Другого березня у кількасот метрах від села Глухова на Сокальщині стався вибух, який почули у радіусі тисяч кілометрів. Трагедія сталася на шахті «Степова» - одній з найфатальніших у Львівсько-Волинському басейні, про що згодом. Причина, за попередніми даними, вже традиційна – метан.
Статистика втрат і шрамів на серці
Під час вибуху на аварійній ділянці працювали 34 гірники. Про вісім загиблих було повідомлено одразу. Потім зайшлося, про десять-одинадцять. Зрештою, про остаточну цифру жертв можна буде говорити лише після того, як у лікарнях достеменно з’ясують стан покалічених шахтарів, піднятих нагору.
Вісім… Десять…Одинадцять… Величина цифри не змінює масштаб трагедії. За кожним новим хрестом, який постане на цвинтарях Червонограда, Сокаля чи котрогось із довколишніх сіл, - долі осиротілих родин.
Третього березня Президент Порошенко оголосив загальнодержавний траур. Помолимося. Пом’янемо хвилиною мовчання. І принагідно згадаємо гірників Львівщини, котрих зжер вугільний молох у минулі роки. Не ставимо собі за завдання пригадати всі трагедії протягом 60-річної історії західного вугільного басейну, бодай не забути тих, кого ликнула пащека забою в останній десяток років.
Трагедії на шахтарській півночі Львівщини були завжди. У всеукраїнському масштабі вони були менш помітні, ніж катастрофи на страшних шахтах Донбасу, де відлік смертей ішов не на десятки, а на сотні. Як розповідав автору знайомий шахтар, «донбаські шахти – це пекло, у нас порівняно з ними, якщо не рай, то, щонайменше, чистилище». Але не гоже міряти трагедію цифрами. Бо що для когось статистика, то для іншого – втрачене життя, а ще для когось – вічний шрам на серці.
Хроніки трагедій
Хоч і у менших масштабах, як на Донбасі, але практично жодного року не минає без повідомлень про чергову трагедію на шахтах Львівщини. Пожежа. Вибух. Нещасний випадок. Якась правдива містика, наче земля не хоче віддавати людям те, що сховано у її череві. І коли чорний вугіль потрапляє на гора, він часто змінює колір на червоний.
24 червня 2005 року. 15.20. Трагедія на шахті «Лісова» у Червонограді. 15 років працювала без проблем, а тут метан обриває життя одразу п’ятьох молодих чоловіків. При чому жертв могло бути набагато більше. Смертоносний газ вибухнув у проміжку між двома лавами, в яких працювали на той час, відповідно, 15 і 30 шахтарів. Їм пощастило. Доля дала їм шанс оплакати суворими шахтарськими сльозами загиблих товаришів – Богдана Задорожного, Сергія Лагутіна , батьків маленьких дітей Олександра Франкевича та Сергія Атіпова.
Найбільше усіх вразила смерть Василя Германа. Проплававши довший час на атомній субмарині, він повернувся до Червонограда і влаштувався на шахту. За два тижні до трагедії 39-річний Василь одружився…
Наступний 2006-ий рік виявився останнім у житті ще чотирьох шахтарів. Після Богом даного затишшя нова напасть надійшла у 2008-му. Дві жертви вже у першому кварталі. Особливо вразила загибель комбайнера шахти “Межирічанська” Михайла Леня. Затиснутого металевим кріпленням у лаві, чоловіка визволяли цілих 12 годин. Не врятували.
А 2 квітня того року лише диво рятує гірників на злощасній шахті «Степова», назву якої цьогріч дізналася вся Україна. Близько 16-ї години 40 хвилин виникла масштабна пожежа у тупиковій частині прилеглого до лави конвеєрного штреку. До вечора того дня вдалося підняти живими усіх 92-х гірників, які перебували у зоні ризику.
