2 лютого минає 175 років від народження Івана Пулюя, одного з найвідоміших українців у світі. Уродженець села Гримайлова на Тернопільщині ходив до міської гімназії, щоденно долаючи пішки понад п’ять кілометрів, передає Радіо Свобода.
Навчання зацікавило, а ще більше прийшлись до душі знайомства з однодумцями. Ними стали брати Олександр і Володимир Барвінські, з якими студент Іван Пулюй заснував своє перше товариство – Товариство української молоді «Громада». Від цього кроку і далі до кінця життя Іван Пулюй завжди знаходив можливості зайнятись громадською чи освітньою роботою.
Він ніколи не скаржився на брак часу чи на несприятливі обставини, адже «ми збирати мусимо те, що посіяли предки наші, так колись збиратимуть наші потомки те, що ми посіємо». Так у праці продовж усього життя він ніколи не зрадив цього принципу.
Важливою, навіть можна сказати – доленосною подією в житті Івана Пулюя стало знайомство з Пантелеймоном Кулішем у Відні під час навчання в Греко-католицькій духовній семінарії.
І ще одна подія змінила назавжди його життя – це лекції з фізики й математики, які слухав у Віденському університеті. Точні науки так захопили, що все інше мусило відступити, не допоміг навіть заклик батька Павла Пулюя до сина віддатись теології, прийняти духовний чин.
Вже від 1869 року Іван Пулюй – учений-фізик – вражав сучасників науковими відкриттями, а у сфері світла став першовідкривачем. Адже саме Іван Пулюй першим звернув увагу на так звані «катодні промені» – електронні пучки світла, які поклали початок новій галузі науки – електротехніці.
Досягнення вченого не минула увагою Німецька вища технічна школа у Празі, на її запрошення у 1884 році вчений переїжджає до чеської столиці, яка назавжди, до кінця його днів стала другим домом і місцем найбільших наукових досягнень. Іван Пулюй викладав фізику в празькій політехніці, в 1888–1889 роках був її ректором і протягом всього цього часу наполегливо експериментував.
Саме тут, у Празі, в 1886 році вчений Іван Пулюй відкрив Х-промені, відомі більше як рентгенівські, хоча німецький вчений Вільгельм Конрад Рентген (1845–1923) відкрив це проміння набагато пізніше – наприкінці 1895 року.
Перша у світі рентгенограма цілого організму людини (дитини), зроблена Іваном Пулюєм. Лютий 1896 року
Розповідають, як дізнавшись про те, що авторство його «променів» приписали Рентгенові лише тому, що його власний винахід не був вчасно задокументований, Іван Пулюй засмутився, не раз з болем повторював «Ці рурки мої!» (рурка – трубка, що випромінювала світло – ред.).
Відтак «промені Івана Пулюя» у світі відомі як рентгенівські, хоча пальма першості належить українському вченому. Зокрема, це визнав і німецький та американський фізик Альберт Ейнштейн, який був знайомий із українським вченим.
Ейнштейн написав Пулюю: «Не можу Вас нічим утішити: що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа».
Відповідь Івана Пулюя не забарилась: «Що має статися – станеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!»
Живучи у Празі, Іван Пулюй ні на мить не забував про Україну, кілька разів намагався повернутись додому. Але так склалося, що продовжував працю в політехніці у Празі, у 1902 році очолив кафедру електротехніки, здобував нагороди за освітянську справу та наукові винаходи.
Один із винаходів Івана Пулюя. Апарат для визначення механічного еквіваленту тепла
Іван Пулюй навіть отримав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, та від цього відмовився. Хотів зайнятись важливішим – справами в рідному домі.
«Ніхто ж розумний не буде сумніватись, що доля нашого народу лежить не у Відні і не в Петербурзі, але в його таки руках, коли б тілько був розум», – наголошував український науковець.
Іван Пулюй (1845–1918) – український фізик та електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Репродукція з літографії Романа Литвина
Метою вченого була освіта свого народу, підтримка і вивчення української мови, літератури, історії, адже «Сила і спасеннє лежать у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа».
Не марнуючи часу, Іван Пулюй у 1871 році видає у Відні в перекладі на українську «Молитовник».
Зважаючи на пригноблення української мови в Російській імперії, Іван Пулюй хотів видати українською і «Старий завіт», тому що, на його думку, і мовне визволення, і «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоевропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, але і цілої Европи». Не можна відмовити вченому в політичній прозірливості, його візія стала реальністю.
Відомо, що Іван Пулюй знав 14 мов. Продовжуючи розпочату справу Пантелеймоном Кулішем, переклад «Біблії» на українську став тією метою, яку вдалось Івану Пулюєві реалізувати. Як ніколи пильно, з великою шаною до мови вчений ставився до кожного слова, підшукував якнайточніший переклад, сперечався зі співавтором перекладу – Іваном Нечуєм-Левицьким і все заради одного: перший повний текст «Біблії» українською має бути бездоганним.
Тоді також Івана Пулюя турбувало й інше: чи вдасться і де можна буде видати українську «Біблію». Переговори, спроби, листування тривали кілька років, аж врешті в 1903 році у Відні у видавництві Британського і заграничного Біблійного товариства побачила світ «Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською » в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Левицького. Докладніше про роботу Івана Пулюя над перекладом можна довідатись із праці відомого мовознавця Ірини Фаріон «Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя)».
