Про це пише "Релігійна правда", зібравши маловідомі факти із життя патріарха.
Тож, відбувши 18-річне ув’язнення, він немовби на зло цьому режимові, прожив ще понад 20 плідних років, розбудовуючи собор Святої Софії та Український католицький університет в Римі, збираючи “у розсіянні сущих” по цілому світу та докладаючи зусиль для духовного і національного відродження України.
До дня народження патріарха доктор Анатолій Бабинський, науковий співробітник Інституту історії Церкви та дослідник патріархального руху в українській діаспорі, поділився низкою цікавих фактів з життя Йосифа Сліпого, про це також повідомляє Інформаційний ресурс УГКЦ.
Цікаві маловідомі факти з життя ісповідника віри патріарха Йосифа Сліпого:
1. Патріарх Йосиф Сліпий, попри свою богословську освіту, мав пристрасть до природничих наук. Перебуваючи на засланні у сибірських таборах, він спостерігав за природою, атмосферними явищами, впливом на себе сухого та морозного повітря. Крім того, патріарх колекціонував різних комах і формував гербарії, які згодом відправив до Львова. Після звільнення у римському УКУ він створив цілий природничий музей, де були опудала тварин і взірці мінералів. Він писав листи до священників та монахинь у різних країнах із проханнями надсилати йому екземпляри екзотичних представників місцевої флори і фауни. Єпископа в Австралії Івана Прашка, який свого часу був його студентом у Львові, він зокрема попросив надіслати йому кенгуру. Владика всіляко відговорював патріарха, пояснючи, що австралійські закони досить суворі в таких питаннях, однак Йосиф Сліпий добився свого, отримавши кенгуру і навіть качкодзьоба, якого відправили йому в забальзамованому стані.
2. Коли Йосифа Сліпого звільнили з ув’язнення, він не хотів їхати за кордон, а понад усе бажав повернутися до своєї пастви в Україні. Про це тодішній предстоятель УГКЦ скаржився братові-монаху Партенію Павлику, коли поїздом з Москви, через Брест і Відень, прибув до італо-албанського монастиря Гроттаферрата біля Рима. Він повторював, що домагався не власного звільнення, а свободи для своєї Церкви, натомість його виставили з СРСР як злочинця. Але навіть після цього Йосиф Сліпий зберігав радянське громадянство, намагаючись продовжити чинність свого паспорта з надією знову здійснювати своє архипастирське служіння в Україні. Проте понад два подальших десятиліття він змушений був жити в екзилі у Римі, час від часу відвідуючи вірних у різних куточках світу крім країн комуністичного табору, куди в’їзд йому був заборонений.
3. Йосиф Сліпий був рукоположений на єпископа 1939 року, а вже у 1940-му митрополит Андрей Шептицький призначив його екзархом Великої України. Але в тих обставинах він не міг повноцінно виконувати цей уряд, а тим паче – потрапити до Києва, осідку свого екзархату. Правда, в українській столиці він таки побував, хоч і не з власної волі: уперше в 1945 році, коли його було заарештовано і засуджено, а вдруге – у 1961 році, знову ж таки як арештант на черговому судилищі. Проте цього разу він вперше побачив Хрещатик, Володимирський і Андріївський собори, побував у Києво-Печерській лаврі. З об’єктивних причин Йосиф Сліпий не зміг обійняти уряд екзарха Великої України, проте в символічний спосіб став своєрідним «екзархом» усього СРСР, виконуючи обов’язки першоєрарха навіть в ув’язненні та на засланні. Не забував він про українців, розкиданих на території Росії, і після звільнення. Вже перебуваючи в Римі та листуючись із екзархом в Австралії Іваном Прашком, він ділився ідеєю поширити територію Австралійського екзархату на Азію, включивши до неї території Зеленого Клину, де українські переселенці проживали ще з дорадянських часів.
4. Попри те, що Йосиф Сліпий відбув 18 років ув’язнення і заслання, а Московська патріархія взяла участь у знищенні Української Греко-Католицької Церкви, яку він очолював, патріарх все ж дивився на стосунки із Російською Церквою на кілька кроків далі. Він мав справді екуменічне налаштування, незважаючи на складне минуле. Мало хто знає, що Глава УГКЦ час до часу листувався, а також зустрічався особисто з митрополитом РПЦ Никодимом Ротовим, який навіть відвідав собор Святої Софії в Римі. Попри всі страждання, які випали на долю його Церкви, Йосиф Сліпий намагався підтримувати контакти, які могли б перерости в діалог, засвідчуючи свою відданість справі примирення народів і поєднання християн.
5. Щодня двічі – в обідню пору і ввечері – Йосиф Сліпий робив іспит сумління (чи свідомості, як це називається в ігнатіанській духовності). Очевидно, що така практика заохочувалася серед питомців у семінарії. Відомо, що митрополит Андрей Шептицький також формувався в такій духовній системі. Проте зрозуміло, що вдосконалив Йосиф Сліпий цю щоденну практику, навчаючись у єзуїтів в австрійському Інсбруці. Це допомагало йому зберігати духовну зосередженість і розсудливість. Розпізнавати в щоденному потоці подій, часто непростих, – куди його провадить Господь, який вибір зробити в тій чи тій ситуації. Виклики, які стояли перед ним, вимагали від нього максимальної духовної ясності та інтуїції. Це те про що сьогодні часто говорить Папа Франциск, заохочуючи кожного практикувати таку духовну саморефлексію і розпізнавання.
