Нове будівництво починається із придбання земельної ділянки. Солідні фірми намагаються купити таку ділянку на аукціоні, придбати або орендувати у будь-який інший законний спосіб. Проте, виявляється, існують й інші схеми, запозичені з нібито вже призабутих бандитських 90-х. Усі принади такого земельного рейдерства відчула на собі родина львів’ян Троценків. Ось їхня історія.
«У 1993 році мій свекор В. Троценко подарував моєму чоловіку (своєму синові) О. Троценкові 4/5 родинного будинковолодіння (№6 по вул. О. Теліги) з відповідними частками господарських будівель (сараїв) з умовою обміну на нашу квартиру. Свекор залишив за собою 1/5 будинковолодіння та приватизував нашу квартиру, де жив зі своєю новою жінкою.
У 1996 році в технічному паспорті будинку №6 на плані земельної ділянки на місці сараю з’явився будинок А-1.Технічний паспорт виготовлявся БТІ.
У 1997 році Личаківська районна адміністрація перевела сарай у житловий будинок під №6-а. Яким чином вони це зробили, якщо сарай не мав акту вводу в експлуатацію і комунікацій? Шляхом підміни документу. ЖЕК разом із РА зробили перерозподіл майна за підробленою заявою про визначення ідеальних часток між співвласниками. Заява була підписана невідомою особою і на доказ цього зроблена почеркознавча експертиза. «Львівська газета» свого часу писала, що в. о. начальника ЖЕК-500 п. Качабульський засвідчував гербовою печаткою підписи громадян без присутності заявників та не вказуючи прізвища посадової особи.
В 2001 році наша сім’я дізнається, що наш тато і свекор у відділі приватизації державного житлового фонду Личаківської РА отримав свідоцтво на право власності на будинок № 6-а, тобто на сарай, 4/5 частин якого на цей час все ще належало синові за Договором дарування 1993 року. У БТІ зробили на новий будинок №6-а технічний паспорт, зазначивши, що у ньому є всі комунікації та навіть туалет, ванна і кухня, а також приписали земельну ділянку, що виділялась для будівництва основного будинку №6 ще в 1959 році.
Згодом ми дізналися, що від імені нашого старенького тата фальсифікує документи юридична фірма на замовлення львівського підприємця у сфері стоматології Ю.Рікоти.
У 2003 році ми отримали перше рішення Личаківського районного суду під головуванням судді Т. Гірник. Незаконні розпорядження Личаківської РА про перевід тимчасової споруди (сараю) у будинок та надання йому № 6-а були скасовані. Здавалось би, справедливість восторжествувала!
Але ні, після цього у 2004 році ми отримали рішення голови Личаківського суду С. В. Гирича, який вирішив на власний розсуд в інтересах третіх осіб визнати недійсним Договір дарування від 2 червня 1993 року укладений між моїм чоловіком і його татом. А отже, суддя приймає рішення, що свекор дарував сину 4/5 будинку, але без сараїв. Сам сарай на цей час вже було перепродано громадянину Ю. Рікоті, в якості будинку №6-а.
В 2005 році частина будинку №6, яка належала Троценку-старшому, міняється на набір меблів синього кольору. В 2006 році суддя Гирич визнає договір міни 1/5 будинку удаваним та визнає його договором купівлі-продажу вже не 1/5 частини будинку, а договором міни приміщення кімнати площею 18,4 кв. м та відмовляє нам у переважному праві покупця і вселяє у прохідну кімнату громадянина Романа Лозинського.
З того часу сарай перепродувався п’ять разів, аж поки не опинився в руках такого собі Ярослава Фречки, людини з кримінальним минулим, а тепер - власника фірми будівельних матеріалів. Насправді Я. Фречка ще з початку стояв за усіма цими махінаціями – Роман Лозинський (до речі, рідний брат покійного кримінального авторитета Колі Рокеро), який недавно помер від алкоголізму та наркоманії, був лише підставною особою.
Свекор ще неодноразово перед смертю з’являвся до суду, заявляючи, що його надурили і, що він вимагає повернути усе втрачене майно його синові, що він ніколи не отримував від шахраїв ні меблів, ні жодних грошей, але суддя Гирич жодного разу не прийняв до уваги його показів, порекомендувавши звертатись у правоохоронні органи. Підписи В. Троценка та О. Троценка підробляли у різних документах, але суддя Гирич висновки почеркознавчих експертиз також не приймав до уваги. Усі наступні судові рішення приймались на основі сфальшованих документів. Після цього ми ще довго судились за право першими викупити сарай і прохідну кімнату в будинку №6, але суддею Гиричем нам у цьому праві було відмовлено.
Серед документів на цей об’єкт немає жодного, який би свідчив про те, що він є житловим будинком – ні відводу земельної ділянки, ні акту вводу в експлуатацію, ні комунікацій згідно з виданим технічним паспортом Львівського обласного БТІ.