Не менш складним був і шлях української «Біблії» в Україну. Як пише Ірина Фаріон, «у скриньці з тістечками з подвійним дном Пулюй нелегально переслав цей скарб в Україну». За долю своєї передачі Іван Пулюй дуже переживав, водночас для нього було великою біллю усвідомлювати, в яких умовах живуть його земляки в окупованій імперською Росією Україні. З цього приводу учений зазначив, що великим соромом для Росії є те, що у 20-му столітті: «Мусїли люде тайкома, як злодії, переправляти слово Боже через границю!... Плюгаво й думати про такі безглузді, нелюдські, безсоромні і варварські порядки».
З обуренням Іван Пулюй звернувся тоді до Петербурзької академії наук, до університетських бібліотек у Росії, до відділу у справах друку в Росії надати можливість видати «Біблію» українською, але відповіді не дочекався. В листі до Державної ради Росії Іван Пулюй знову надіслав своє прохання, при цьому вимагаючи скасувати Емський указ 1876 року, дозволити українською мовою вчити дітей у школах і видавати книжки українською мовою. І на це його звернення влада Росії не відповіла.
Іван Пулюй був переконаний: «Популярну науку і освіту можна нести між широкі маси народу тільки живою рідною мовою, а не чужою. Лінґвістерія і мертвеччина, якою русини запоморочували собі голови, наробили багацько школи народній просьвітї. Треба вже раз покинути чужі мови, а взятись добре до науки своєї».
Учений наполягав на потребі опрацювання власної, тобто української наукової термінології, тому що досі вона «дуже недостаточна і хистка», «треба творити свій спосіб вислову».
Погруддя українському вченому та винахіднику Івану Пулюю (1845–1918) під час відкриття на території Івано-Франківського національного університету нафти і газу. Івано-Франківськ, 21 вересня 2015 року
Іван Пулюй сформував для себе також головне політичне кредо, яке втілював протягом життя: «Найбільше і найважливіше наше бажання, ідея і головна мета наших національних прагнень – це визволена з-під Росії вільна Україна, де не повинно бути жодного пригнобленого і жодного гнобителя, де український народ після довголітнього рабства вестиме нарешті вільне в усіх напрямах національне життя, розвиватиме вільно свої великі духовні здібності і братиме участь у примноженні скарбів культури усього людства» (1915 рік).
«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю», – наголошував Пулюй.
Малюнок художника Юрія Журавля
Цього принципу Іван Пулюй дотримувався і в особистому житті, яке був змушений долати на чужині – у Відні та Празі. Він та його дружина Катерина спілкувалися українською зі своїми дітьми. У подружжя народилося 15 дітей, з яких дожили до зрілого віку шестеро: дочки Наталка (1886 рік народження), Ольга (1891 рік народження) і Марія (1894 рік народження), та сини Олександр (1901 рік народження), Юрій (1906 рік народження) і Павло (1904 рік народження).
До дітей приходили навчати їх української мови спеціально для цього підготовлені приватні вчителі.
Український науковець Іван Пулюй із дружиною, доньками та їхньою учителькою на озері в Альпах, 1899 рік
Іван Пулюй із дружиною Катериною та дітьми
Сам учений жартома не раз називав свою родину маленькою «державою», в якій з радістю виконував працю «міністра освіти, фінансів і внутрішніх справ».
З нагоди свого 70-ліття, яке Іван Пулюй відзначав у Празі в 1915 році, дякуючи українській громаді, вчений наголосив: «Елєктротехніка, тая найновіша і величава наука, на котрої полі і я чимало потрудився, близька і дорога моєму серцю, але ще близша і дорожша наша мова, наша лїтература і доля народа нашого».
Життя Івана Пулюя – «людини-самоцвіта», як називав вченого Пантелеймон Куліш, обірвалось у Празі 31 січня 1918 року, поховали його на празькому цвинтарі Мальвазинки, де згодом поруч була похована і його дружина Катерина (1863–1945).
Нині ім’я вченого має у своїй назві один заклад вищої освіти – Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя. Його іменем названі вулиці у Львові, Києві, Вінниці, Івано-Франківську, Дніпрі. На честь видатного українця Івана Пулюя в Києві та Відні встановлені пам’ятні таблиці.
Барельєфна дошка Івану Пулюю та Пантелеймону Кулішу в столиці Австрії (Відень 8, Скодаґассе 9). Була відкрита 30 квітня 1998 року на фасаді будинку, де в 1870 році проживали обидва діячі української культури та науки. На цьому будинку раніше була інша меморіальна таблиця, яку відкрили ще у 1927 році
Австрія, Відень, 1927 рік. Відкриття меморіальної таблиці на будинку, де мешкав Іван Пулюй та Пантелеймон Куліш. Її розташували на висоті вище від вікон першого поверху (на фото – над чоловіком-промовцем)
У Празі на будинку, де жив Іван Пулюй (вулиця Преслова 15 / Preslova 15), з ініціативи і на кошти членів Товариства українських інженерів у 1935 році була встановлена пам’ятна таблиця.
Чехія. Пам’ятна таблиця на будинку в Празі, де жив Іван Пулюй. Її встановили в 1935 році з ініціативи і на кошти членів Товариства українських інженерів
