1 0 6e78n68s4ho t 76 4За останні кілька років Львівська Міська Рада дуже активно впроваджувала практику відкритих всеукраїнських та міжнародних архітектурних конкурсів для ключових проектів в нашому місті. Ініціатором таких процесів був (на даний момент вже колишній) головний архітектор міста, пан Юліан Чаплінський. Розширення географії отримання пропозицій, свіжі погляди, міжнародне журі, можливість показати себе для молодих архітекторів та архітектурних компаній — все це були переваги, які принесли нам архітектурні конкурси. В результаті переможцями ставали дійсно цікаві та свіжі проекти. На даний момент ми вже маємо реалізований конкурсний проект скверу — меморіалу Небесної Сотні, який можна вважати досить вдалим, але не без своїх недоліків. Та це політичний проект і його швидка реалізація була політично вмотивована (до того цей сквер стояв в жахливому стані багато років). Тому існує інша сторона медалі стосовно реалізації конкурсних проектів.

На незрозумілому етапі перебувають проекти, конкурси на які були проведені з дуже сильним розголосом та піаром. Мова іде про наступні об’єкти:

Спортивний комплекс на Сихові.

1 0 BPNsXdzG2lj2X3qDZ0O3eQ

Проект-переможець виявився занадто дорогим для реалізації. Будівництво мало розпочатись в кінці 2018 року. Закладений 1 мільярд гривень бюджетних коштів міста викликав справедливе сильне обурення львів’ян. Місто ще не настільки багате, щоб дозволяти собі такі високовартісні будівництва. В результаті було оголошено, що проект буде доопрацьований з метою здешевлення будівництва, але наскільки це буде відповідати концепції яка виграла конкурс, наразі невідомо.

Міський архів на вулиці Трускавецькій.

1 0 ywhitI8b6NJiLc50tmcOLg

Також дуже цікавий об’єкт для міста, проект-переможець конкурсу, але при формуванні завдання на конкурс був не врахований магістральний колектор каналізації, який перерізає ділянку посередині, та факт того, що його економічно не рентабельно переносити. Відповідно знову серйозні зміни в проект. Містобудівні умови та обмеження на даний об’єкт були видані ще у січні 2018 року, а це вже майже два роки і наразі не видно серйозних зрушень в сторону реалізації об’єкту.

Житловий квартал на вул. Городоцькій.

1 0 GzOG U73guCg EVL2iWTWA

Конкурс цікавий тим, що це ділянка приватного інвестора і місто змогло зобов’язати його обирати проект відкрито на конкурсі. На мою думку, всі проекти -переможці були дуже сильні з точки зору архітектури і гарно би вписувались в забудову даного району. Але, на жаль, не було визначено першого місця. Було визначено два других та одне третє місце. І знову ж таки ми не бачимо реалізації даного проекту, оскільки за моєю інформацією, проекти — переможці не зовсім відповідають рентабельній бізнес — моделі для даного об’єкту.

Сквер навпроти кінотеатру Довженка на Сихові.

1 0 z 6564KhlDaK X4woEzcKg

Також дуже цікавий та потрібний місту проект. Прогресивні рішення запропоновані авторами проекту-переможця, але фінансування з бюджету міста на даний об’єкт відсутнє, і як результат — незрозуміла ситуація з перспективою реалізації.

Як бачимо, багато конкурсів у Львові, які “прогриміли” за останні кілька років, дали місту проекти, які на даний момент перебувають на різних стадіях невизначеності. Деякі, взагалі під питанням, чи будуть вони реалізовані в принципі, а деякі перебувають в процесі серйозних переробок. Що ми отримаємо в результаті — невідомо. Але в будь-якому випадку, в головах людей (суспільства) вже почало формуватись розуміння якісної архітектури і того, чому вона вважається якісною.

В цій статті я хочу більше зупинитись на одному зовсім свіжому конкурсі, результати якого були опубліковані буквально в останні кілька днів. Мова йде про Всеукраїнський відкритий архітектурний конкурс на кращу проектну пропозицію сакральної споруди (церкви) — Храму Ікони Пресвятої Богородиці Скоропослушниці у районі вул. К. Левицького — вул. Пекарської у м. Львові. І власне ці результати викликають в мене певний шок, оскільки є повною протилежністю до результатів конкурсів, які проводились раніше в нашому місті. Проект — переможець — це, немов якась товста лінія, яка перекреслює всі попередні здобутки.

Але про все послідовно.

Варто почати з самої ділянки розміщення об’єкту проектування. Вона знаходиться всередині кварталу обмеженого вулицями Пекарською, Мечникова та Левицького. Це така собі зелена зона всередині міста, по суті парк, але без відповідного благоустрою. Територія цікава тим, що це по суті гора, яка піднімається над міським середовищем довкола. Це дуже символічно. Згідно затвердженого Зонінгу Личаківського району міста вона відноситься до Зони Р-3.

