Сьогодні, 20 червня, колишня полонена проросійських бойовиків українка Валентина Бучок підірвалася на розтяжці біля свого будинку в селі Іванопілля Донецької області. Це вже не перший замах на її життя уже на волі, пише Канал 24.
Працівниця "Червоного хреста України" Тетяна Борисенко повідомила, що Бучок зараз у лікарні з численними осколковими пораненнями. За словами Борисенко, жінка підірвалася на розтяжці, яку "встановили невідомі".
"Жінка, яка була в полоні більше року, яку зняли в фільмі "Ізоляція", яка не мовчить, яка говорить правду, зараз в лікарні", – додала працівниця "Червоного хреста України".
Наразі на місці інциденту працюють кінологи та вибухотехніки, повідомила пресслужба МВС у твітері.
Валентину Бучок є свідком у справах про злочини так званої "ДНР". Жінка також судиться з корпорацією ДТЕК, в якій вона раніше працювала, перевіряючи показання електролічильників на непідконтрольній території Донецької області.
Бучок викрали окупанти під час виконання робочих обов’язків, але згодом її звільнили.
У жовтні 2019 двір біля її будинку підкинули гранату, винні досі не знайдені.
Валентина Бучок — одна з тих цивільних, яких звільнили за обміном наприкінці минулого року. Жінка отримала суворий вирок у суді так званої ДНР, — 17 років ув’язнення за шпигунство на користь «іноземної ворожої держави». Змушували "зізнатись" у вбивстві Мотороли.
На запитання про те, як вона потрапила у полон, жінка відповідає:
"Це закономірно, я вважаю. Бо язик за зубами не вміла тримати. Ось побачила, як в одному з районів Донецька окупанти наводять «Гради» для обстрілу іншого, і почала на роботі вести агітацію, щоб вони, дурні, не велися на фейкові заяви бойовиків. Але взяли мене на вулиці, коли я йшла на завдання по роботі. Я мала карту, бо так простіше шукати потрібну адресу. Ось ця карта й стала для мене фатальною: якийсь чоловік, побачивши, що я придивляюся до таблички з номером будинку, схопив мене за руку й викликав так звану міліцію.
Мене привезли у Ворошиловське РВВС, де роздягали, обшукували та принижували, називаючи ахметовським шпигуном. Потім покликали «мгбістів», які довго роздивлялися мій телефон. Але там містилося дуже мало контактів, бо то був новий апарат, куди я ще не встигла внести всі номери. Це їх дуже насторожило, сказали, це точно телефон агента СБУ! У гаманці знайшли тільки гривні та дрібні долари, а російських грошей не було. Ну це вкупі з картою і склалося в картину агента ворожої держави. Мені натягли на голову пакет і повезли в «МГБ». Там кілька годин поспіль, не знімаючи пакета, без води та можливості сходити в туалет, вибивали зізнання про те, що я вбила Моторолу. Я була вдягнена дуже тепло, бо по роботі доводиться цілими днями бути на морозі, а в кімнаті +25. Тож мало не непритомніла від задухи, було дуже важко. Я пам’ятаю, що казала: «Підпишу що завгодно, тільки внесіть мене в списки на обмін».
А потім мене відвезли в таємну тюрму «МГБ», яку зробили в приміщенні колишнього фонду «Ізоляція». Там будівлю заводоуправління переформували у в’язницю. Мене помістили в одну кімнату з Галиною Гаєвою, яку теж обміняли в грудні, і Тетяною Гончаровою, яка досі в полоні. Там процвітало реальне рабство: в’язні розвантажували зброю, мили автівки, робили всю важку побутову роботу. Я відмовилася, сказала, що не раб. Тоді мене запроторили в карцер, де спеціально все зроблено так, щоб людина втратила людську гідність. Наприклад, камера націлена на місце, де треба справляти природні потреби. І я відмовилася від їжі: немає нормальних умов для туалету — не їстиму. Мене повернули в камеру до дівчат і більше не примушували працювати", - згадує Валентина.
