Нинішній голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка є одним з рекордсменів у тривалості посідання губернаторського крісла, перебуваючи у ньому з грудня 2014 року. До досягнення Петра Олійника, який керував Львівщиною трохи більше 3 років, залишилося не так уже й багато.
Стільки ж головою області пропрацював і Михайло Гладій, але йому для цього довелося відбути дві губернаторські каденції.
Форпост спробував пригадати, чим запам’яталося царювання на Львівщині кожного з цих достойних мужів.
Степан Давимука (березень 1992- липень 1994)
Мовчазне спостерігання за процесом розкрадання львівських промгігантів трохи зруйнувало опінію серед колишніх соратників, зате додало масу корисних знайомств у потрібних колах. Що й спрацювало у 92-му, коли Перший Президент вирішив розставити «смотрящих» за регіонами. Кращої кандидатури, попри кардинальну розбіжність політичних поглядів, не знайшлося, відтак наш герой став першим формальним губернатором області у новітній історії.
Губернаторська служба проходила під акомпанемент перманентних скандалів, пов’язаних з оборудками навколо все тих же великих підприємств, а також скандальчиків меншого масштабу, але з присмаком особистої зацікавленості. Найпікантнішою були війна зі стріляниною за престижний «Гранд-готель», до якої виявився причетним син губернатора. Але пронесло – нагорі людей оцінювали не за такими дрібницями.
Віддана служба приносила належні дивіденди протягом більш як двох років, але зрештою, зіграла злий жарт. Більш як 90 відсотків голосів Львівщини не допомогли Леонідові Кравчукові зберегти президентське крісло. Нова влада підійшла до справи хвацько, не ставши влаштовувати розбірки з кожним губернатором окремо, а просто ліквідувала (ненадовго) сам інститут «смотрящих».
Безробіття тривало недовго, потрібні знайомства знову спрацювали. Уже за кілька місяців взявся за приватизацію державного майна в межах області. Його подвиги на цій ниві знайшли свій відгук як на шпальтах газет, так і в прокурорських блокнотах. Відтак після кількарічної продуктивної діяльності регіональним начальником держмайна замислився над депутатською недоторканістю.
Верховну раду довелося брати приступом, три роки очікуючи, поки колеги-депутати з «Нашої України» спокусяться міністерськими постами і звільнять омріяне місце в парламентській залі. Другий похід до парламенту під тими ж прапорами закінчився з тим же результатом, але цього разу чекати обіцяного три роки наш герой вже не став, і перед достроковими виборами 2007-го зробив правильний політичний кульбіт. Відтоді депутатствував під прапорами Юлії Тимошенко – до 2012-го. У виборчому списку цього року Давимуку посунула аж на 40 позицій, і про депутатський мандат знову залишилося тільки мріяти. Втім екс-нардеп образився не дуже, і ще в часи другого Майдану активно працював в обласному офісі «Батьківщини» на посаді першого заступника. Його й нині часто можна помітити там, хоча зараз Степан Антонович полюбляє позиціонувати себе як громадський активіст.
Микола Горинь (липень 1994 – лютий 1997)
Попри підтримку на президентських виборах Кравчука, і відверту нехіть київських чиновників, через певний час зумів заручитися підтримкою Кучми, і після чергової реформи отримав уже президентський ярлик на правління.
Правив аж занадто тихо й інтелігентно. Намагався добре ставитися до всіх, хоча виходило не завжди. Воював за землю з набираючими силу аграріями Гладія. Звільнив головного блазня львівських медіа Василя Базіва, що у висліді не раз гикнулося потому. Натомість головного фігуранта розкрученої не без допомоги того ж Базіва «справи дітей» Юрія Зиму захищав до останнього, навіть підсудним тримаючи на посаді.
Як останній з могікан романтичних часів здобуття незалежності, так і не зрозумів всезростаючої сили грошових знаків в молодій державі. Кажуть, що принесеними в приймальню доларовими валізами нехтував, але й до столиці їздив з порожніми торбами, чим викликав презирство і лють київської номенклатури.
