Не встигли поховати воїна, як у місті назріває громадський конфлікт, пов’язаний з діями церкви Московського патріархату. Не дивлячись на смерть мешканця, перш за все людини, яку ховають, церковні служителі УПЦ МП не удостоїли навіть відкрити дверей храму, провести в останню путь загиблого.
Для представників церкви московського патріархату смерть людини виявилась недостатньо істотним приводом, щоб хоча б відчинити ворота, чи провести дзвонами, або молитвами героя.
Думку стосовно цього інциденту висловили учасники АТО і ветерани війни в Афганістані, люди, які не на словах знають, що таке смерть на війні.
Олександр Кіцілінський, колишній військовий, Голова спілки ветеранів Афганістану Жовківщини, який, будучи військовим пенсіонером, добровільно пішов на службу ЗСУ України у третій хвилі мобілізації:
«Я людина не фанатично релігійна, хоч і не атеїст. Не лізу в релігію і поважаю людей різних віросповідань,- лише б вони були ЛЮДЬМИ. Це просто невимовне свинство, про яке не зміг змовчати» - коментує Форпосту військовий. « Ми ховали Володю всім містом. Проводжали в останню путь священники всіх конфесій Жовкви. І тільки в одному храмі були закриті двері і ворота храму. Цей, «служитель», настоятель храму отець Степан Хомин плювати хотів на Україну, на тих хто гине за неї. Це просто вже виходить за рамки елементарних понять моралі та совісті.!
І таке відношення отця цієї церкви бачу не вперше. Розкажу лише ті факти, які стосувались особисто мене: у 1995 році ховали мого друга-афганця. Ми звернулися до Хомина, щоб відправив похорон. Він відмовив, під виглядом того, що він не впевнений в тому, чи людина хрещена і чи в їх патріархаті.
Ще один військовий, кіборг, ветеран двох війн - в Афганістані та Україні, - який скромно представився Володимиром, людиною та громадянином України, так прокоментував ситуацію:
«Це свинство вищої категорії. Людина, яка загинула за нашу державу, за свій народ, свою батьківщину… і навіть не вийти, не відкрити двері церкви, коли стояли біля неї люди і молились. Батьки тієї загиблої дитини стояли…
Юрій Гнатюк, учасник ліквідації Аварії на ЧАЕС, ветеран війни в Афганістані:
«Моя думка – там сидять сепаратисти. Вони це зробили спеціально. Усі храми проводжали військового, а вони закрили двері. Коли ми вертались з цвинтаря – вони правили вінчання і шлюб. Наше горе для них нічого не значить, в них була радісна подія…
Ми не хотіли якоїсь особливої відправи, чи шани, але хоча б не закривали демонстративно двері перед загиблим. Я вважаю, що при такому ставленні ця церква не має права бути в Україні. Нехай повертаються до Путіна, і правлять як хочуть.»
Ігор Муравський, волонтер, який супроводжував тіло загиблого Володимира Турчина для поховання:
«Загинув герой. Перший герой Жовкви, який загинув у війні з Московським окупаційним режимом. Не відкрити навіть браму, щоб вшанувати його – я вважаю це верхом цинізму. Володимир віддав своє життя за мир та спокій, патріот, молода людина, у якої було життя попереду, і якому не судилось жити та будувати своє життя. Його додому привезли в труні. Останню шану герою вийшли віддати всі мешканці міста. Всі хто знав Володимира, і ті хто лише пам’ятатиме його.
Тому на мою думки такій церкві не місце в місті. Люди пропонують зібрати віче, і подати документи на сесію міської та районної ради для припинення їх діяльності. Не можна воювати з агресором, і під боком спонсорувати їх церкву. Я вважаю що церква має поважати своїх загиблих героїв.» - зазначив Ігор Муравський.
Для довідки: Громада Московського патріархату у Жовкві налічує від 300 до 500 чоловік. Церква Петра і Павла була збудована за кошти мешканців міста. Як вважають самі мешканці – з початком війни, взагалі не розуміють як можна її відвідувати, скорше це просто питання звички та жалісного ставлення до настоятеля отця Степана Хомина, який був хворий.
У будь-якому випадку неповага та резонансний випадок має, як мінімум, викликати реакцію з боку керівництва УПЦ МП.
