У с. Черниця Миколаївського району на Львівщині місцева громада, яка налічує близько 900 мешканців, розібрала руїни костелу XX століття. Як з'ясувалося, храм не мав статусу пам'ятки архітектури та ніде не перебував на балансі, відтак і шукати відповідальних нема де. Цеглу з розібраного костелу селяни планують віддати на потреби місцевої активної парафії УГКЦ. А на місці пам’ятки встановлять скульптуру Матері Божої з родиною. Про це повідомляє Zaxid.net
Першим про цей випадок повідомив архітектор, активіст у сфері порятунку культурної спадщини Іван Щурко.
«Був собі костелик — стала купа цегли на продаж. Знищено за участі місцевого населення та Львівської національної академії мистецтв», — написав він ввечері 25 березня у Facebook.
У коментарі Іван Щурко розповів, що кілька років тому Розвадівська ОТГ, до якої належить село Черниця, запросила його до розробки стратегії розвитку громади, зокрема туризму в регіоні.
«Костел, маєток Вітольда Стефануса, який навпроти, рільнича школа, стара корчма, давні липи і польський цвинтар – це все розташоване поруч півколом і творить такий центр, площу. Для туристів це ціле гроно об’єктів. Не все конче треба було реставрувати, але не доводити до руїни. Я тоді наголошував на збереженні, прибиранні території», — розповів Іван Щурко.
За його словами, костел збудований на початку XX ст. у стилі арт-деко. До 1939 року це був храм, потім склад, шкільний спортзал. З 90-х років костел стоїть порожнім. Близько ста поляків, що до Другої світової війни жили в селі, працювали в сусідній рільничій школі або в маєтку Стефануса. Цікаві ці об’єкти також тим, що у 90-х роках там знімали фільм «Злочин з багатьма невідомими» за повістю Івана Франка. Також у кількох корпусах рільничої академії був шпиталь УСС. Після розпаду Союзу усі ці споруди і землю довкола передали на баланс Львівської національної академії мистецтв.
Тим часом голова Розвадівської ОТГ Роман Сидор розповів, що на балансі Львівської академії мистецтв перебував колишній панський маєток, пам’ятка місцевого значення, а костел не належав ні громаді села, ні ЛНАМ. Тому й фактично дозволу на розбирання руїн не потрібно було, статусу пам’ятки архітектури костел не має. За його словами, це ініціатива місцевих мешканців.
«Підійшли до мене депутати сільської ради і люди з церковного комітету з питанням що з тим робити. Ми коштів не могли на то дати, бо воно не наше. Поруч ми робимо дитячий майданчик, там діти бігають. Люди вирішили, що то краще розібрати і на тому місці поставити пам’ятній хрест, цеглу мають забрати на церкву, а там все розчистити. Хочуть будувати біля церкви культурно-просвітницький центр. Вони знайшли людей, які зголосилися то зробити за свої кошти», — пояснив голова громади Роман Сидор.
«На балансі ЛНАМ є ділянка і цілий ряд інших будівель. В 90-х, коли нам передали цю власність, ми почали то розвивати, замінили вікна, перекриття. Але зараз ми абсолютно не маємо можливості вкладати кошти. На ремонти держава не виділяє нічого. Ці кошти ми можемо взяти хіба що із залишку обов’язкових витрат. У Черниці у нас є пів ставки окладу сторожа і все», — розповів Володимир Одрехівський.
У планах на перспективу ЛНАМ хоче розробити у Черниці мистецько-рекреаційний центр, реставраційні майстерні, щоб студенти з викладачами могли виїжджати на практику, пленери.
«Виходець з села, який зараз живе у Києві, вирішив за свої кошти впорядкувати це місце. Він вже замовив скульптуру святої родини – Матінки Божої, Йосипа і маленького Ісусика. В нас вже є лавочки зроблені, буде освітлення, бруківка. Ми поставимо табличку з історією костелу», — розповідає Галина Городицька.
Депутатка додала, що скульптури вже у процесі виготовлення. Приблизно за три місяці її планують встановити. Цеглу з розібраного костелу продавати не будуть, її використають на парафіяльні потреби чи будівництво в селі, якщо хтось буде звертатися.
«Громада — не вандали, громада хоче мати в центрі села територію, яка могла б око радувати і ми могли до того святого місця прийти помолитися. Ми хочемо святе місце зробити святим, а не мати безлад, який там був», — наголосила місцева депутатка Галина Городицька.
