Різдво Господнє як одне з найбільших свят у християнському календарі – це не лише привід смачно попоїсти, поколядувати, потішитися вертепною містерією та перехилити чарчину-другу. Передусім це все ж таки привід вкотре замислитися на сенсом буття. У ці дні, куштуючи кутю – давню поминальну страву, ми згадуємо тих, кого втратили, хто навіки відійшов у небесні світи, залишивши нас із турботами земними.
Тож, сідаючи за Святу вечерю, згадаймо тих, хто власним життям рятував нас від нападу московської орди, хто зберіг честь держави, чия жертовна звитяга дозволяє нам жити у незалежній країні.
Днями Президент Порошенко озвучив число загиблих протягом року – понад двісті бійців лише із системи Збройних Сил. Не минуло горе і Львівщину. Понад три десятки її шляхетних синів поклали цього річ голови, захищаючи Батьківщину. Йдеться лише про офіційні підтверджені дані, якими Форпост володіє на даний час. На жаль, можна припустити… Ні, давайте краще не будемо нічого припускати.
Згадаємо поіменно наших Героїв – уродженців і мешканців Львівщини. Вічна їм пам'ять! Вічні їм слава і вдячність!
***
Перші трагічні вісті 2016-го року прийшли 9 січня. У Зайцевому під Горлівкою бойовики обстріляли цивільне авто. На допомогу пораненій жінці, яка перебувала в ньому, кинувся 38-річний капітан з полку поліції особливого призначення «Миротворець» ОЛЕКСАНДР ІЛЬНИЦЬКИЙ (позивний «Барні»). Однак куля бойовиків влучила йому просто в голову, обірвавши життя уродженцю Турки. У дома в нього залишилися дружина та 7-річна донька. Розвідник Олександр Ільницький прийшов у «Миротворець» добровольцем, брав участь у запеклих боях, в тім числі й під Іловайськом. Після лікування в Києві, якийсь час працював у міністерстві, однак не витримав і попросився на фронт до бойових побратимів. Президент посмертно нагородив «Барні» орденом «За мужність» ІІІ степеня.
Того ж 9 січня у Карпати прийшла ще одна страшна звістка. Виконуючи бойове завдання, загинув боєць 14-ї ОМБ, 39-річний житель Славська СЕРГІЙ СУПРУН.
А вже 21 січня лиха вість прийшла на Золочівщину. У бою загинув 41-річний житель села Нестюки РУСЛАН МОСКВЯК з 30-ї ОМБ. У рідній оселі за ним сумують його мати і донька.
Доля подарувала надію, але… 24 лютого у львівському шпиталі від отриманих поранень помер ІВАН ЮЗЕФОВИЧ з Дрогобиччини, не доживши трохи більше трьох місяців до свого 40-річчя. У загиблого бійця 24-ї ОМБ в селі Унятичі залишилися дружина та двоє школярів – син і донька.
Через три дні, 27 лютого, із зони АТО надійшла ще одна трагічна звістка. У бою загинув 35-річний сокальчанин АНТОН КОЗАЧУК з 53-ї ОМБ.
Криваві жнива зібрав перший місяць весни. 17 березня, не доживши кілька місяців до 40-річчя, загинув дрогобичанин ОЛЕКСАНДР КОСТИШАК. 21 березня під час лікування у Львівському фтизіопульмонолічному центрі помер львів’янин ЄВГЕН КОС. До свого 50-річчя молодший сержант батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1» не дожив два місяці.
Наступного дня, 22 березня, біда прийшла вже у Буськ. Під часм виконання бойового завдання у Слов’янську загинув 26-річний стрілець Нацгвардії ПЕТРО БОЙКО.
27 березня, не витримавши напруги, на бойовому посту в Новоайдарі зупинилося серце 35-річного ВАСИЛЯ СОЛЯКА, молодшого сержанта 24-ї бригади. Без сина у селі Острів на Сокальщині залишилися двоє стареньких батьків. До війни Василь працював на шахті «Червоноградська».
