Berezyuk 1Півтора десятка років тому, коли він з’явився в орбіті Андрія Садового, багато хто цю появу списував на особистий сентимент майбутнього мера Львова до психоаналітиків. І мало хто пророкував, що через деякий час Олег Березюк стане одним з ключових гравців у команді «Самопомочі». Більше того, людиною, яка має вплив на міського голову, і людиною, якій він чи не найбільше довіряє. Звісно, настільки, наскільки на Андрія Івановича можна впливати. Звісно, наскільки, наскільки Андрій Іванович, в принципі, комусь довіряє.

Скромний, але значущий

Ще в часи роботи у Ратуші за Олегом Романовичем закріпилося прізвисько «Шаман», яким і друзі, і недруги характеризували його вплив на першу особу міста.

Сам Березюк, до речі, на прізвисько зовсім не ображається. «Для мене це комплімент. Шамани – це люди, які мали найбільше досвіду, які володіли аналітичним способом осмислення навколишнього середовища і об’єднували людей навколо якоїсь мети», - сказав він десять років тому в інтерв’ю «Новому погляду».

Щодо свого впливу на міського голову, то наш герой вважав його перебільшеним, хоча й, чесно не виключав, що свої фахові надбання використовує в роботі у мерії.

«Закономірності поведінки людини, розвитку суспільства виявилися корисними для того щоб створити якісь елементи, моделі розвитку, перспектив, стратегічного плану нашої групи людей і нашого бачення міста. І коли на виборах Андрій Садовий разом із командою виграв, він через чотири чи п’ять місяців запропонував мені очолити департамент «Адміністрація міського голови». Я ніколи не думав, що ці елементи психології громади і суспільства, які я вивчав, будучи в Америці, будуть мені корисні для того, щоб оцінювати ситуацію. Але вони, виявилося, були дуже  на часі… А міський голова – це людина, яка у своєму кабінеті слухає всіх. І на основі всіх цих речей його завдання – прийняти правильне і виважене рішення. Але це його відповідальність. А моє завдання, якою б моя думка не була, - мати завжди сміливість висловити її вголос», - зазначав Березюк. У тому вся його дипломатичність – продемонструвати скромність і водночас свою значущість.     

Шлях до місця праворуч

Berezyuk 3Коротко пройдемося біографією Олега Березюка «досадовістської» епохи. Народився 8 жовтня 1969 року у Львові. З 1986 по 1988 роки навчався і закінчив з відзнакою Львівське базове медичне училище. У 1988 р. вступив на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1999 р. У 1991-1996 роках навчався в США, де закінчив з відзнакою та золотою нагородою Іллінойський університет у Чікаго за спеціальностями біологія та психологія. З 2000 року по березнь 2006- го працював лікарем-психіатром, зокрема асистентом кафедри психіатрії та психотерапії ЛНМУ ім. Данила Галицького.

Блискучий старт кар’єри, але нас зараз цікавить інша сторінка біографії. Після свого повернення зі США, наприкінці 1996-го, Березюк приходить на основний на той час медіаресурс Садового – «Люкс ФМ», де починає вести психологічну програму «Давайте поговоримо». До речі, вів її 9 з половиною років. Поки не пішов на роботу в мерію. Втім чи була ця робота суто журналістською? Люди, котрі працювали в той час на «люксах», мають сумнів. Багатьом відверто не подобалися бажання колеги попорпатися в їхніх мізках, спроби втілювати в редакції якісь свої медичні вправи, що, зрозуміло, не могло відбуватися без згоди власника радіо.  Дехто з тодішніх «люксівців» відверто заявляв, що Березюк поводився з ними, як з піддослідними кроликами.       

