56786545678
У барі "Вежа"
Ледь не всі існуючі прояви “непарадного” життя післявоєнного СРСР можна було спостерігати в радянських барах та ресторанах. Різного рівня криміналітет, підпільний бізнес, проституція, неформальна культура, корупційні схеми – все це ховалося у напівтемних залах за спинами добре вдягнених швейцарів. У кожному великому місті були заклади, відомі не їжею та напоями, а “непростими” клієнтами, за столик поруч із якими пересічний громадянин не міг сісти, навіть маючи гроші. Про це розповідає сайт Тексти.org.ua

Правоохоронці час від часу показово боролися з тими складовими сфери громадського харчування, що не вписувалися у світлу офіційну картину “соціалістичної дійсності”. Проте без особливого завзяття – для них це було непогане джерело заробітку.

Інформація про “темний бік” ресторанної галузі в радянській Україні доходила навіть до перших осіб республіки. В архіві Служби безпеки України зберігається доповідна записка "про нездорову обстановку на деяких підприємствах громадського харчування", яку головний КГБіст України Віталій Федорчук на початку 1980 року відправив очільнику КПУ Володимиру Щербицькому.

Документ присвячений стану справ у кабаках Харкова, Одеси та Львова. При цьому автор зазначає, що схожі речі відбуваються і в деяких інших містах УРСР. Дивно виглядає відсутність згадок про київські ресторани, але не виключено, що їм був присвячений окремий документ. Підкреслюється, що більшість відвідувачів таких закладів – люди віком до 30 років і, відповідно, "ресторанні неподобства" погано впливають саме на молодь.

Прокоментувати записку погодилися двоє людей, які на межі 70-х – 80-х років минулого століття відвідували згадані в ній заклади. Це харківський журналіст Дмитро Овсянкін та колишній представник кримінального середовища Львова, відомий як Алік Стан.

“У березні-квітні минулого року (тобто 1979-го - “Тексти”) в нічний час після закриття бару “Вежа” (м. Львів) на його верхньому поверсі для вузького кола клієнтів демонструвалися 3 порнографічні відеофільми. Підсобні приміщення цього бару з дозволу обслуговуючого персоналу за певну платню використовуються як місця для інтимних зустрічей відвідувачів”, - пишуть кегебісти про “Вежу”, доволі відомий львівський ресторан, що знаходився у Стрийському парку.
Наш співрозмовник Алік згадує, що у “Вежі” в ті часи регулярно сиділи, як він каже, “вершки суспільства”: кримінальники високого рівня, “фарцувальники”, “цеховики” (власники підпільних виробництв) та “шпилевые” (картярі).

4 1456765
"Вежа" в Стрийському парку Львова, колишній бар. Наш час. Фото: photo-lviv.in.ua
“Вежа” (використовувалася також назва російською – “Башня”) відрізнялася від інших закладів міста. Саме там “свої” клієнти (з перерахованих вище категорій) могли, заплативши адміністрації, гуляти вже після офіційного закриття. Хоч до ранку. Гроші давали й наряду міліції, що чергував поруч – той мав пильнувати, аби люди “з вулиці” не потрапили всередину.

Кримінальники та звичайні відвідувачі могли перетнутися у “Вежі” лише влітку - тоді там працював вуличний майданчик, до якого пускали всіх. Іноді, за спогадами Аліка, це могло призвести до інцидентів. Представники кримінального світу в ті часи переважно виглядали інтелігентно та на публіці поводили себе чемно. Тому “звичайні хлопці” не відчували ніякої загрози від них і, випивши, могли спровокувати конфлікт. Починалися бійки, під час яких “тихі й культурні” бандити швидко відправляли опонентів у нокаут.

Про те, що відбувається ночами у “Вежі”, знали далеко не тільки в КГБ. Про поширені серед тодішніх містян чутки про закриті демонстрації порнофільмів писали в публікації про бар на сайті “Фотографії старого Львова”. До речі, вдень там цілком легально “крутили” зовсім інше, дозволене кіно. “Вежа” була першим львівським закладом, де встановили відеомагнітофон.

