Львівські дослідники спустились на сорок метрів під землю, щоб попасти в тунель, де ніхто з дігерів ще не був. Цей тунель йде з вул. Наукова через Левандівку до проспекту Чорновола. Ходять чутки про його стратегічне призначення для непомітного перекидання військ. Діаметр тунелю чотири метри, довжина - більше десяти кілометрів. Теоретично ним міг би курсувати колісний транспорт, але зараз там тече вода. Та й сам тунель напіваварійний.
Про це написав на своїй сторінці у Фейсбук дослідник Андрій Риштун. Досліджував тунель він разом з Ванею Акимовим.
"Відкриваємо звичайний каналізаційний люк і відчуваємо себе наче на даху дев’ятиповерхівки. Наші потужні ліхтарі ледве досвічують до дна. Змійкою вниз іде стара іржава драбина. Це і є спуск в щитовий колектор Львова. Мало хто знає, але під такими вулицями як Наукова, Виговського, Ряшівська, Левандівська, Брюховицька та Варшавська глибоко під землею прокладене справжнє «водяне метро». Тільки от транспорт тут чомусь не ходить.
Метою нашої мандрівки, крім просто цікавості, було перевірити в якому ж стані ці комунікації. Адже влада не пильнує навіть за тими що є в центрі міста, де все легкодоступне. Що ж казати про глибинні тунелі в спальних районах. На жаль наші підозри справдилися.
До нас тут з дігерів ніхто ще не бував. Ми не знали які небезпеки можуть чекати і тому були максимально обережні. Спочатку, як найдосвідченіший, спустився автор цього допису з газоаналізатором та протигазом. Драбина виявилася міцною а повітря внизу - придатним для дихання. Останній проліт до води з’їла корозія. Та ми мали розкладну телескопічну драбину. По ній і добралися до самого дна тунелю.
Щитовий колектор Львова це унікальне місце. Тут водночас відчуваєш і страх висоти, і КАЛустрофобію. Бо ти стоїш по пояс в калі на глибині сорок метрів під землею. Навколо довга та одноманітна бетонна труба. В ній багато бруду тож труба здається вузькою. Десь далеко над головами через круглий люк світить сонце. Та до нього швидко не доберешся.
Старт був на вулиці Брюховицькій коло фанерного заводу. Спочатку ми пішли проти течії в сторону вул. Шевченка. Стан колектора тут просто жахливий. Рухатися приходилося по в’язкому мулу по пояс у воді. З кожним кроком з мулу виділявся газ який вітер ніс нижче по течії. Це нас і рятувало. Місцями ми діставали руками до стелі яка, по ідеї, мала би бути на чотириметровій висоті. Бо стояли ми не на бетоні, а на бруді. Його тут половина колектора. І так не повинно бути.
Коли просуватися далі стало і небезпечно і дуже важко ми повернули назад. Запищав газоаналізатор сигналізуючи сірководень з мулу. То ж ми майже бігли до точки старту.
Вниз по течії колектор мав відчутний нахил та течію. Тому аж такого мулу там не було. Як і бетонного дна. Воно десть зникло залишивши по собі багато гострих уламків. Інколи ми йшли немов по гірському камінню, обережно переставляючи ноги під водою. Напевно дно зруйнувала вода і тиск на колектор.
Стінки тунелю, в основному, є зношеними але ще +- цілими. Так було всюди крім ділянки коло озер на вулиці Винниця. Там вода пробивала бетонну стелю і потужними душами змивала кал з наших костюмів хімзахисту. Де не де ці струмки були заткані старими дерев’яними чопами. Тобто колись з цим ділом боролися. Та, на жаль, нових чопів ми не бачили. А от нові струмки – були!
«Вода камінь точить»,- говорить народна мудрість. Дно колектора вже пошкоджене. Якщо нічого не робити то вода зруйнує і стелю. Куди тоді ходитиме в туалет третина Львова? Не кажучи вже про те, що тунель ДВІЧІ проходить під залізницею. По ній, крім іншого, транспортують небезпечні вантажі. Не дай Бог відбудеться трагічний збіг обставин.
Ми пройшли два кілометри за течією. Далі тунель різко пірнав униз, до вулиці Тунельної. Йти було неможливо, зносило. Але і не потрібно. На цьому місці я був з іншої сторони. То ж ділянку вважав дослідженою.
Як ми орієнтувалися по відстані? Кожних п’ятсот метрів тут є запроектований вихід на поверхню. От їх і рахували. На жаль, жоден з них зараз не є в робочому стані.
Шлях назад забрав в рази більше сил та часу. Бо йти приходилося по коліна в воді та ще й проти сильної течії. На щастя ми справилися до часу пік, коли всі приходять з роботи і починають користуватися водою. Тоді рівень піднімається вдвічі. Якби ми не встигли, то йти проти такої сильної течії не змогли б фізично. І мусіли б перечікувати до пізньої ночі в одному з виходів.
Дев’ять поверхів драбиною нагору минули легко. Так наче це лізти на другий поверх ліжка в жіночому гуртожитку. Ще б пак. Прогулявши цілий день під землею нам хотілося нарешті побачити сонце! Відчути як моральне, так і фізичне полегшення. Бо ми це зробили і вже в безпеці! Ми пройшли найзагадковіший та найнедоступніший з колекторів Львова. Від вулиці Шевченка під дачами і лісом Кам’янка і до вулиці Тунельної. А також побачили що там коїться на власні очі.
А коїться там повний піхвець. Більшість входівв колектор у аварійному стані, мулу та бруду на дні багато, дно розмите тому вода підмиватиме все навколо колектора. На додачу зі стелі б’ють численні джерела грунтових вод. Якщо їх негайно не залатати то з часом ці джерела розмиють бетон і великого обвалу не уникнути", - йдеться у повідомленні. 
Про пригоду можна також почитати на сайті Explorer.Lviv.