Тоді ж, враховуючи, що це була вже друга пожежа на «Степовій» протягом останнього часу, міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець підтримав пропозиції територіального управління Держгірпромнагляду по Львівській області і дав протокольне доручення колу експертів розробити низку дій з реалізації заходів безпеки. Як ми переконалися через 9 років – щось таки не доробили, не реалізували. Хоча й не скажеш, шо проігнорували. Не будемо вдаватися до мало зрозумілих загалу технічних деталей, скажемо лише, що впродовж 2010-2013 років у шахту було вкладено 46 мільйонів капітальних інвестицій на її модернізацію, зокрема з урахуванням безпекових моментів. Не будучи фахівцем, утримуюся від висловлення підозр щодо ефективного ці цільового використання згаданих коштів. Комісія, яка розпочинає роботу на шахті, має можливість вивчити це питання.
Тодішню пожежу на «Степовій» гасили майже три тижні. Сумну естафету від неї прийняла наступного року, а саме 21 грудня 2009-го, шахта «Межирічанська». Пожежу, що виникла на горизонті 485 метрів гасили майже до половини січня. На щастя, 77 шахтарів вдалося вчасно евакуювати.
Але свою жертву вугільний молох того року таки забрав. 16 травня 2010 року на шахті "Великомостівська" при постановці вагонетки, що зійшла з рейок, вона притиснула до рами аркового кріплення гірника. Чоловік отримав перелом основи черепа, численні переломи ребер, які спричинили смерть.
У ті ж роки, до речі, двічі, щоправда менш масштабно, горить шахта «Червоноградська». На щастя, і там обійшлося без жертв.
2012 рік приніс нові пожежі і нові жертви, після чого восени Держгірпромнагляд з 22 жовтня розпочав посилені перевірки на шахтах ДП «Львіввугілля» і ДП «Волиньвугілля». Через незадовільний стан підйомних механізмів зупинили шахту «Зарічна», з формулюванням «через грубі порушення» заборонили проходження вибоїв на «Лісовій» та «Відродженні».
Цікаво, що репресії проти згаданих шахт спричинила чергова пожежа на… «Степовій». У ніч на 30 березня у шахті працював 201 гірник, 12 з яких – на аварійній ділянці. Їх урятували, щоправда двоє отримали серйозні опіки.
Березень 2012-го став чорним місяцем ще для однієї шахти – «Червоноградської». 16 березня на цій шахті через раптове зсув порід покрівлі у бортовому штреку загинув 39-річний гірник. Через п’ять днів на на поверхневому промисловому майданчику тієї ж шахти загинув його ровесник. А 30 березня на шахті «Межирічанська» смертельно травмувалася 49-річна жінка-машиніст електровоза.
Спекотний серпень 2015-го теж знайшов свою жертву. І знову трагедія на «Степовій». Внаслідок обвалу породи загинув 27-літній прохідник дільниці №2. Дивна шахта. Дивна і страшна.
Пекло залишається пеклом
Нині фахівці налічують в Україні понад дві сотні небезпечних шахт (підрахунки здійснювали до окупації частини Донбасу). 75% з них належать до першої категорії з підвищеною небезпекою вибуху метану. Ще чверть – до небезпечних за вибухами вугільного пилу.
На багатьох із них відзначають складні гірничо-геологічні умови. Майже півсотні шахт десятками років не реконструювалися. Там застаріле буквально все – від технологій до технологічного облаштування. Інколи для вибуху метану достатньо однієї іскри, виникнення якої у шахті – річ буденна.
Зрештою, як можна переконатися, навіть реконструкція далеко не убезпечує людей на підземних промислах.
Що це означає? Тільки одне. Не виступаю в ролі хочеться бути зло вісника, бо кажу те, що всі й так розуміють. Це означає, що з дня у день, з тижня в тиждень, з місяця в місяць, десятки тисяч суворих чоловіків, а подекуди й жінок, спускатимуться у забій за мізерними, як на свій труд, грошима, на мізер більшими, ніж мізерна середня зарплатня решти українців. Спускатимуться в пекло, вкотре граючи в орлянку з його охоронцями…