Де ще, окрім “Вежі”, проводили свій час львівські бандити та підпільні бізнесмени? Чекісти стверджували, що улюбленими місцями “антисуспільних елементів, що живуть на нетрудові доходи” були ресторани “Москва”, “Первомайский”, “Лето”, “Високий замок”, “Дорожный”, “Лесной” та “Червона Рута”.

Переглянувши список, Алік Стан впевнено заявив: це зовсім не ті кабаки, де витрачали дійсно пристойні “нетрудові доходи”. Якщо до них і заходили кримінальні елементи – то це були представники другого та третього “ешелонів”. Винятком є хіба що “Високий замок”.

Він якийсь час вважався “центровим”, оскільки зачинявся пізніше за інші – аж о третій годині ночі. Проте приблизно в ті роки, коли було складено записку, ресторан втратив цей “козир” – з’явилися місця, що працювали ще довше. А ще, як наголошує Алік, біля “Високого замку” було дуже зручно битися, якщо під час посиденьок виникали якісь конфлікти.

Серед улюблених місць еліти львівського кримінального світу та тіньової економіки Алік у першу чергу згадує ресторан готелю “Інтурист” – нині він відомий містянам як “Жорж”.

65678987654444
Львівський готель “Інтурист” (нині “Жорж”), радянські часи. Фото: lvivcenter.org
“Я зазвичай приходив туди о другій дня. Зал вже був заповнений. Кожен завсідник мав власний столик, у мене теж був свій. За столик треба було заплатити додатково рублів 10. Звичайна людина туди б ніколи в житті не зайшла. Навіть для міліції вхід був зачинений – це була “вотчина” КГБ”, – розповів Алік.

Також день наші королі нетрудового життя проводили в барі “Шоколадний”, кафе “Нектар” і “Сайгон”, а також барі в будівлі шахового клубу. Ввечері тодішня “контр-еліта” переміщалася до ресторану готелю “Дністер”, а трудовий будень завершувала в уже згаданій “Вежі”.

Те, що у списку КГБ перелічені здебільшого “ліві” ресторани, Алік Стан схильний пояснювати поганою роботою спецслужби. Але причина могла бути в іншому: чекісти добре знали всі заклади, але навмисно мовчали про ті, “покровителями” яких були вони самі. Цю версію підтверджують і слова Аліка про “Інтурист” як про “вотчину КГБ”.

Атмосфера в таких закладах під час посиденьок “антисоціальних елементів” була “сімейною” - всі один одного знали. Персонал, зокрема офіціанти, часто пили разом із відвідувачами. Чекісти в документі теж звертають увагу на "розвязну" поведінку “непростих” клієнтів, замовлення на великі суми та щедрі чайові (які офіційно взагалі були заборонені).

Окремо в записці згадується якийсь чоловік, що “засвітився” у "Високому Замку". Протягом двох вечорів він витратив десь 5 тисяч рублів. Тоді на ці гроші можна було купити "Жигулі-Копійку". Напевно, ще більше присутніх шокувало те, що приблизно 600 рублів (вартість кольорового телевізора) чоловік прямо в залі демонстративно спалив. Цього радянського буржуя намагалися розшукати.

Хто памятає радянські часи, той знає, що 600 рублів були величезною сумою. Інженер заробляв десь 150-170 рублів у місяць. Алік говорить, що успішні кримінальники цілком могли посидіти на такі гроші в ресторані. При цьому, левова частка суми йшла не на їжу та напої, а на живу музику і хабарі міліції та адміністрації. А от демонстративне спалювання грошей зовсім не схоже на поведінку місцевих бандитів.

