Про це повідомили у спільноті "Український Визвольний Рух - ОУН і УПА" у Фейсбуці.
Дмитро Захарович Сливчук народився 8 листопада 1928 року в селі Красник, нині Верховинського району Івано-Франківської обл. Був найстаршим серед шести дітей.
У 1943 році закінчив 5 класів Ільцівської народної школи. У цьому ж році став членом ОУН під псевдо "Дмитрик". Був зв'язковим - носив записки від коменданта боївки вчителеві Федору Уршеджуку ("Ваньки"), який був комендантом самооборони, та отцю Богдану Одинському. Також три місяці керував господарством підпілля (600 овець) на полонині.
Весною 1944 року прийняв присягу в УПА. Двічі поранений, з 1946 року за вказівкою станичного легалізувався для підпільної роботи, працював загонщиком худоби. У жовтні 1947 року під час доставки підпільної пошти Сливчука вистежили "стрибки", поранили в ногу під час переслідування, але йому все одно вдалося втекти. На тому його співпраця з підпіллям закінчилася.
У 1948 році Сливчук працював на лісосплаві. Дев’ять місяців служив у Радянській армії, звідки був комісований через хворобу.
До 1957 року працював у Шибенському лісопункті. Далі 15 років працював у Надвірнянському районі на лісоповалі. Після 34 роки столярував.
Проживав в селі Ільці, присілок Грабовець Верховинського району Івано-Франківщини. Вийшовши на пенсію, активно включився в роботу по увіковіченню пам’яті побратимів – учасників визвольних змагань. За його активної участі встановлено близько двох десятків хрестів на місцях загибелі воїнів УПА, виготовлено і встановлено 5 меморіальних дощок з іменами загиблих у селах району.
Дмитро Сливчук очолював Верховинську районну станицю Братства вояків УПА Карпатського краю. Виховав чотирьох дітей.
Після російської агресії у 2015 році Дмитро Сливчук звернувся до Верховинського районного військового комісаріату з прохання взяти його до Збройних сил України:
"Заява-звернення
Я звертаюсь до вас по такому питанню, що з насуваючою загрозою із сходу від московського агресора, який нас знищував понад 300 років терором, розстрілами, голодом, висилкою, віддихнув 20 років та зараз узявся далі, щоб покласти наш український народ на коліна. Якщо це йому вдасться, то ми вже ніколи не встанемо із колін. Я рішив проситися добровольцем в ряди АТО, щоб разом із молодими відстоювати і звільнити Україну від ворогів. Я ще ціпко можу тримати зброю в руках. Прошу зважити на моє прохання.
З повагою до вас, Дмитро".
Але у військкоматі йому відмовили через вік.