Ми вже згадували про обожнювання Садовим різноманітних психотерапевтичних практик. Так, до появи Березюка однією з найближчих до Андрія Івановича осіб був Олександр Фільц, найвідоміший львівський психотерапевт. Як молодому Березюку на початку 2000-их вдалося переконати Садового в тому, що він кращий за метра і з ним «клієнта» очікують більші перспективи – автору невідомо. А переповідати чутки не хочеться. Тим більше, як людині непосвяченій оцінити рівень психотерапевта і можливість його впливів. Натомість колеги за фахом пана Березюка відгукуються про його фаховість діаметрально протилежно. Хтось хвалить, хтось скептично знизує плечима і розводить руками. Зрештою, не наше завдання з’ясовувати, чи добрий з Березюка психіатр.Хоча його успішна робота в команді «Самопомочі» дає підстави для позитивного твердження. Принаймні те, що він вміє переконувати, примудряючись водночас бути і дружнім, і зверхнім, у приватних розмовах підтверджує не один член їхньої команди.

Чари-бари у Ратуші

Berezyuk 4Було б несерйозно стверджувати про наявність в Олега Березюка якихось надлюдських здібностей, однак деякі легенди про Шамана, який в критичних ситуаціях рятує свого підопічного, відновлюючи його емоційний стан, гріх було б не згадати.

Неодноразово було помічено, що в стані найвищої емоційної напруги на сесіях міської ради, мер оголошував перерву, після чого усамітнювався у своєму кабінеті саме з Березюком. Після чого повертався спокійним і врівноваженим. Чим вони займалися у захристях в Садового, точно не скаже ніхто. Хоча немає нічого дивного, коли досвідчений психотерапевт приводить в норму пацієнта. Тут без жодної містики. Зрештою, коли Березюк ще був при «тілі», а не у залі Верховної Ради, Андрій Іванович навіть в моменти найбільшого протистояння не дозволяв собі покидати сесію чи, тим більше, не з’являтися на неї. Є підстави вважати, що протягом останнього несолодкого року він неодноразово пошкодував про відсутність праворуч від себе надійного плеча Олега Березюка.  

Інша історія заслуговує більшої уваги, хоча б з огляду на її метафізичність, комічність і власне «шаманськість». Попри те, що автор цих рядків не надто вірить у цілющі властивості зарядженої води. А саме про неї мова. Хтось із численних депутатів-свободівців у минулій каденції звернув увагу, що під час пленарних засідань навпроти Садового стоїть графин з водою. Сам по собі факт наявності злощасного графина не заслуговував би на увагу, адже такий самий стояв і перед носом у Куйбіди, і перед фізією Буняка. Втім у них не було своїх Березюків. Принагідно спостережливі депутати звернули увагу, що мер з карафки жодного разу не налив собі води, аби промочити горло.  Отут і почалися конспірологія та бісівщина. Було вирішено, що ця вода заряджена Березюком. У крайньому разі він навіяв Садовому, що вода заряджена і вбирає у себе всю негативну енергію. Тому вона – ця недобра енергія, яка йде від депутатів, не зашкодить міському голові.  А відтак Садовий був спокійним, як удав, що, своєю чергою, вже виводило з себе його опонентів. Отож, під час одного із скандальних засідань, які минулої каденції, як і теперішньої, не були рідкістю, хтось із депутатів підскочив до столу президії і просто з-під носа мера уволік «чарівний» графин. Люди, які бачили це зблизька, кажуть, що в Андрія Івановича очі на лоба полізли. Не відомо тільки, чи через втрату графина, чи через усвідомлення мракобісся, що панує у стінах Ратуші.

Суворий керівник-абстинент            

Berezyuk 2Але несолідно зациклювати чиновницькі звитяги Олега Романовича виключно на його «шаманстві». Якщо до пори до часу він і справді виглядав сірим кардиналом, то після вересня 2012-го року Березюк стає публічним діячем і одним зі стовпів львівської господарки. Садовий призначає його керувати департаментом гуманітарної політики, водночас призначаючи виконувачем обов’язків заступника голови з гуманітарних питань.

