2004 року завдяки директорові Козівської загальноосвітньої школи Оксані Клепуц було підписано угоду про співпрацю з Львівським національним університетом ім. Івана Франка. Відтак на базі школи відкрили фізико-математичний ліцей. Мине 20 років і у всій Україні почнуть створювати профільні ліцеї.
Про це повідомляє Департамент освіти і науки Львівської ОДА.
За той час Оксана Клепуц через різні проєкти залучить на розвиток школи і села Козьова мільйони гривень. Будуть обладнані кабінети фізики, хімії, географії, біології, тренажерний зал, придбають цифрове і мультимедійне обладнання, новий інвентар для їдальні. Школа стане центром відродження села. Згодом вона здобуде статус опорної. Учні і вчителі школи будуть учасниками міжнародних і регіональних проєктів. Але відбудеться адмінреформа, постане Козівська громада (об’єднує 24 населені пункти, Стрийський район). І от нова місцева влада поставить перед собою ганебну мету вижити зі школи директора. Але нашу розмову ми почнемо не з того. Оксана Клепуц - педагог за покликанням душі, яка як ніхто глибоко знається на проблемах української системи освіти.
– Чи пам’ятаєте ви той момент коли, усвідомили, що хочете стати вчителем. Чому ви обрали саме цей фах?
– Так, пам’ятаю, бо то для мене дуже емоційна історія. Восьмирічна сільська школа, випускний, не пам’ятаю нічого, що відбувалося на святковій лінійці, бо …. просто ридала за найдружнішим у світі класом і найкращою у світі Держівською восьмирічною школою. Ще тоді дала собі слово, що ніколи не стану вчителем, тільки тому, що кожного року доведеться проводжати своїх випускників.
Але сталось навпаки. Закінчивши фізичний факультет Львівського університету імені Івана Франка, за розподілом потрапила на роботу до Козівської середньої школи. Це було 1983 року. З того часу це єдине місце моєї праці. У мене у 2023 році минуло 40 років педагогічного стажу, 20 років з яких я на посаді директора школи.
– Чи є у вас ще уроки? Що ви можете сказати про теперішніх дітей?
– Так, я викладаю математику. Дехто сьогодні каже, що директор має бути суто менеджером, мовляв, навіть педагогічна освіта не потрібна, але я ніколи не погоджуся з такою позицією. Нехай кілька уроків, але директор повинен мати контакт з дітьми як вчитель, бо діти є дуже щирі і відкриті. Завдяки цьому він може зрозуміти навіть те про що вони не говорять, але воно криється за їхніми словами, те важливе, про що має розуміти директор школи.
Часто доводиться чути, що наші діти не хочуть вчитися, їм притаманно годинами «сидіти» в гаджетах, для них не існує субординації тощо. Але маємо зрозуміти, що вони нічим не гірші від тих дітей, які були 5,10 чи 20 років тому. Ці діти просто інші! Це нове покоління – покоління сенсів, нових технологій, цифрового, надто швидко змінного світу. Це – унікальні діти! Проблема не в них. Проблема – у нас дорослих, у вчителях і батьках. Ми не можемо застосовувати до них навчальні програми, методи і підходи 50-річної давності.
Ба більше, нав’язувати їм викривленні радянсько-кагебістською освітньою системою цінності, традиції та стратегії мислення.
Нам, дорослим насамперед треба усвідомити, що потрібно постійно вчитися самим, шукати шляхи «зближення» з дітьми, щоб не наздоганяти, а йти з ними поруч і майстерно та вчасно їм допомагати. В іншому разі ми можемо опинитися з нашими дітьми на різних планетах, між яким не буде жодної гравітації й будемо виховувати «поління втрачених можливостей».
Колись давніше, на одній із лекцій професора історії почула таку думку: «Якщо сьогодні, ми дорослі, зробимо хоч один невеличкий крок у бік суспільства з високим добробутом, у якому найвищою цінністю є людина, то лише правнуки наших внуків відчують, що вони живуть в ньому». Стає моторошно навіть від однієї думки, а що якщо ми не зможемо того кроку зробити!
– Питання про теперішніх батьків: з вашого досвіду, наскільки вони цікавлять шкільною освітою своїх дітей?
– На мій погляд, батьки сьогодні більше занепокоєнні тим, щоб були задоволені такі потреби: щоб школа була безпечною і комфортною, щоб було якісне харчування, щоб був організований безпечний довіз дітей. І вони мають рацію, бо це є базові потреби, без яких не може бути якісної освіти. Однак є одне але, як на мене, це - наша спільна помилка у роботі з батьками. Ми, педагоги, часто не доносимо батькам повноцінної інформації про особливості нашої педагогічної кухні, про останні тренди, які панують в освіті, і через це вони можуть слабо орієнтуватися у тих викликах, які стоять перед їхніми дітьми у сучасному світі. Я вважаю, що у сучасній школі це проблема №1, і слід насправді запроваджувати справжню педагогіку партнерства, яку передбачає Нова Українська Школа. Щоб максимально допомогти дитині інтегруватись у сучасне суспільство, бути затребуваним у ньому, самореалізуватись і мати втіху від життя.
