ZIS 7Живуть у Львові два сусіди. Обоє знаються ще зі шкільних років. Обох батьки назвали Костянтинами. Обоє люблять життя. Не просто життя, а смачне життя. Хто міг колись знати, що сусідські походеньки одного Кості до іншого колись закінчаться створенням хай і неформального, але цілком реального кулінарного Клубу. Товариства життєрадісних чолов’яг, які в часи не зовсім життєрадісні стали одними з найпопулярніший і найоригінальніших львівських волонтерів.

Клуб

«Починалося все з любові до смачної їжі. – розповідає Костянтин Ковалишин, він же президент Клубу, у своїх колах відомий як «Картатий». – Аби надати нашим походенькам в гості більшої сенсовності, почали готувати і вгощати один одного різними стравами. Спочатку це була звична галицька кухня, потім взялися за кухню народів світу».

Костянтини спростували набите твердження, що на двох українців три гетьмани, скориставшись не менш відомою формулою «третім будеш?». Тож невдовзі до них приєднався ще один поціновував смаколиків і таким чином десь після Помаранчевої революції, після того, як друзі повернулися із Первомайська, де були спостерігачами на третьому турі виборів, у Львові з’явилася кулінарна команда під чудернацькою назвою Львівський кулїнарний клюб «ZdorowjaISpoki’j» (збережено авторський правопис. – Форпост).

ZIS 0
Батьки-засновники клубу
Після чого веселі гурмани – художник-дизайнер Костянтин Ковалишин, програмісти Костянтин Муращик і Борис Январьов – без зайвої скромності проголосили, що їхній ZIS є «етно-культурним феноменом Львівської цивілізації».

Щоб довго не розповідати, процитуємо кілька положень із статуту Клубу, ніким, звісно, не зареєстрованого:

«ZIS діє на засадах збитковості, авантюризму та сваволі».

«Метою клубу є: приємне взаємозбагачуюче спілкування, приготування та знищення смачних речей, створення докладної версії глобусу Львова поруч із вивченням можливості демаркації кордону по Уралу; сприяння швидшому вирішенню проблеми альтернативних енергоносіїв, парникового ефекту, глобалізації, а також проблеми зменшення рівня самогубств серед живонароджуючих акваріумних рибок».

«Засоби: гедонізм, безпартійність, здоровий скепсис, вольюнтаризм, обсмажування в олії, приготування на слабкому вогні, настоювання на прянощах, додавання спецій».

«Членами клубу є три члени, які є його засновниками, джерелами і складовими частинами.Члени клубу мають право бути здоровими і спокійними.Члени клубу зобов’язані бути ситими і задоволеними.Кожен має право прагнути стати членом клубу і вчиняти дії, спрямовані на це. Членом клубу може бути будь-хто, якщо він є членом клубу.
Члени клубу мають рацію…»

Ну й кажучи у стилі батьків-засновників, закритий клуб, безперечно, є відкритим. Для певних людей.

ZIS 1
Костянтин Ковалишин та Олег Мацех
«Зайшов до нас якось у гості Олег Кристиняк (екс-депутат облради, громадський діяч. – Форпост) і зготував нам садж – смачну середньо азійську страву. Оскільки в Олега є диплом парамедика, то ми й порішили долучити його до клубу із званням Член-рятівник. Є ще Олег Мацех, теж знанийу Львові громадський діяч. Так він у нас Просто Член», - розповідає Ковалишин.

Я дещо засумнівався, як представляти Мацеха. Щоб, гляди, не образився.

«Та ні, так і пиши: Мацех в клубі Просто Член. Він сам так хотів. Він тим гордиться», - запевнив Костя, і додав, що є ще в Клубі Член-корепондент. «Переселенець» із Білорусі Андрій Азаров заробив свій титул через те, що полюбляє багато писати у соцмережах.

Волонтерство

Часто трапляється, що з розваг вилуплюються цілком серйозні та потрібні речі. Тим більше, коли розважаються дорослі чоловіки, котрим уже за 50.

«Ми завжди мали громадську позицію. Ще в молодості робили листівки для УГС, СНУМу. – розповідає президент ZIS, паралельно начерпуючи мені миску гарячого свіжозвареного капусняка.