Р-3 означає: Зона озеленених території загального користування.

Деякий час тому мені пощастило бути присутнім на засіданні містобудівної ради, де якраз розглядався детальний план цієї території (ДПТ), згідно якого пропонувалось виділення ділянки під розміщення церкви на частині цієї зони Р-3. Насправді, з доповіді пана Юрія Столярова (розробник ДПТ) все виглядало доволі логічно — потрібно було вдихнути якесь життя в цю територію. Складно заперечити, що вона перебуває в занедбаному стані і, по суті, не використовується повною мірою для рекреації мешканцями міста. Тому територія вимагала втручання. І церква могла стати об’єктом — магнітом, який би притягнув туди людей та став поштовхом для подальшого розвитку території як парку. Автором ДПТ було адекватно оцінено всю відповідальність та значимість цього середовища. А коли прозвучали слова про архітектурний конкурс для майбутнього храму, то здавалось, що ця історія буде мати хороший кінець. Це давало надію, що в результаті там може з’явитись дійсно цікавий та толерантний до середовища об’єкт з новим підходом до сакральної архітектури, який зможе заповнити цю прірву, що виникла між церквою та молодим поколінням українців.

Сама організація конкурсу також виглядала досить солідною. Багато матеріалів у вихідних даних, достатньо часу для опрацювання проектів, непогані призові та поважне журі. Такі умови посприяли досить великій активності серед архітекторів і як результат — 23 конкурсні роботи зі всієї України.

Але найцікавіша частина історії починається саме в момент, коли мали бути оголошені результати конкурсу. Згідно регламенту, журі засідало з 30.07 по 07.09, та чомусь в кінці визначеного терміну було опубліковано виключно унікальні шестизначні номери робіт, котрі зайняли призові місця, без публікації самих робіт та без оголошення імен переможців. Самі роботи опублікували аж через тиждень. Після перегляду проекту — переможця стало зрозуміло чому так тягнули з його публікацією. Бо цей проект виглядає, як свого роду глузування над самою ідеєю архітектурного конкурсу. Церкви за схожими проектами будуються по всій країні останні десятиліття без ніяких конкурсів. Я не буду вдаватись у глибоку критику цього проекту, але це точно не те, що можна було очікувати як результат архітектурного конкурсу на таку важливу ділянку. Можете судити самі:

1 0 EvsiHoe8O9JyiHxw

Не хочеться оцінювати архітектурну цінність проекту- переможця, але я не можу не сказати кілька слів про певні містобудівні “ляпи” в цій роботі.

По — перше, в завданні на конкурс було чітко прописано та показано газопровід середнього тиску діаметром 300мм, який проходить по південній частині ділянки і вимагає нормативного відступу 4м до фундаментів будівель та споруд. Ця інформація також фігурувала в ДПТ. А в проекті -переможці будівля церкви та дзвіниця знаходяться в межах цих 4м. Це схоже на історію з каналізаційним колектором та проектом міського архіву, але в даному випадку в вихідних даних була подана інформація стосовно газопроводу, але автори її проігнорували.

По -друге, на ділянці присутня досить велика кількість дерев, більшість з яких є здоровими та багаторічними. Тому організатори конкурсу подали у вихідних матеріалах спеціальну подеревну зйомку ділянки, для максимального збереження цих зелених насаджень. Але авторами проекту — переможця було не враховано необхідність максимального збереження цих дерев. Крім того, ділянка проектування має досить значний природній рельєф з перепадами висот до 2–3м. А як ми бачимо з матеріалів проекту — переможця, автори взагалі не врахували даний факт і просто показали ділянку як рівну площину.

Такий підхід буде вимагати суттєвих втручань в ландшафт місцевості і це не відповідає вимогам конкурсу. Цитата з умов конкурсу: “контекстуальний та композиційний підхід у проектуванні — максимально обачне вписування та одночасно акцентування храму в сформованому історичному ареалі з врахуванням ділянки проектування на пагорбі в зоні озеленених територій; Учасники мають комплексно підійти до вирішення цієї задачі та підкреслити унікальність ландшафту ділянки проектування.”

По -третє, авторами проекту не подано графічних матеріалів, де би було видно як будівля церкви буде впливати на сформоване архітектурне та ландшафтне середовище району. По суті, подані тільки візуалізації зблизька, які націлені на акцентування виключно архітектурного вирішення самої будівлі, без будь-якої прив’язки до контексту.