На світанку 31 березня під час відкритого бойовиками мінометного вогню у Зайцевому було смертельно поранено 49-річного уродженця Львова ДМИТРА ГОДЗЕНКА, відомого за позивним «Годзила». Молодшого сержанта 57-ї окремої мотопіхотної бригади було поховано на лук’янівському військовому цвинтарі в Києві. У Героя залишилися мати та син. «Годзилу» посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».
Просто жахливим видався початок квітня – чорні вістки приходили одна за одною. 4 квітня у шпиталі Дніпропетровська помирає 39 річний солдат 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ВОЛОДИМИР ГРИЦІВ. Удома, в селі Волосянка на Сколівщині, в нього залишилося дві доньки.
5 квітня поблизу Золотого під Попасною буквально не витримує серце командира бойової машини 54-ї ОМБ прапорщика ВОЛОДИМИРА ОНИЩАКА – інфаркт. Онищак помирає в той же день, коли йому виповнилося 49 років. У Гірнику біля Червонограда залишилися дружина та двоє дітей.
Через три дні у маленький Гірник приходить ще одне велике горе. 8 квітня, провертаючись з відпустки у розташування частини, помер солдат 28-ї ОМБ ДМИТРО ЧУЖБА. Йому було лише 30 років.
Наче змагалася у біді з Гірником Сколівщина. Друга за місяць звістка про загибель прийшла на Бойківщину, того разу в село Тухолька, 11 квітня. Під час ворожого обстрілу у Трудовому під Новоайдаром загинув боєць 92-ї ОМБ ВОЛОДИМИР БЕРЕЗА. Через півтора місяці йому мало б виповнитися 40…
Лише 23 роки було у день загибелі під час виконання бойового завдання уродженцю Глинян на Золочівщині РОМАНУ МЕЛЬНИКУ. Роман служив у 10-ій морській авіаційній бригаді. Вдома у Героя залишилися мати і сестра.
8 червня під час ворожого обстрілу позицій ротного опорного пункту поблизу шахти «Путилівська» (Бутівка-Донецька) загинув 51-річний ЯРОСЛАВ ЦАП, механік-водій 128-ї гірсько-піхотної бригади. Прапорщик Цап народився і проживав у селі Дем’янка-Лісна на Жидачівщині.Без батька родини залишилися дружина та четверо дітей.
8 липня о 8.20 у Луганському обірвалося життя 30-річного мешканця Полонични Кам’янка-Бузького району ВАСИЛЯ МЕЛЬНИКА. Вранці, коли ворог почав обстріл, василь займався пошкодженим кабелем і на якийсь час залишився на відкритій місцевості. Куля снайпера влучила просто у сонну артерію. Бійця 54-ї ОМБ посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У тому ж Бахмутському районі 16 липня загинув мешканець Радехівщини ВАСИЛЬ РІЙ. До його 49-го дня народження залишалося 4 дні. В селі Йосипівка у загиблого бійця 53-ї бригади залишилися дружина, син і донька.
Уже через два дні 53-тя бригада і Львівщина зазнали нової відчутної втрати. Внаслідок мінометного обстрілу у ніч на 18 липня загинув командир батареї капітан ОЛЕКСАНДР ШВЕЦЬ, позивний «Литовець». 58-річний Швець був одним із найдосвідченіших воїнів. У загиблого залишилися дружина та троє дорослих дітей. «Литовця» посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Не припинилися лихі вісті з фронту і оксамитового серпня. Коли соцмережі зарясніли фотографіями з морів, неподалік одного з них, Азовського, йшли бої. 22 серпня під час виконання бойового завдання загинув виконувач обов’язки командира батареї 44-ї окремої артилерійської бригади, 42-річний молодший лейтенант ОЛЕКСАНДР ДЕРЕШ. Корінний львів’янин мав дві вищі освіти – «лісотех» і правничий факультет ЛНУ ім. Івана Франка. У вересні 2014-го пішов на вйну добровольцем, а згодом уклав контракт і пройшов курс підготовки офіцерів. У загиблого залишилися дружина та двоє дітей.
