kordon2Неймовірні «черепашачі» за темпами просування черги рейсових і туристичних автобусів на українсько-польському кордоні – проблема, яка суттєво псує нам радість і від безвізу, і від всіх інших райдужних європерспектив. Багато хто вже відчув це на власній шкірі. Ще більше наших краян просто чули чи читали про неї.

Розпочнемо з колоритної розповіді львів’янина Миколи Лесяка: «18 червня з Кракова мав вилітати лоукостом до Валенсії. Квиток, зрозуміло, придбав заздалегідь. Виліт о 11.30. Розуміючи, що з перетином кордону можуть виникнути проблеми, вирішив їхати із запасом – взяв квиток на автобус, що вирушив зі Львова об 18.45. У Кракові орієнтовно мав бути о 2-2.30. Тобто, навіть якби на кордоні довелося постояти більше очікуваного, однаково було б достатньо часу доїхати до Кракова, добратися до летовища і ще й кави попити. Однак далі почало відбуватися неймовірне. На український кордон у Краковці ми прибули близько восьмої вечора і «з радістю» зауважили, що перед нами вже стоїть 13 автобусів. Власне на український кордон ми заїхали вже поза північ, там і простояли ще годин шість. Ще хвилин 40 на стояння на польській стороні, поки не підійшла черга. Стільки ж часу зайняла перевірка. Як наслідок, з польського кордону ми вирушили на Краків о 7.15 за місцевим часом. Загалом вийшло, що на перетин кордону ми витратили орієнтовно 12 годин. Я вже попрощався з надією потрапити на літак, але небо, видно, в буквальному сенсі змилосердилося наді мною за мої нерви, і через негоду виліт було затримано на півтори години»…

А буквально днями трапився ще один надзвичайно прикрий випадок, який зворохобив усі засоби масової інформації. 8 липня о 09:00 група дітей загиблих учасників АТО планово виїхала з Києва й о 18:00 прибула до пункту пропуску у тому ж Краковці. Діти, які вже уявляли собі радісний відпочинок у таборі в Німеччині, зіткнулися натомість з прикрою реальністю – 8 годин чекання на кордоні. Але про це згодом.

Під вечір суботи журналісти Форпосту вирушають на Краківець. Хочемо з’ясувати, що і чому, співставити побачене на власні очі, слова прикордонників і думки водіїв. Побачили. Співставили. Зробили висновки.

kordon3
Фото: Олег Радик
Приїжджаємо близько 19.00. На тлі похмурого неба здоровенний напис «Щасливої дороги» виглядає трохи знущально для пасажирів, котрі вже не першу годину очікують своєї черги. Нараховуємо 19 автобусів, які очікують своєї черги потрапити на польський кордон. Хтось вже пройшов перевірку української сторони, а хтось ще далеко від кордону.

«Нам нині ще пощастило. Встигли, бо бачите, скільки автобусів приїхало за нами, - розповідає водій автобуса Херсон – Кельн, який стоїть першим у черзі до польської сторони. – На нашому кордоні все нормально, швидко. То поляки затягують».

Його автобус стоїть на українському боці три години. Незабаром прибуде на огляд до поляків, а там уже як пощастить.

«Тут у нас все нормально, а в поляків можна всього очікувати. – каже Василь з рейсу Івано-Франківськ – Прага. – Можуть швидко перевірити, а захочеться їм – без пояснень на автобус на яму заженуть і кілька годин трясуть. Нема в них якоїсь логіки. Можуть просто оглянути речі в автобусі, а можуть змусити усіх з речами пройти для огляду в автобусний зал».

Пасажирів шкода. Особливо тих, хто вже пройшов український контроль і очікуючи виїзду на польську сторону, не має права вийти з автобусів. Втім не менше шкода і прикордонників, котрі пильнують за порядком. У суботу на зміні старшим по режиму був молодший інспектор Анатолій Драбишевський. Не треба було особливо приглядатися, щоби помітити – прикордонник відчутно змордований. Все таки людей з автобусів, які пройшли український огляд, а ще ось-ось на польський бік не поїдуть, на повітря випускають. «А що робити, там же живі люди, які мають свої потреби, часто трапляються малі діти», - кажуть прикордонники, які водночас мусять пильнувати, аби у когось після довгого стояння не здали нерви і не стрільнуло в голову вчинити якийсь дебош чи пішим маршем рушити на Польщу. У Краковці, якщо хтось не знає, на відміну від Шегинь, пішого переходу не передбачено.