“Продаж” столиків та різних додаткових послуг заможним клієнтам був далеко не єдиним джерелом незаконного збагачення рядових працівників та керівництва ресторанів. На прикладі Львова чекісти описали інші схеми, що існували в цій галузі.

Офіціанти, обраховуючи клієнтів, віддавали частину грошей адміністраторам, а ті – по 100 та більше рублів щомісяця директору. Схема виявилася живучою і перекочувала вже у незалежну Україну

Приблизно по сотні платили керівникам закладів і бармени та шеф-кухарі. Бармени, в свою чергу, заробляли тим, що самостійно купували в магазинах дешеві напої та наливали клієнтам під виглядом більш дорогих (наприклад, замість горілки "Пшеничної" та "Сибірської" продавали "Екстра" та "Російську"). А от кухарі клали менше продуктів, ніж треба, або міняли на гірші. Те, що лишалося, продавали.

Але ще більше радянській владі не подобалися пісні, які замовляли відвідувачі. Замість схвалених цензурою, "рафінованих" композицій вони просили виконати “низькопробні закордонні музичні твори”. За спогадами Аліка, у Львові найбільшим попитом користувалися хіти італійських співаків та західних диско-гуртів на кшталт Boney M.

“Іноді після цього до ресторану приходив якийсь парторг. Покричав-покричав (з приводу “неправильної музики” – “Тексти”), йому дали 100 карбованців, він поклав їх собі в кишеню та пішов собі”, – додає львів’янин.

Інша частина “неправильного” ресторанного репертуару – російськомовні "жаргонні, непристойні пісеньки". Серед них згадані відомі “кабацькі” речі: “Конфеты-бараночки”, “Москва златоглавая” (насправді це дві різні назви однієї пісні), “Мурка”, “Поспели вишни в саду у дяди Вани”, “Одесса мама” та “По морде чайником”. Згадали окремо і про євреїв – ті надавали перевагу національному репертуару ("Семь-сорок", “Мясоедовская”, “Фаршированная рыба”).

Навівши різні “гріхи” завсідників та працівників ресторанів, “конторські” трохи “проїхалися” і по міліціонерах. Останні, як вказано в документі, ходили до адміністрації закладів по “згортки” – а взамін, зрозуміло, не чіпали їх за різні порушення.

Наостанок автори обіцяють посилити боротьбу з описаними явищами в ресторанах та барах.

Цікавою деталлю є резолюція, яку після ознайомлення лишив на документі Щербицький.

“Таке ж становище було розкрито нами по Києву ще восени 79 р., а неподобства тривали. Чому ж про це не знали (або мирилися) місцеві органи?” – питає він. Тогочасний лідер республіки додає, що така безвідповідальність є злочинною та вимагає від обкомів та відділів ЦК партії “системного контролю” в галузі громадського харчування.

Як з усім цим боролися і чи посадили когось після доповідної, ми не знаємо. Та на початку 80-х по СРСР прокотилася хвиля гучних корупційних справ. Серед засуджених були й представники галузі громадського харчування – наприклад, керівниця ресторанів російського Геленджику Белла Бородкіна, яку в результаті розстріляли.

Як стверджує Алік Стан, за розкрадання в ті роки стратили й очільника львівського кафе “Пінгвін” Михайла Гольденберга. Його дружина – директорка вже відомого нам бару “Вежа” Софія Гольденберг, яку називали Сонькою Золотою Ручкою. Видання “Високий Замок” наводить свідчення львів’ян про те, що жінку засудили до 14 років ув’язнення. Після цього “Вежа” занепала й перетворилася на руїну на декілька десятиліть.

Як стверджують очевидці, ці окремі кримінальні процеси загалом нічого не змінили – ресторани й бари надалі лишалися корумпованим світом, у якому “обраним” дозволялося трошки більше, ніж звичайним громадянам.

Зрештою,як і всюди в Радянському Союзі.

thumbnail1111thumbnail222222thumbnail33333thumbnail44444

загрузка...