– Вчителі вашої школи щораз беруть учать у проєктах і програмах з підвищення професійного рівня. Яке ваше визначення висококласного вчителя?
- Перша аксіома - гарантована школам Законом «Про освіту» кадрова автономія насамперед передбачає, що директор має забезпечити можливість постійного професійного зростання вчителя.
Друга аксіома – найкращий ефект у цій справі ми спостерігаємо, коли вчителі переймають досвід один від одного просто на робочому місці.
Тому я роблю все для того, що мої вчителі брали участь у різних міжнародних проєктах, інноваційних курсах і форумах і щоб згодом поширювали нові знання, методики і практики у школі.
У нас є така класна практика, коли на зимових канікулах проводимо засідання педагогічної ради (воно може тривати по дві години впродовж двох-трьох днів) на якій погоджуємо результати підвищення кваліфікації і затверджуємо план курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників на наступний рік. Тема такого засідання «5 моїх успішних методичних рішень за минулий рік». Кожен вчитель і адміністрація школи (обов’язково) готує невеличку п’яти хвилинну презентацію у довільній формі і тим самим намагається здивувати інших присутніх і формою і змістом. Саме тут і відбувається найкращий обмін тематикою наступних курсів з підвищення кваліфікації!
І не тільки це. Я прагну, щоб мої вчителі цінували самі себе як професіонали. Це дуже важливо. На мою думку, найкращим є той вчитель, найвищою цінністю котрого є гідність. Такий вчитель завжди буде добрим професіоналом і психологом водночас. У мене в школі є багато таких вчителів, за якими діти бігають «шнурочком», – оце і є моє визначення висококласного вчителя.
–Нова українська школа – це, очевидно, спроба відмовитись від радянської системи освіти. Наскільки ця спроба вдала? Питаємо у вас, як у авторки посібника «НУШ у базовій школі. Куди йдемо? Розмова з вчителем».
– НУШ – це дуже добра концепція, але, як на мене, це надбудова, яка поки що стоїть на дуже хиткому фундаменті, на жаль, радянщини у нашій освіті. Війна це дуже сильно оголила. Ми мусимо орієнтуватись не тільки на компетентності, а радше основну свою увагу направити на цінності. НУШ, це – ціннісно орієнтована школа, де найвищою цінністю є учень і вчитель та їхня гідність. Директор НУШ – людина, яка бачить далеко за освітній обрій, бачить те, чого, можливо, не бачать інші, які стоять у нього за спиною. І саме він задає ту ціннісну рамку школи – на нього дивляться інші і слідують разом з ним! Це – альфа і омега НУШ.
НУШ має бути побудова так, що кожна дитина має усвідомити - відповідальність за освіту лежить саме на ній. Так працюють європейські прогресивні освітні системи. У них діти починають це усвідомлювати з сім’ї і дошкілля. Також такий підхід мають збагнути і батьки, і вчителі.
Наша надмірна опіка з боку батьків – це все з радянської системи. Один приклад. У берлінських школах батькам заборонено допомагати дітям готувати домашні завдання. Батьківський обов’язок тільки у тому, щоб проконтролювати, що це завдання виконане. Задання задають у понеділок на цілий тиждень, здають його вчителеві для перевірки у п’ятницю. Дитина працює у зручному для неї темпі, а вчитель чітко розуміє, що знає учень, а який матеріал потрібно пройти ще раз.
Але основна аксіома і завдання НУШ – зберегти доброго українського вчителя, вчителя, як у нас у народі кажуть, від Бога – професіонала, патріота, людину з почуттям власної гідності, найвищими якостями якого є безумовне прийняття, любов і повага до дітей.
– Ви є головою Ради директорів Львівської області. На першому цьогоріч зібранні йшлося про крайню потребу розмежувати повноваження директора і засновника школи. Знаємо, що ця задавнена проблема, яка потребує нормативного врегулювання, сфокусувалась на вашій школі. Саме вона і стала причиною того, що Козівська сільська рада і її відділ освіти, культури, молоді та спорту роблять все для того, щоб звільнити вас з посади директора. Цей загострений процес триває вже п’ятий місяць і невідомо доки ще буде тривати. Не без того, що це дуже болісно відбивається на вашому здоров’ї та вашій роботі.