«У нас, нині слава Богу, все спокійно. Без ексцесів. Без непередбачуваних випадків», - каже старший зміни лейтенант Олексій Дворак. Про всяк випадок на кордоні працює фельдшерський пункт. Коли, не дай Бог, щось серйозніше, - викликають «швидку». Траплялося.

Дворак додає, що за добу кордон в обох напрямках перетинають с середньому по 50 автобусів. Кількість наче не критична. Однак є нюанс. Прибуття на кордон нерівномірне. Інколи взагалі все вільно, інколи, як у день нашого візиту, повний аншлаг.            

«Якщо протягом години в пункт пропуску прибуває по два, три автобуси в кожному напрямку то технологічно затримок у їх оформленні бути не може. Однак в окрему дні тижня та години доби, до прикладу у пункт пропуску "Краковець", може прибути більше 15 автобусів за годину, 80% з яких рейсові. Виникає питання яким чином видаються дозвільні документи компетентними державними органами на той чи інший міжнародний маршрут і чи здійснюється при цьому хоч якийсь аналіз часових параметрів прибуття зазначених рейсів на кордон», - розповідають прикордонники.

kordon4
Фото: Олег Радик
На жаль, рейсові автобуси – не автомобілі. Якщо приватна особа може обрати собі пункт перетину залежно від завантаження, то водій автобуса цього зробити не може. Якщо у його документах зазначено «Краковець – Корчова», то хоч би там стояла черга з тисячі машин, а Шегині б пустували – звернути туди він не має права. Маршрути перевізників чітко визначені дозвільними документами як української, так і польської сторони.

Є і ще одна причина, про яку прикордонники воліють не говорити «під диктофон», але про яку достеменно відомо Форпосту. Ледь не щодня на кордон приїздять автобуси так званих делегацій, за які офіційно клопочуть високі посадовці. Як пояснив у приватній розмові один прикордонник, «ми їх інколи намагаємося ігнорувати, але ж, розумієте, собі теж не хочеться проблем створювати».

Звісно, навіть один автобус за протекцією в день погоди суттєво не змінить. Однак коли він прибуває у час пік, - спокою це нікому не додає: ані прикордонникам, ані пасажирам, котрі мордуються у черзі. Більше того, подібні рейси, виявляється, не дуже хочуть превентивно взаємодіяти з контрольними службами перед виїздом та планувати час та місце перетину кордону залежно від стану завантаженості автобусного напрямку. Мовляв, вирішили їхати через Краківець, а не через Шегині і баста!

«…Стоїмо четверту годину. Добре, що хоч нікуди не поспішаємо», - кажуть дві втомлені, але не злі дівчини з рейсу Київ – Пльзень. Їхній автобус у черзі дев’ятий. Думаю, годинки за дві настрій у них дещо зміниться: втома не мине, а от злість прибуде.

Далі спостерігаємо маму із зовсім малим дитинчам. Їхній автобус у самому кінці черги, ще навіть не на українському кордоні. Мама, пишнотіла брюнетка, наразі цілком спокійно бесідує з татом і ще з якоюсь жіночкою. Малюк тим часом пізнає світ своїми великими очиськами, інтуїтивно косячись на мамині груди, які пахнуть молочком. Правду кажучи, не знаю, як, знаючи про ситуацію на кордоні, можна пускатися в дорогу з таким дитинчам. Певно, людям дуже треба, а іншого способу, як рейсовий автобус, у них просто немає.

Не знаю також, чи об’єктивно, чи з питань коректності, а чи з міркувань патріотичних, однак всі, з ким спілкуємося, жодним словом не гнирають на українських митників і прикордонників. Кажуть, все швидко і коректно, а у всьому гальмуванні черги винні поляки. Наші сусіди, справді, інколи можуть здивувати своєю неквапливістю і якоюсь аж надто сумлінно-тривалою перезмінкою.

