19105665 1068751766559586 1057956050907298876 nНа Великдень у барі "Бар Бідон", що на вулиці Лесі Українки у Львові, четверо п'яних молодиків побили двох відвідувачів, які виступили проти російської попси у закаді. Про це повідомив потерпілий, докторант інституту східноєвропейських студій Карлового університету в Празі Радко Мокрик у Фейсбуку.

"Львів. Великдень. Центр міста, вулиця Лесі Українки. Бар "Барбідон". Нас п'ятеро - двоє хлопців і троє дівчат. В закладі гуде "Ласкавий май" і "Мєдуза". Компанія за сусіднім столиком розважається. Двічі робимо персоналу зауваження. Без хамства, без наїздів. Розраховуючись кажу офіціанту "очевидно, ми більше сюди не прийдемо". Виходимо.

На виході обговорюємо неприпустимість російської попси в громадських закладах.

"Сиш, іди сюда" наполегливо звертається до нас чоловік при вході. (Згодом в райвідділку вияснилося, що його звати Володею. Киянин).

Оскільки я не звик відмовлятися від таких запрошень - підходжу. Володя не в змозі пояснити своїх претензії. Але біля нього виникає чоловік в сірому светрі:

- А што тібє нє нравіцца рускій язик во Львовє?

- Я вважаю, що російській попсі не місце в громадських закладах Львова, та

Молодий чоловік ображається і б'є мене в обличчя. З бару вистрибує група людей (чи то відвідувачів чи то персоналу бару "Барбідон") і починають нас з товаришем Олександром Стручковим тупо бити. Все як має бути: четверо на одного, лежачого, ногами. Дівчатам теж дістається - штовханина, матюки. Хтось викликає копів.

Приїжджають через декілька хвилин. Після недовгого розбирання любителі російської попси намагаються домовитись. Молодий чоловік в чорній сорочці відходить зі мною вбік:

- Ну чьо ти зразу копів викликати? Поштовхалися,подумаєш.

- Ми не поштовхалися, а група людей мене щойно била ногами в центрі міста за те, що я критикував російську попсу. І ти це бачив

- Ти б ще мамі пожалівся

- Мені не треба жалітися мамі. В мене для цього є нацполіція

- Нормальні пацани так не роблять. Є претензії - розбираєшся з пацанами сам

- Я не пацан. Я громадянин України і є закон

- Хто ти взагалі па панятіям?!

- Я па панятіям не живу. Я живу за законом

- Ну, ми з тобою ще поговоримо

- Ти мені погрожуєш?

- Побачиш

Підходять копи.

- Хтось писатиме заяву?

Я писатиму. Саша мене підтримує. Володю і чувака в сірому светрі пакують в машину. Їдемо в райвідділ.

В райвідділку Володя- киянин (в якого на грудях, до речі, футболка з картою України) геть нервує і намагається домовитись. Але в нього, на жаль, раптовий приступ амнезії та сліпоти. Він не пригадує як починав бійку і не бачив що відбувалося. Тому з Володею ми спільної мови не знаходимо.

Слідчий від нас не в захваті. Я його, в принципі, розумію. Друга ночі, паралельні виклики про смерті ітд. "Та йдіть домовтеся, що ви як діти..".

Виходжу в коридор з чуваком в сірому светрі. Він не втрачає впевненості:

- Чьо ти заявлєніє пісать? Я заплачу 51 грівну адмінштрафа і мнє нічьо нє будєт. Зачєм тібє ета вот всьо? Тібє нє нравіцца рускій і ізза етава ти гатов пісать заявлєніє і сідєть здєсь всю ночь?!

Словом, розмови в нас не виходить. Різко відкриваю двері і звертаюся до копа: "пишемо заяву".

Він явно не в захваті від моєї принциповості але слухняно видруковує бланки. Пишу заяву і пояснення. Підпис.

Встаю і говорю: "зрозумійте, питання навіть не в нападі, проблема в тому, що на нас напали в центрі міста за зауваження щодо російської музики. Так не може бути. Можете це дописати".

Коп справді трохи оживає і дописує. Ми виходимо. Любителі російської попси залишаються давати пояснення.

В мене немає ілюзій, що їх якось суворо покарають. Але я абсолютно впевнений, що є ситуації коли не можна мовчати і треба зберігати принциповість. Чого нам всім і бажаю.

Такий от Великдень видався у Львові", - сказано у тексті.

Згодом, на сторінці бару у Фейсбук з'явився пост із вибаченнями.

485465454