Власне до цього часу, Березюк, перебуваючи в тіні і вважаючись ледь не виключно особистим екстрасенсом міського голови, мало був відомий львівському загалу. Чи не єдиний рейвах, в якому публічно засвітився Березюк, - конфлікт довкола газети «Ратуша». Комунальна газета перебувала у «парафії» Адміністрації міського голови, тож коли через відкритий конфлікт головно редактора з міським головою останній вирішив втихомирити видання, так би мовити, волюнтаристським секвестром його бюджету. Брудна робота випала на долю Березюка.

Очоливши гуманітарний напрямок у мерії, Березюк змушений був влізати у різноманітні конфлікти притаманній цій сфері. Будучи медиком, він знаходив спільну мову у лікарському середовищі, зокрема показово ідеально залагодив конфлікт між керівником і колективом однієї зі стоматологічних поліклінік. 

Він цілком міг би увійти в історію львівської господарки, як поміркований безконфліктний керівник. Якби не дивна пристрасть до наведення порядків у навчальних закладах. Їх, звісно, ніхто не ідеалізує, але стиль роботи Олега Романовича шокував навіть ляканих львівських освітян старої школи.

Прокляття, які сипалися на голову Шамана від директорів шкіл, з якими мав можливість спілкуватися автор, можна було б списати на виключно на їхню персональну образу, однак, як кажуть, є нюанси. «Був у Березюка такий дивний метод, який навряд чи міг свідчити про його вихованість, - розповідає директор школи. – Приходить він у кабінет, сідає навпроти керівника і хвилин 15 розмірковує про роботу школи, щось неквапом філософствує. А потім ні з того, ні з сього, без жодних вибачте-перепрошую починає лазити по всіх тумбочках і шухлядах. Наче він господар у цьому кабінеті. Наче там лежать його речі».

Швидко виявлялося, що Олег Романович шукав алкоголь. Біда в тім, що, зазвичай, знаходив. З одного боку йому важко заперечити – алкоголю на робочому місті директора школи бути не повинно категорично. З іншого ж – кавалерійські наскоки та чужі тумбочки – навряд чи можна розцінювати ефективною і відповідною ситуації боротьбою чи то з пияцтвом педагогів, чи то з їхніми легкими післяурочними посиденьками. Особливо прикро було керівнику одного з позашкільних освітніх закладів у Залізничному районі. Чоловік вирішив виставити за свій ювілей. У позаробочий час накрив «поляну» і почав гостити колектив. Коли ж побачив на порозі делегацію від Березюка (історія замовчує, чи керівник департаменту очолював її особисто), то дуже втішився, що у Ратуші про нього не забули і вирішили привітати. Не встиг директор поставити на стіл чисті чарки, як отримав чудовий подарунок у вигляді повідомлення, що його прийшли не вітати, а повідомити про звільнення.

Ситуація з хрестовим походом Березюка по львівських школах моментами доходила до абсурду. Так, автору достеменно відомо, що один з керівників установи ледь не зірвав роботу дитячого гуртка із розпису по склу. Ну, вчилися собі дітлахи розписувати пляшки – якийсь час у Львові це було доволі популярним видом рукоділля. Але переляканий оповідями про суворість нового гуманітарного керівника, директор заборонив, аби  в його установі були пляшки у будь-якому вигляді. На щастя, керівник гуртка знайшла компромісне рішення: наступного разу діти мали принести для роботи вже не пляшки, а слоїки.                          

То ж не дивно, що львівські освітяни дружно перехрестилися, коли Олега Романовича обрали до Верховної Ради. І хоча Андрій Іванович періодично намагається воювати з алкоголем, не слабше раннього Горбачова, таких щиросердних полководців у нього під руками зараз немає. Березюк з рангу полковника війська «Самопомочі» перейшов у генеральський чин і тепер провадить політику Садового на значно вищому рівні. Тепер він вже не просто Шаман одного міського голови. Він – Шаман всія «Самопомочі…

Читайте також:

Олег Березюк. Шаман Садового і всія «Самопомочі» (ч. 2)

загрузка...