41974114 1878371445611709 7169709265081335808 nЯ народився і виріс у маленькому селі на Західній Україні, де з покоління в покоління було прийнято звертатися до старших на «Ви». На «Ви» завжди мене учили звертатися і до мами з татом, бабусь з дідусями, тіток, дядьків та хресних. Я так робив, роблю і робитиму надалі.

Але великі міста мають свої правила гри. І все частіше зараз стаю свідком, коли мої однолітки, старші або молодші за мене хлопці і дівчата говорять до матусь і татусів на «ти». Так було і сьогодні в одному з магазинів.

Перші кілька місяців, коли я адаптовувався у Львові, такі звертання на «ти» мені дуже сильно різали вухо. Це видавалося на кшталт неповаги і розмивало звичні уявлення про родинні стосунки.

Та, виявляється, і медаль цієї ситуації має дві сторони. Бо ті, кого виховували за правилом «звертайся до нас на «ти», ми ж рідні люди», теж не зовсім розуміють нашого «викання». І це також їм різало вухо.

Як «ти» так і «Ви» у цьому протистоянні звертань мають сильні і слабкі сторони. Це повага, традиції, і якесь часткове поняття родинної субординації - з однієї сторони. З іншої – родинна близькість великих і малих у відношенні до інших людей, сучасний погляд на ситуацію і глобалізація.

Це протистояння буде тривалим. Завжди будуть ті, хто говоритиме батькам на «Ви» і ті, хто звертатиметься на «ти». І засуджувати не варто ні одних, ні інших. А у нас часто так роблять, особливо старші люди. Це право кожного. Головне любити батьків і вчасно до них телефонувати та писати.

загрузка...