Остаточно розсварився з Києвом у часи піднесення Лазаренка. Майбутній казнокрад номер один провів блискучу операцію травлі опального губернатора за участі аграріїв та інших опозиціонерів з облради, а також базівської газетки, і врешті довів керівника області до грюкання дверима.
Пішов сам, але не у безвість. Несподівано виплив на хлібній посаді у львівській митниці, якою навіть певний час порулив. Згодом знову повернувся у велику обласну політику, попрацювавши заступником голови облради. До облради-2010 імені «Свободи» вже не потрапив. Живе у Львові на скромну пенсію держслужбовця.
Михайло Гладій (лютий 1997 – січень 1999; березень 2001- квітень 2002)
За часів праці в Кабміні сформував добрі стосунки з Лазаренком, на губернаторстві зумів сподобатися Кучмі, що в результаті вплинуло на стрімкий кар’єрний зріст.
Першим приступив до тотального переділу власності, насамперед горілчано-харчової. До великої промисловості мав нехіть, байдуже спостерігаючи за її остаточним розвалом та розпилом.
Також першим почав формувати на Львівщині партію чиновників (під аграрним прапором), подавши приклад своїм наступникам.
Полюбляв оточувати себе одіозними постатями. Фаворит першого губернаторства Василь Базів, якого возвисив до поста свого заступника, перманентно доводив до сказу львівський політикум, відтак у другому губернаторстві виявився зайвим. Натомість Сергія Медведчука, головного обласного податківця та куратора місцевої СДПУ(о), відверто називали «тіньовим губернатором». Саме в ці часи податкове-митне керівництво фактично стало найбільшим кримінальним угрупуванням регіону.
Єдиний, кому вдалося двічі увійти в губернаторську річку. Полишений ним на хазяйстві Степан Сенчук не на жарт побив горшки з впливовим Медведчуком, і Гладія терміново відкликали зі столиці гасити пожежу. З цим справився, проте через рік і сам згорів під час проведення парламентських виборів, не забезпечивши потрібний Банковій відсоток.
У період міжгубернаторства покерував українським агропромом у ранзі віце-прем'єра. Після другого царювання пішов у депутати – програні на Львівщині вибори не завадили голові АПУ особисто пройти до парламенту у складі провладного блоку. Парламентська діяльність сподобалась – і в 2006 знову проходить за списком, цього разу змінивши політичну орієнтацію на БЮТівську. Ненадовго. За кілька місяців під улюлюкання колег вигнаний з фракції за підтримку прем’єрства Януковича. На дострокові вибори наступного року колишнього голову ЛОДА уже не кликали.
Далі його сліди довгий час губилися поміж малопомітних кабінетів на печерських пагорбах. Кілька років тому несподівано виплив на посаді ректора Львівського університету ветеринарної медицини, проте процарював там трохи більше як півроку. Після повалення Януковича перебрався на спокійнішу посаду керівника одного з наукових інститутів академії аграрних наук.
Степан Сенчук (січень 1999 – березень 2001)
Відіграв значну роль у поваленні Гориня і підвищенні Гладія, за що й був винагороджений, - спочатку посадою заступника голови ЛОДА, а після переведення патрона на столичні хліби – і найвищою посадою в області. На час призначення губернатором доріс до голови обласної ради, до якої пройшов за списком аграріїв.
Посаду використав з максимальною користю. Підмяв під себе державні хлібокомбінати з мережею хлібних магазинів та рибні господарства. Розпочав активний продаж землі в області, знову ж таки не без користі для себе. Будучи й до того не надто бідним, за час губернаторства перетворився на одного з найбагатших людей області.
За бюджетні гроші купив дорогущий «Мерседес», на якому гонорово роз’їжджав по області. Також за його головування на Львівщині забороняли компартію і закривали «Наше радіо».
На початку 2000-х вступив у конфлікт з Медведчуком, який перейшов у війну на знищення. Будучи керівником авторитарного типу, не міг змиритися з існуванням в області конкурента, рівнозначного за впливом. Але зустрівся із гідною відповіддю. У взаємних звинуваченнях з розмаїтих трибун бракувало хіба нецензурної лайки. У війні були використані всі можливі інструменти: депутатський корпус облради, місцева й київська преса, лобісти на печерських пагорбах.