– Сьогодні місцевому самоврядуванню надано надзвичайно великі повноваження, але в нас дуже двояке розуміння законів і підзаконних актів. Ми маємо Закон «Про освіту» і Закон «Про повну загальну середню освіту». В обох визначено повноваження засновника і директора школи, а також директору надано гарантовану автономію. Однак бракує чіткості і однозначності, і засновники зловживають цим, особливо, у закладах освіти, які не мають фінансової автономії і коли головним розпорядником коштів є засновник. Ця проблема ще традиційно тягнеться з радянських часів, де на директора школи «вішали» практично все, аби вони були «керованими» чи «ручними». Але часи змінилися. Та, на жаль, ще не змінилась свідомість у деяких чиновників та, як не прикро це говорити, директорів шкіл. Маємо зрозуміти, що влада у громаді чи у школі, це насамперед – відповідальність!
У моєму випадку таке нерозуміння повноважень призвело до грубого порушення з боку засновника освітніх законів, зокрема, ст. 8 пп. 1 та 5 Закону України Про повну загальну середню освіту. Та найгірше, що з 1 листопада минулого року було практично «паралізовано» перевезення 174 осіб до місця навчання – частина учнів втрачали перші два уроки, а друга – останні два. До того ж останні півтора тижня першого семестру учні взагалі не довозились. Хто має відповідати за такі освітні втрати у воєнний час та ще в регіоні, де учні мають всі можливості для очного навчання? Запитання риторичне!
– Ви є одним з найкращих шкільних директорів, про Козівську середню школу знають і в Україні, і за кодоном, ви входите до робочих груп при Міністерстві освіти і науки, до експертної ради, Колегії департаменту освіти і науки Львівської ОВА, вчителі та працівники школи одностайно виступили на вашу підтримку. Але керівництво Козівської сільської ради все одно дошукується причини, щоб звільнити вас?
– Я стала незручним директором, якого треба позбутися. У Козівській громаді 16 шкіл, і я вимагаю гідного ставлення до вчителів і до школи як інституції. Не можна все ламати, посилаючись на те, що школа це комунальна власність громади, і при цьому поводитися так, начебто це приватна власність.
Не можна «викручувати руки» вчителям та ще й зазіхати на права дітей. Нині у громаді, по суті, не ведеться жодної години гурткової роботи, вилучено ставки у штатному розписі школи, які гарантовані Типовим розписом відповідно до типу закладу освіти, без будь-якого погодження з директором школи. Затвердження штатного розпису згідно із Законом України – повноваження керівника закладу освіти.
За два останніх роки громада одержала 5 нових шкільних автобусів. Жоден з них не потрапив до нашої школи – опорної та найбільш чисельної, у якій сьогодні навчається 218 учнів і працює 27 педагогічних працівників, підвезення потребують, як я вже казала, 174 особи. З трьох шкільних автобусів, які сьогодні є на балансі нашої школи, один проходить третій термін амортизації, а другий – другий. Вони більше часу перебувають на ремонті, ніж здійснюють перевезення і, практично, становлять загрозу безпеці перевезень.
Наступне, на мої численні звернення щодо організації харчування учнів за батьківську плату, в розрізі повноважень засновника, мені постійно відмовляють.
Як ще можна кваліфікувати такі дії проти мене? При цьому мені закидають, що я начебто самоусунулась від виконання своїх обов’язків. Абсурд.
Власне, мені дуже прикро, що нині руками тієї влади, яка прийшла після створення Козьовської об'єднаної громади, у селі Козьова просто все руйнується.
Словом, нам є що втрачати і тому ми боремось і сподіваємось на підтримку профільного комітету ВРУ, Львівської ОВА і департаменту освіти і науки.
– Місія вашої школи визначена, як «Школа, яка веде до мрії». А яка школа вашої мрії?
– Це школа, яка спроможна забезпечити кожній дитині шлях до її мрії. Для цього насамперед треба почути мрію кожної дитини. І саме так у Козівському ОЗЗСО-ліцеї школі ми працюємо з дітьми вже багато років, і маємо прекрасних випускників, які тепер підтримують рідну школу. І це не тільки фінансова чи матеріальна допомога. Ми проводимо багато зустрічей з успішними випускниками і з учнями нашої школи. Це фантастичні зустрічі, від кожної такої зустрічі у дітей загоряються очі.
– Дякуємо за розмову!
Також директор департаменту освіти і науки ЛОВА Олег Паска прокоментував намагання аміністрації Козівської сільської ради вижити зі школи директора Оксану Клепуц: "Ми вже другий рік говоримо про витіснення, звільнення творчих директорів через свавіллля окремих місцевих чиновників. Вже два роки у комітеті з питань освіти лежать пропозиції Львівщини щодо типового положенння про конкурс на посаду директора школи, які можуть суттєво змінити цю ситуацію. Адже від фаховості директорів шкіл великою мірою залежить якість освіти. А де у цій ситуації державна служба якості освіти? - Там, де й була... Сподіваюся, що після цього допису нарешті знайдуться системні важелі впливу у МОН та комітету, щоб забезпечити справжню автономію шкіл і хоча б заглянути у те положення, яке, до речі, розробляли спільно з радою директорів, яку очолює Оксана Клепуц."
