світі пінопластом пів-України, рекомендації навколоутелювальних заробітчан, так званих бригад.
А замислитись є над чим. І без певних просвітницьких зусиль з боку відповідального сегменту ринку, не кажучи вже про державу, яка останніми часами невідомо для чого нам потрібна, тут не обійтись.
www.betol.ua, office@betol.ua, +380950628482