Дуже дивно, що на ці надзвичайно суттєві недоліки роботи не звернуло уваги журі, а скоріше те, що залишилось від нього. Бо цікавим стало раптове зменшення його складу з 9 людей, оголошених в умовах конкурсу, до 5 людей. Дивним було не бачити в підписаному протоколі з результатами конкурсу таких поважних людей в архітектурному середовищі як Юліан Чаплінський та Ігор Кузьмак, а також заступника міського голови з питань розвитку Андрія Москаленка. Саме їхнє бачення для мене виглядало б найбільш професійним з точки зору архітектури, культури та розвитку міста в цілому.

Крім того, є певна суперечність в самому регламенті конкурсу. Згідно Постанови КМУ “Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів” визначені правила щодо кількості членів журі і це звучить так:

“Стаття 48. Засідання журі проводиться у терміни, визначені умовами
конкурсу, і вважається правоможним за умови участі у ньому не
менше двох третин складу журі.”

Але в регламенті конкурсу ми вже маємо інакше формулювання, яке суперечить вищенаведеному:

“14.2…Засідання журі конкурсу вважається правомочним, якщо у ньому взяло участь більше половини його складу…”

В результаті ми маємо протокол, який підписаний наступними членами журі:

Ігор Данчак — член Правління Львівської обласної організації НСАУ, кандидат архітектури, доцент ІАРХ НУ «Львівська політехніка» , м. Львів

о. Микола Бобик — Директор релігійної громади Української православної Церкви Київського патріархату парафії Ікони Пресвятої Богородиці Скоропослушниці Личаківського району м. Львова, м. Львів

Митрополит Димитрій (Рудюк) — Митрополит Львівський і Сокальський, архієрей Православної церкви України, м. Львів (за згодою);

Олег Боднар — архітектор, професор, доктор дизайну, чл.-кор. Національної академії мистецтв України, ІАРХ НУ «Львівська політехніка», м. Львів

Юрій Столяров — архітектор, Головний архітектор проектів ДПІ «Містопроект», викладач кафедри дизайну архітектурного середовища ІАРХ НУ «Львівська політехніка», Член Правління Львівської обласної організації НСАУ, м. Львів

Це тільки 5 чоловік, що аж ніяк не є 2/3 від 9. Крім того, замовником конкурсу є управління архітектури та урбаністики ЛМР, начальником якого на той час був Юліан Чаплінський. А в складі журі, яке голосувало та підписало протокол не було жодного представника ЛМР. Тобто ми маємо ситуацію, коли для новоствореної Православної Церкви України (ПЦУ) Львівська міська рада виділяє землю для будівництва храму, яка знаходиться в зоні Р-3, оголошує конкурс на кращий архітектурний проект, затверджує склад журі зі своїми високопоставленими і професійними представниками, а в результаті — вони не мають жодного відношення до вибору кращого проекту, який буде реалізований.

Для мене в цій історії є більше запитань ніж відповідей. Такі речі дуже сильно дискредитують ідею проведення конкурсів, оскільки ставлять під загрозу об’єктивну оцінку конкурсних проектів та демотивують провідних архітекторів брати участь в таких подіях. Все частіше я чую серед архітекторів думку про те, що немає сенсу брати участі в конкурсах оскільки, або не буде адекватної оцінки проектів, або перемога не буде означати реалізації проекту в первинному вигляді. Ця тенденція може призвести до відсутності якісних проектів у конкурсах.

Інші конкурсні проекти ви можете переглянути за посиланням внизу. Як на мене, то серед них є дійсно хороші роботи які набагато більше відповідають поставленим цілям.

Ще важливо згадати, що загалом в спілкуванні з людьми віком 20–30 років спостерігається тенденція дуже критичного ставлення до церкви, і як результат, в принципі несприйняття релігії. Причин цьому звісно маса. Але якщо говорити про архітектурну складову цих процесів, то молодим людям вже конкретно надоїло бачити стандартний образ храмів які будуються в Україні за останні десятиріччя. Для них це певний символ церкви яку вони не хочуть сприймати і в яку вони не хочуть ходити. Тому переосмислення архітектури християнського храму було би дуже доречним і могло би збудувати нові мости з молодими поколіннями. Українська православна церква вийшла на новий виток розвитку отримавши довгоочікуваний Томос. Вже новостворена ПЦУ могла би зробити крок на зустріч майбутньому у вигляді символічного будівництва храму у Львові, культурній столиці України, на дуже знаковій ділянці, з абсолютно новим підходом. Доречним би було своєрідне створення церкви— магніту навіть для тих, кого зазвичай не цікавить релігія. Для міста це би стало поштовхом для розвитку занедбаної території, а для церкви стало би кроком назустріч тим, хто вбачає в будівництві нового храму тільки негатив. А як показують настрої в суспільстві, таких людей стає все більше. Але на жаль ми бачимо дуже незрозумілі процеси які виливаються в досить знайомі образи.

Джерело: Medium

 

 

загрузка...