Сашко Горонді втік у Львів, аби врятуватись від поганої компанії. Ні грошей, ні знайомих. Три місяців він жив життям безхатька і люди сторонились його. Спільнота взаємодопомоги «Емаус-Оселя» дала хлопцеві житло, їжу та фах. Він один з небагатьох, хто знайшов справу свого життя і сьогодні надихає інших.
На дитячому майданчику Надія побачила, як інша мама забирає сина від її доньки. «Ти бачиш, що вона хвора і, можливо, це заразно», - сказала жінка, дивлячись на дівчинку з синдромом Дауна. Серце Надії стиснулось від болю. Сьогодні вона одна з активістів проекту «Усміхнись мені! Я хочу бути Твоїм Другом!»
«Щось ти дуже щаслива для онкохворої», - якось прочитала у соцмережах Міла Реутова, коли просила допомогти зібрати кошти на проведення хіміотерапії. Жінка – голова організації iнвалiдiв онкологiï "Квант".
Таких історій безліч. На людей легко вішати ярлики, природно лякатись невідомого. Відкинуті чи не зрозумілі суспільством люди - нещасливі або ображені. Комусь потрібно підставити плече, бо – «впаде», а когось просто вислухати, бо його внутрішній біль може перерости в агресію.
Є один простий дієвий інструмент, що здатен змінити ситуацію. Інший лякає доти, доки ми не почули його історію і не побачили у ньому людину. У Львові ми створили платформу «Час історій». Люди зі сцени розповідають свої історії. З роками проект сторітелінгу став інструментом розвіювання міфів, стереотипів та налагодження контактів між людьми. Такий формат дає можливість людям почути одне одного у комфортний спосіб. Інший не небезпека, не ворог, інший – це новий світ і можливості. Страх – паралізує, прийняття ж іншості людини, нового життя - пропонує розвиток.
Більшість українських ініціатив говорить з глядачем мовою експертів, ми ж даємо слухати історії. Це – цікаво, залучає, викликає співпричетність. Тут не про «успєшний успєх», а про життя, як воно є.
Коли слухаєш історію - розумієш, що спільного більше, ніж відмінного.
Кожен у житті хоча б раз відчував себе іншим – через вбрання, діагноз, культуру, мову чи навіть колір шкіри. Чимало конфліктів і болю виникає через брак комунікації.
Інклюзії й толерантності може потребувати будь-хто з нас у будь-яку мить та з будь-яких причин. Життя не передбачити.
Ми зібрали особливі історії для заходу «Час історій: Big lesson». Промовці, які пройшли роки наркозалежності і тюрми, живуть зі обпеченим обличчям чи залізною ногою – розкажуть про свої великі уроки життя. Паралельно ми запустили хвилю обговорення через флешмоб #ПочуйІсторіюІншого. Мета - збільшити порозуміння у суспільстві та популяризувати діалоги між людьми. Запрошуємо кожного поділитись своїми історіями про те, як у певний період життя відчули неприйняття суспільства.
Поділіться історією про свій найбільший урок життя. Ці уроки – унікальний досвід, інсайт, головна суть життя людини. Хтось йшов до цього роками і ми можемо черпати цю мудрість одне в одного.
Ми всі вміємо говорити, а от спілкуватись вчимось у процесі життя.
«Всі ми різні. Кожен інший, інакший. Я чула багато драматичних історій - насилля, втрата здоров`я, сирітство, цькування. Комусь пощастило в житті менше, ніж мені. Інколи можливість бути почутим стає точкою зламу ситуації і знаходження виходу. Ми маємо навчитися слухати, бачити, розуміти і приймати. Коли ми готові приймати інакшість, ми стаємо сильнішими і спокійнішими. Принаймні в нас самих меншає страхів. Тому що спротив і агресія переважно закорінені у страхах і незнанні», - Мар’яна Савка.
Флеш-моб #ПочуйІсторіюІншого та захід «Час історій» – про зняття умовностей та бар’єрів у спілкуванні. Це прийняття викликів глобалізації. Збільшення порозуміння у суспільстві, популяризація діалогів, заклик замінити оцінювання на інтерес до життя того, кого не знаєш. Коли звертаєшся до Іншого із щирим запитанням “хто ти є?”, можеш отримати відповідь, яка збагатить. Коли люди починають говорити – з’являється шанс зрозуміти причини розділеності і знайти рішення. Це може запустити зміни у нашому суспільстві. Це протиотрута пропаганді – чути історії інших людей.
Ірина Снітинська,
засновниця проекту «Час історій з Іриною Снітинською».
