1 im578x383 komunalni tarifiНещодавнє підвищення тарифів уряд мотивує трьома обставинами: залежністю економіки від дорогого імпортного газу, входженням України в європейський ринок і вимогами МВФ.

Дійсно, злиття будь-яких ринків неминуче веде до усереднення внутрішніх цін, як це відбувається з вирівнюванням рівня рідини в сполучених посудинах. Тим часом практична реалізація цієї тези в сучасній Україні не може не викликати подиву, отетеріння й навіть страху.

Почнемо з теорії питання. Сама по собі проблема визначення ціни стає актуальною тільки в одному випадку, а саме — у процесі продажу, або товарно-грошового обміну, "коли власність уступається, але вартість залишається". І навпаки. Власність, не призначена для продажу, товаром не є. Це означає, що грошовій оцінці вона не підлягає, тобто ціни не має. Наприклад, дачник, який використовує власні яблука для випічки пирога, не платить за них ані копійки. Саморобна іграшка для дитини нічого не коштує її батькам. Іменинник одержує подарунок безплатно, його ціною не цікавиться і продавати не збирається тощо.

Як відомо, український газ як власність українського народу за кордон не експортується. Його обсяги повністю збігаються з поточними потребами нашого населення, облік ведеться в національній валюті, а поставки регулюються розподільними відносинами газовидобувних і газотранспортних підприємств України.

На жаль, виробничому сектору України вітчизняного газу не вистачає. Закуповуючи газ у Європі, наші підприємства вступають у ринкові відносини з європейськими постачальниками й посередниками, з якими змушені розраховуватися виключно за європейськими цінами.

Залежність України від європейського газу спровокувала цілком безпредметну, на мій погляд, дискусію. Ряд політиків і громадських діячів відстоюють ідею "двох паралельних ринків газу"— вітчизняного виробництва (що забезпечує потреби населення) і змішаного (орієнтованого на виробничий сектор). На їхню думку, європейська ціна газу для виробничих потреб (на другому ринку) не має жодного стосунку до ціни тепла в наших будинках (на першому ринку), яка зводиться до плати за послуги з видобутку, розподілу й транспортування "безплатного"українського газу до кінцевих споживачів. Звідси робиться висновок про необхідність знизити комунальні тарифи у два, а то й у три рази.

Прибічникам ідеї "двох ринків" протистоять апологети "єдиного ринку газу".Своїх опонентів вони намагаються переконати такими аргументами. По-перше, повсюдністю обліку газу, що надходить на український ринок із різних джерел; по-друге, неможливістю ідентифікації тієї його частини, яка витрачається на поточні потреби населення.

Висновок робиться такий: оскільки облік потоків газу неможливий, а подвійна ціна спричиняє зловживання, отже, ринок має бути один — із ринковою ціною, єдиною для всіх груп споживачів, наближення до якої і виправдовує стрибки наших тарифів. Із чим, як відомо, погодився уряд і ніяк не можуть змиритися громадяни.

До речі сказати, профільні фахівці про проблему обліку й контролю висловлюються рідко та неоднозначно, тобто врізнобіч. Хтось говорить про безперспективність подібних починань, дехто стверджує, що ще не все втрачено, а хтось наполягає, що облік покупців газу давно налагоджений, а посилання на його відсутність потрібні уряду для виправдання його антинародної фіскальної політики.

Хоч як крути, але останнє твердження дуже схоже на правду. Принаймні противники нині діючого "єдиного ринку газу" обурюються більш ніж дивною схемою його організації:наші наймані працівники (державні службовці) продають нам (народу України) нашу ж власність (газ), встановивши на неї недоступні нам ("європейські") ціни,відкуповуючись від нас мізерними субсидіями.

Що ми бачимо на виході цієї схеми? З одного боку, зубожілий народ, обурений урядовими подачками, а з іншого — уряд, що бездумно набиває скарбницю за наш з вами рахунок і веде країну до економічного краху. Чи не занадто сильно сказано? Аж ніяк.

Річ у тім, що сам факт нарахування субсидій свідчить про те, що їх одержувач виключається з числа учасників ринкових відносин. А ситуація, за якої субсидіями охоплено переважну більшість, свідчить про руйнування українського ринку товарів народного споживання. Таким чином, за незбагненною логікою уряду, платою за вступ України в європейський ринок є поступове переведення нашої економіки на розподільні відносини.

Але що ж далі? Невже знову адміністрування, дефіцит, прихована інфляція та інші принади командної економіки? Зовсім ні. Щоб виправити становище, для початку слід позбутися ілюзій. Тобто погодитися з тим, що практика "двох цін на газ", що тимчасово гальмує процес зубожіння людей, не здатна повернути його назад. Щоб згорнути дискусію про кількість ринків, потрібно не нарікати на поганий облік, а твердо засвоїти: надходження у нашу ГТС будь-яких (навіть мінімальних) обсягів газу з Європи автоматично означає присутність України на європейському ринку з усіма його незвичними для нас складовими, включаючи ціни.

Досі наші міркування повторювали основні пункти урядової схеми. Зараз звернімо увагу на ключову обставину, яка чомусь випала з уваги її авторів і виконавців.

Справа в тому, що відповідно до статті 13 Конституції України власником усіх надр нашої країни є український народ. Саме народ, уступаючи власний газ видобувним, розподільним і газотранспортним компаніям, має одержувати його грошовий еквівалент.

Звідси випливає, що наш добробут пов'язаний не з утепленням приміщень і субсидіями, а з правильним, таким, що відповідає Конституції, розподілом виручки (доходу) від реалізації українського газу. З урахуванням вищесказаного цей процес слід підпорядкувати єдино можливому принципу: надприбуток від реалізації газу за європейськими цінами має розподілятися між його власниками — громадянами України.

Такий розподіл має відбуватися не якимось віртуальним чином на кшталт заліку при оплаті комунальних послуг, акумуляції на колективних рахунках власників житла, нарахування тих же субсидій тощо, а безпосереднім щомісячним перерахуванням конкретних сум (у валюті) на індивідуальні банківські рахунки кожного громадянина України.

Чим обернеться запропонований принцип? По-перше, буде поставлено з голови на ноги перелік бенефіціарів в урядовій схемі реалізації газу. По-друге, економію сімейних бюджетів забезпечуватимуть не образливі подачки-субсидії, а цілком виправдані надходження. По-третє, наші громадяни повернуть собі статус реальних покупців на ринку, що дасть поштовх до розвитку легкої, харчової промисловості, сфери послуг, а також постачальників засобів виробництва для цих галузей.

Нарешті, реалізація запропонованого принципу стабілізує всі соціально-економічні процеси в сучасній Україні, які ведуть нас до європейського ринку, європейських стандартів і європейського рівня життя.

Усі розуміють, що проблема тарифів на комунальні послуги прямо пов'язана з об'єктивністю встановлення цін на енергоносії.

Джерело

загрузка...