Врешті-решт знервований касетним скандалом, та під’юджуваний апаратом Кучма зробив вибір на користь Медведчука. Офіційною версією зміщення стало поєднання посад голови ЛОДА та облради. До Львова повернули Гладія, у якого з Медведчуком все було нормально.
Про свою відставку дізнався у аеропорту Миколаєва, по дорозі на нараду до прем’єра Ющенка. Після повернення на губернаторську посаду Гладія перестав з ним вітатися. З Медведчуком продовжував конфліктувати аж до виїзду того зі Львова.
За кілька місяців після відставки полишив головування в облраді і подався у дипломати, керуючи торговою місією в Болгарії. Згодом повністю зосередився на бізнесі. Був одним з найактивніших і найнахабніших бізнес-гравців області, тісно співпрацюючи з ющенківським губернатором на Олійником. Забудовував рекреаційні зони та намагався скуповувати великі підприємства. До його бізнесових оборудок мали постійний інтерес правоохоронні органи..
Розстріляний у власному «Лексусі» наприкінці 2005-го внаслідок якогось з багатьох бізнес-конфліктів.
Мирон Янків (квітень 2002 – червень 2003)
Мабуть, найінтелігентніший з голів ЛОДА (все-таки професор і доктор економічних наук). Був по-дипломатичному обережним, намагаючись лавірувати поміж провідними політичними силами. Що не вберегло його від кількох серйозних скандалів. Найбільший з них виник внаслідок оприлюднення доповідної записки про політичну ситуацію в області (авторство якої приписують його раднику Т.Батенку), яка викликала лють націонал-демократів та вимогу негайної відставки. Довелося вибачатися перед депутатами.
Інший скандал спровокував наїзд ДПА на фірму соратника Ющенка Євгена Червоненка, який викликав низку пікетів під стінами податкової та ЛОДА. Але претензії були не зовсім за адресою - головний податківець Сергій Медведчук на той час увійшов в силу як ніколи, і жодної губернаторської підтримки при здійсненні своїх акцій не потребував.
За Янківа у Львові сталася Скнилівська трагедія, яка однак, особливих складностей губернатору не принесла.
Налагодив дружбу з Донецькою областю часів Януковича, звідки привіз до Львова пальму Мерцалова, урочисто встановлену в ЛОДА.
Дипломатичний хист і вміння обходити гострі кути не вберегли від опали. Більше того, його чи не першого відправили у відставку з достатньо жорстким формулюванням, за недоліки в боротьбі з корупцією та оргзлочинністю. За компанію звільнили також головного міліціонера та прокурора області.
Про відставку дізнався від журналістів, яких саме вітав з професійним святом. Не виключено, що насправді керівництво країни перестала влаштовувати політична м’якотілість губернатора – майбутні президентські вибори вимагали керівника, здатного жорстко контролювати область. Іншою версією було невдоволення все ще впливового Віктора Медведчука зближенням губернатора з «донецькими» і прем’єром Януковичем – СДПУ(о) все ще вважало Львівщину підконтрольною собі територією.
Після відставки згадав про свій дипломатичний хист, який проявляв спочатку на посаді посла у Латвії, згодом радником-посланником у Польщі.
За деякий час знову знадобився львівській політиці. Цього разу із закордонного заслання його викликав новопризначений Василь Горбаль, призначивши своїм першим заступником. Після приходу Цимбалюка ще півроку за інерцією утримував свою посаду. Потім пішов нібито на пенсію, проте незабаром знову опинився на дипломатичній службі в уже знайомій Польщі – цього разу консулом у Гданську.
Повернувшись до України, без роботи теж не залишився, очоливши Львівський інститут менеджменту, яким провадить і понині.
Читайте також:
Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.2)
Від Давимуки до Синютки. Градоначальники міста ЛОДАтова (ч.3)