26 серпня близько 17.00 у Широкиному куля ворожого снайпера настигла 30-річного ВОЛОДИМИРА ШЕЛУДЬКА, позивний «Карась». Боєць Української Добровольчої Армії народився і жив у Новому Роздолі.
Наступного дня недобра новина полетіла з Мар’їнки у Кам’янку- Бузьку та на Радехівщину. 27 серпня під час артилерійського обстрілу загинув молодший сержант 53-ї ОМБ, 54-річний СЕРГІЙ ВОЗНЮК. Народжений в Кам’янці, він знайшов вічний спочинок у селі Нові Витки на Радехівщині. Герой залишив батьків, дружину, дітей та онуків. Вознюк посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
З вересня у Харківському військовому госпіталі помер 53-річний ЯРОСЛАВ СЛОБОДЮК із села Забужжя на Сокальщині. Слободюк був бійцем 93-ї ОМБ.
Рік і вісім місяців після отриманих поранень боровся за життя стриянин АНДРІЙ ГУК, сапер 703-го інженерного полку. 23 лютого 2015 року під час бойового чергування поблизу Станиці Луганської, Андрій підірвався на міні і отримав важке поранення голови. Переніс чотири операції, довгий час перебував у комі. 25 вересня його серце перестало битися. Андрію йшов 46-ий рік. Самотньою залишилася дружина.
Львівянин, уродженець Золочівщини ОЛЕГ ЮРДИГА загинув 10 листопада. 40-річний контрактник із 24-ї бригади отримав осколкове поранення правої частини тулуба, яке виявилося несумісним із життям. У Героя залишилися дружина та двоє дітей.
Загострення у зоні бойових дій наприкінці року боляче відчулося на Львівщині. Щоправда, перша сумна звістка надійшла не з Донбасу, а із Самбора. Лише місяць, як повернувся з «передка» МИКОЛА МАРИНОВИЧ, зворохоблене серце якого раптово перестало битися 6 грудня вже у рідному місті. У бійця залишилися донька та син.
12 грудня у Щасті загинув майор СБУ, 45-річний львів’янин МИХАЙЛО ЛІБРУК, яки йрозпочинав війну прапорщиком. Неодноразово був нагороджений відзнаками керівництва СБУ.
А далі була Світлодарська дуга. 18 грудня у важких боях загинув командир 3-ї роти 1-го батальйону 54-ої окремої механізованої бригади 21-річний лейтенант МИКИТА ЯРОВИЙ. Лише через тиждень тіло передали нашим військовим. Микита народився 2 лютого 1995 року у селищі Меліоративне на Дніпропетровщині. Вчився в Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, після закінчення якої у квітні 2016-го одразу поїхав у зону АТО. 20 січня він мав узяти шлюб у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. «Ти НАШ - і ми про це ніколи не забудемо, - написав на своїй сторінці у Фейсбуку настоятель Гарнізонного храму отець Сус. – Ще кілька днів тому розмовляв з тобою та домовлялись про твоє вінчання у Гарнізонному храмі... Ми будемо усі пам'ятати про тебе як того, хто любив життя і вмів співати про життя! Ти завжди був з гітарою! У тебе завжди було і залишається багато друзів». У Микити залишилися мама і молодший брат.
У боях на Світлодарській дузі загинув батько трьох дітей із Бортників 47-річний ВОЛОДИМИР АНДРЕШКІВ, позивний «Жара». Після Ревоюції Гідності він пішов добровольцем у «Київську Русь». Цьогоріч уклав повторний контракт.
А 20 грудня при виконанні бойового завдання районі Попасної загинув 47- річний львів’янин ВСЕВОЛОД РАТУШНИЙ. Навчався в Львівському лісотехнічному інституті, на механічному факультеті. Був призваний на військову службу за контрактом 30 березня 2016 року. Проходив службу у 24-й бригаді на посаді командира відділення. У Всеволода залишилася 70-річна мати.
***
Не маємо права забувати тих, хто загинув, боронячи нас і нашу державу. Маємо пам’ятати їхні імена і передавати нащадкам. Вони свою справу зробили. І тепер лише від нас, від пам’яті наших сердець та належної шани залежить правдивість твердження «Герої не вмирають»!