У 2005 та 2007 роках міська рада двічі проводила службове розслідування та відновила справедливість. Виконком двічі скасовував розпорядження РА про перевід сараю в будинок та зобов’язав РА подати до суду. Поки РА навмисно затягувала подання позову, готуючи його роками, наші опоненти скасували рішення виконкому 2005 року в Галицькому суді. Рішення 2007 року шахраї також намагались скасувати, але це їм не вдалось…
У той же час поданий районною адміністрацією позов про скасування свідоцтв про право власності на будинок №6-а (сарай) був успішно програний, тому що насправді вони і не мали бажання захищати порушені права сім’ї Троценків. Суд програли, касацію подали з порушенням терміну, на тому все і затихло.
Інші суди тривають. На даний час на розгляді у судді Головатого наш позов про:
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинок №6-а по вул. О. Теліги загальною площею 22 кв. м, видане на підставі розпорядження Личаківської РА ЛМР №1582 від 29.11.2001р.,
визнати недійсними: -договір купівлі-продажу від 30 липня 2003 р., посвідчений нотаріусом Пелех О.З., згідно якого, ТроценкоВ.Г. продав, а Рікота Ю.М. купив будинок №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові,
-договір купівлі-продажу від 12 жовтня 2004 р., посвідчений нотаріусом Футорянською О. А., згідно якого, Рікота Ю.М. продав, а Марушкевич Ю. М. купив будинок №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові,
-договір купівлі-продажу від 02 березня 2005 р., посвідчений нотаріусом Нор Н. М. , згідно якого, Марушкевич Ю.М. продав, а Лозинський Р.С. купив будинок №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові,
-договір купівлі-продажу від 26 грудня 2014 р., посвідчений нотаріусом Міхновим О.В., згідно якого, Лозинський Р.С. продав, а Фречка А.Я. купила ½ частку будинку №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові,
- договір купівлі-продажу від 27 грудня 2014 р., посвідчений нотаріусом Міхновим О.В., згідно якого, Лозинський Р.С. продав, а Фречка А.Я. купила ½ частку будинку №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові,
-скасувати державну реєстрацію права власності на будинок №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові, в зв язку з відсутністю такого об єкта нерухомого майна,
-відновити дійсний правовий статус будинку №6-а по вул. О. Теліги у м. Львові та визнати його приналежністю цього будинку.
Останьою купила наш сарай донька Ярослава Фречки - Анастасія. Влітку 2016 року нові господарі вселились до сараю. В новому технічному паспорті Фречок також зазначено, що будівля має кухню, кімнату, опалення, газ, санвузол та каналізацію. Насправді у цьому сараї у нас зберігалися граблі та інший садовий інвентар. Нові господарі викинули всі наші речі і поставили на вікна і двері грати та відеоспостереження.
Вселившись, нові мешканці сараю вирішили розпочати проведення комунікацій. Личаківська РА у дозволі про проведення комунікацій вказала погодити це з власником будинку №6, тобто з моїм чоловіком, який є землекористувачем земельної ділянки. Погодження виглядало наступним чином: працівники Львівобленерго з допомогою «тітушок», що були найняті сімейством Фречок, прорвалися силою до будинку і проклали кабель аж до сараю - пожежонебезпечної господарської будівлі. Але ж по технічному паспорту вони купили будинок вже з комунікаціями!
Як нам стало зрозуміло згодом, не споруда під № 6-а, а саме земля в престижному районі Погулянки найбільше приваблює зацікавлених осіб. А під будинок можна вимагати землю. Хоча це тільки у рішенні судді Гирича сарай біля будинку № 6 називається «житловим будинком із оранжереєю», а землю під ним зловмисники намагаються відвести без згоди сім’ї Троценків та приватизувати.
Аферисти мають на меті вижити нас з родинного будинку, створюючи нестерпні умови проживання. Ось лише події останнього часу: відключили електроенергію; обрізали опалення в мороз; замурували двері у прохідній кімнаті, після чого ми не могли потрапити до своєї кімнати; вирубали фруктові дерева на земельній ділянці; неодноразово зрізали нашу фіртку і ворота. Нам погрожували, щоб взагали не виходили в свій сад, щоб нічого там не робили і не обробляли. Востаннє, коли я вийшла в сад, то Фречка зразу ж приїхав і сказав, що зробить все, щоб нашої ноги тут не було, притиснув мене і «обплював» мені все лице, а ще попередив, що ми будемо жити в собачій буді.
Мета усього цього – нахабно, цинічно знищити майно, тому що воно нероздільне і довести нашу сім’ю до такого стану, щоб ми самі кинули все і пішли. Нам виставляють умови: за кімнату ми маємо віддати землю, очевидно, під забудову. Зараз іде боротьба за землю, землекористувачами якої ми є з 1993 року і яка виділялась під будинок №6. І ми не виключаємо, що нове будівництво розпочнуть шляхом рейдерського захоплення ділянки з допомогою фізичної сили.
Усі ці 15 років наша сім'я бореться за відновлення справедливості. Усі ці роки рейдери знаходять різні шляхи, щоб у судовому порядку відчужити у нашої сім'ї сарай та прохідну кімнату на користь "замовника". Ярослав Фречка уже більше 10 років має намір розпочати будівництво на нашій земельній ділянці.
Звертаємося до усіх львів’ян: якщо ви, ваші родичі або друзі потерпають від рейдерського відчудження майна, пишіть нам, розповідайте свої історії, ми об’єднаємось з метою взаємодопомоги у боротьбі з рейдерами».