«У них дуже багато залежить від зміни, - каже, потрясаючи вусами, водій Ігор. Ми вже то добре знаємо. Одні працюють швидко й оперативно, а інший навіть у твій бік не подивиться, поки не дожує свій бутерброд».

kordon1
Фото: Олег Радик
Проте при всьому бажанні зіпхнути всю вину на поляків, треба бути об’єктивним. Українці, м’яко кажучи, ведуть себе не по-сусідськи. І тут, в першу чергу, «велика дяка» нашим водіям, які попри пасажирів, возять «контрабас». Колись давніше сам був свідком, як два «керовця» перед кордоном затарювалися горілкою, не соромлячись пасажирів. Чомусь тоді навіть не подумалося, що стаю заручником їхнього бажання заробити. Часи змінюються. Водії, здебільшого, ні.      

Українські прикордонники неофіційно, але чесно зізнаються: аби уникнути конфліктних ситуацій з подорожуючими через кордон пасажирами, зменшення накопичення автобусів перед та в самому пункті пропуску - мінімізують і обсяг, і час огляду автобусу. Натомість польські контрольні служби, не зважаючи на тривале очікування пасажирів на українській стороні, навпаки оглядають автобус ретельно, не зважаючи на час і накопичення інших автобусів перед пунктом пропуску. У разі виявлення контрабанди нерідко приймається рішення щодо тотального поглибленого контролю решти українських рейсів, навіть у "завантажені" дні тижня. Пояснення одне: не возіть контрабанду - ми не будемо тримати автобуси. І в кого повернеться язик говорити, що поляки не праві? З іншого боку, що робити українським пасажирам? Превентивно перед виходом в рейс тлумити водія?

До речі, скандальна історія із затримкою дітей загиблих АТОвців також опосередковано пов’язана із контрабандою. У той день поляки у двох автобусах, виявили контрабандні цигарки. Польська преса потім захопливо писала про собаку Джину, яка у підлозі салону автобусу, який їхав до Німеччини, винюхала 1490 пачок сигарет, а в багажному відділенні автобусу Київ – Вроцлав – ще 1420 пачок. Після цих знахідок всі наступні автобуси заганялися на яму, що спричинило чималу чергу. То кого, власне, звинувачувати: Богу душу винних наших прикордонників, польську сучку з феноменальним нюхом, чи все таки українських контрабандистів?

Прикордонники, з якими вдалося поспілкуватися, доволі боляче сприймають звинувачення, які посипалися на них після інциденту з дитячим автобусом. «Ми у себе оформили цей автобус менше, як за півгодини. Решта часу він чекав на запуск спочатку в український пункт пропуску, після оформлення - в польський. Для автобусів передбачено тільки одну полосу. Ми ж його не могли на руках перенести по дахах попередніх автобусів і внести на територію Польщі. Хіба ми не розуміємо ситуації? Серед нас же багато тих, хто пройшов війну», - каже один з інспекторів.

… Обходимо справа український пункт пропуску. Ідеальний асфальт веде до бетонних блоків, а далі до загорожі з колючого дроту, якими перегороджено дальший шлях. Буквально через кілька десятків метрів, вже у Корчові, - кінцева точка найдовшого польського автобану А-4, який пролягає від українського кордону до німецького, а автоматично переходячи уже в її магістраль. Саме з цим автобаном у двох країн були великі плани. Але коли поляки будували свій пункт пропуску, українці волею осоружного Януковича і його «бригади» змінювали євроінтеграційний курс. А призначені на побудову українського пункту пропуску гроші радять пошукати в кишенях Клюєва.

kordon5
Фото: Олег Радик
Нині на власні очі можемо спостерігати абсолютно абсурдну картину: на кордоні довжелезні черги, поруч готова траса для автомобілів, навпростець - готова польська прикордонна інфраструктура, а на нашій території – блоки і колючий дріт, що перегороджують трасу, обабіч якої рясніють всеможливі лабази галицької флори. Це при тому, що збудувати пункт пропуску для легкових авто, в принципі, для держави – не гроші.

Тобто не треба бути мудрагелем, аби зрозуміти дві просту річ. Необхідно припинити контрабанду, хай хоч шляхом введення драконівських покарань, і облаштувати хоча б інфраструктуру наявних пунктів пропуску. Все це можливо. І тоді в разі чого можна апелювати до поляка з його недоїдженим бутербродом і прикрою сучкою Джиною.      

 

загрузка...