brezitskyjУсі ми рано чи пізно предстанемо перед Господом на Страшному суді. Але нікому не дано знати, як це відбуватиметься. Якщо припустити квотно-територіальний принцип, то архангели матимуть купу роботи, обираючи, хто ж із львів’ян праведніше жив і гідний повести в рай християнську рать нашого благословенного краю. Бо тут вискочить Андрій Іванович, який оповість, як особисто носив хрест на Хресній дорозі. За ним в присядку поскачуть брати Дубневичі з кумами і сватами, оповідаючи, скільки грошей з анкерів їхня богоугодна родина офірувала на храми, пише ІА "Діло".

Але куди їм до найправеднішого і до найвсечеснішого львів’янина Назарія Брезіцького. І що з того, що Садовий носив хрест на Хресній дорозі, якщо Брезіцький сам Хресну дорогу будував. Є підозри, що тільки наші гріховність і духовна неміч не дають розгледіти ореол над світлою головою Назарія Романовича. І лише скутість духу не дозволяє розгледіти в цьому достойному мужі глибу сучасного християнства.

Зовсім нещодавно стався прикрий випадок, за котрий хвацько вхопилися засоби масової інформації, які, як відомо, є породженням сатани. Борзописці, які називають себе журналістами, описали наче шляхетний пан Брезіцький під час дискусії в ресторані натовк писок іншому шляхетному пану – Цвілю.

Насправді ніхто не був свідком цього дійства, тож можемо лише здогадуватися про причини інциденту. Відомо, що диявол спокушає святих людей. Можемо пригадати притчі про Симеона-пустельника чи інших стовпів церкви. То ж чому спокушуючи Симеона, диявол не міг спокусити Назарія, нашіптуючи йому у ліве вухо: «Назарко, ану заряди Цвілеві в писок». Хтозна, чим закінчився б інцидент, якби пан Брезіцький не був людиною глибоко віруючою і практикуючим християнином. Чи б не міцніше він «відколошматив» пана Цвіля, якби, уявімо, в той же час у праве вухо його не втихомирив праведним нашіптуванням архангел Михаїл.

А тим часом маловіри дивуються, чому Божий чоловік Назарій замість бити Цвіля не підставив йому почергово обидві щоки. Справді маловіри! Назарій залюбки би підставив і щоки, і чоло, і навіть щелепу, але переживав. Не за свій побитий писок переймався, бо що таке негарна фізіономія, коли красива душа. Переживав за дорогі окуляри. Бо у разі інциденту вони могли б постраждати, а гроші на купівлю нових краще витратити на зведення ще однієї хресної дороги.

Може хтось і посміється з голосів. Але, пригадаймо, як натовп насміхався з голосів, що лунали у вухах Жанни д’Арк, котру спалили на вогнищі, а з часом проголосили святою. Чи не така терниста доля уготована Назарію Брезіцькому, який стоїчно і покірно змушений пройти крізь вогнище пересудів неосвіченого натовпу?

Всечесність родини Брезіцьких можна було помітити і в буремні часи Майдану. Власне Революція вже закінчилася, а сцена, встановлена ним стояла і перетворилася з революційної у молитовну. Злі язики переконували, що власник не розбирає її з жадності, адже кожен день – це свіжа копійка. На таке свинство Брезіцькі могли відповісти тільки єдиним доступним їм методом – щирою молитвою.

Але диявольська рать, яка проникає в недосконалі душі людей, ополчилася проти праведного мужа Назарія і почала зводити на нього наклепи, тиражовані розмаїтими сатанинськими виданнями.

Якийсь, ймовірно, безбожник Мельник підняв ґвалт, начебто добродій Брезіцький в рейдерський спосіб захопив у нього ВАТ «Сортнасіннєовоч».

За словами нечестивця Мельника, в кабінет генерального директора увірвались люди в масках разом із Назарієм і, застосувавши фізичну силу, відібрали ключі від сейфу, в якому знаходились статутні та фінансові документи ВАТ «Сортнасіннєовоч», печатка та акції даного товариства та силою виштовхали Мельника з кабінету. Принагідно повідомивши, що гендиректором відтепер буде сам Брезіцький.

Жахлива історія, яка, на нашу думку, не відображає суті справи. Не будемо навіть говорити, що згаданий пан Мельник і його колектив мали би не пручатися та обурюватися, а щиро радіти і впасти на коліна. Бо не кожному дана така ласка – поява раба Божого Назарія та його священного воїнства. Очевидно, що Назарій зовсім не мав на меті, що-небудь «віджати», а лишень прагнув узяти під свій богомільний покров нерозумних працівників «Сортнасіннєовоча». Але темний народ не оцінив сподвижницьких ідей Назарія Романовича.

Схожа темінь людська виявилася й у жахливих звинуваченнях пана Брезіцького у «віджиманні» «Львівморепродукту». Але ж коли поглянути глибше, то чи не сподвижництво Назарія ми розгледимо. Бо справді побожна людина одразу зрозуміє, що не підприємство цікавило Брезіцького. Насправді його праведна душа лишень хотіла йти шляхом перших апостолів. Адже і Симон-Петро, й Андрій, й Іоанн – усі були рибаками. А хіба Назарій не є апостолом нашого часу?

Далі – більше. Сатанинські сили так розійшлися у своїй ненависті до практикуючого християнина Брезіцького, що звинуватили його в жахливих діяннях. Начебто Назарій в одному з цехів «фармазонив» наркотичні пігулки, маскуючи їх під ліки для військових. Нам, людям мислячим, навіть не цікаво, в якій стадії знаходиться кримінальне розслідування цієї ганебної справи, бо ми знаємо: сатана часом може перевтілитися в праведного мужа, аби збити з пантелику його адептів.

Зрештою, люди добрі! Якби навіть Назарій Брезіцький займався рейдерством, обкрадав людей, приторговував наркотиками. Хіба його богобоязненні вчинки не очистили його душі від скверни, скинутої потойбічними силами? Хіба Магдалена до знайомства з Христом не була блудницею?

Аналізуючи звинувачення в афоризмі, які нелюди висловлюють на адресу богообраного мужа Назарія, мимоволі усвідомлюєш темність і бездуховність нашого народу. Поруч з нами живе, можливо, жива історія християнської церкви, її світоч і сподвижник, а ми, потопаємо у своїх меркантильних турботах і не здатні осягнути його величі та задумів. Воістину сказано: «Нема пророка у своїй вітчизні». Може, з пророками з часів Шевченка і не склалося, зате у нас є Брезіцький. І мусимо це оцінити, і з цього потішитися. Бо істина відкриється тільки тим, хто увірував. Відкриється з часом. А нині ж можемо собі хіба уявити страшний і величний день, коли з’являться чотири вершники Апокаліспису і загуде єрихонська труба. Цілком ймовірно, що на цій трубі гратиме не хто інший, як Назарій Романович Брезіцький – праведний чоловік, практикуючий християнин, який є нашим дороговказом до вічного життя.

загрузка...