ZIS 3
Ковалишин скликає бажаючих спробувати свіжоприготованої смакоти
Стоїмо з Костею біля Короля Данила, куди щонеділі виходить в люди волонтерська група «HANDMADE по-львівськи». Навіть не питаюся, як чоловікам-кулінарам працюється пліч-о-пліч з такою кількістю чарівних дам, які плетуть маскувальні сітки, шиють «кікімори» для снайперів, масхалати, готують і відправляють на фронт сухі борщі та зупи. Хіба би послідній нездалі у такому товаристві зле працювалося…

«Ми вже трохи в літах, усім добряче за п’ятдесять, та й досвіду не маємо. Тож на війні навряд чи з нас буде користь. Але розумію, що кожен українець у нинішній час має допомагати, як може», - Костянтин переходить на серйозний тон.

Не один львів’янин чи приїжджий міг спостерігати у центрі міста здоровенний паруючий казан, над яким чаклують колоритні сиві чоловіки. Побачите – не проходіть повз, бо можете втратити одразу три приємності: познайомитися з цікавими співрозмовниками, скуштувати свіжу вишукану страву (бограч, флячки, шотландську зупку, купати – чого у них тільки не буває) і – головне – допомогти війську. Адже приносячи жертву своєму гурманству, ви водночас жертвуєте на армію.

«На жаль, раніше було більше бажаючих. Тепер здебільшого приходять хіба «грубші» жертводавці, які дають солідні суми», - каже Ковалишин, додаючи, що причина не лише в апатії чи збіднінні людей, а й у вередливості львівської погоди. Дощі та люта зима не спонукають до вуличного харчування.

ZIS 4
«Надзвичайно важливо, щоб хлопці відчули, що вдома про них пам’ятають»
На відміну від людей, котрі вважають, що нині вже немає сенсу возити в зону АТО харчі, Костя має свою думку. Каже, що варто: «На жаль війна триватиме ще довго. А це значить, що наші хлопці ще довго перебуватимуть далеко від рідного дому. Розумію, що нинішнє харчування у війську вже зовсім не на тому рівні, як три роки тому, але не треба забувати про такий аспект, як моральне стимулювання. Ми ж знаємо, що там наші люди. Знаємо, що їм важко. Надзвичайно важливо, щоб вони відчули: вдома про них пам’ятають».

Щодо себе особисто, то Костянтин каже однозначно і серйозно: «Моє волонтерство – це моя оплата за те, що я живу на світі серед людей». Говорячи, демонструє медаль, яка висить у нього на грудях: «Це мені Софія Федина (знана співачка і волонтерка. – Форпост) принесла і вручила. Дорожу нею, бо це відзнака від волонтерів».

Кухня

Якось зовсім би не пасувало не поставити, хоч і не нове, але постійно дискутоване питання: що таке власне галицька кухня.

Наливши миску капусняку черговому жертводавцю і припросивши до частування дівчат-волонтерок з HANDMADE, Костя береться міркувати: «Ой, ця тема справді дуже активно оговорюється у фахових середовищах. Певно, не буду оригінальним, коли скажу, що це – унікальне явище. В його основі лежить мультикультурність. Галицька кухня абсорбувала в себе кухні багатьох народів – східноєвропейську, німецьку, єврейську. Більше того. Візьмемо, приміром, чанахи. Засадничо це грузинська страва, яка з’явилася у нас і розвинулася вже тільки в часи Союзу. Цікаво, що в переважній більшості інших українських міст вона не прижилася і там її не зустрінеш практично в кожному кафе, як у Львові, хіба в ресторанах національної грузинської кухні. Хоча, правду кажучи, грузинські чанахи і львівські – це як палець на руці і палець на нозі – абсолютно різні страви, які об’єднує хіба м'ясо і горщик».  

ZIS 2
Галицька кухня абсорбувала кулінарне мистецтво багатьох народів
Власне мультикультурність, вважає Ковалишин, основна перевага і основна «фішка» галицької кухні, здатної задовольнити будь-які смаки. А засилля і популярність різноманітних піцерій і сушарень він вважає не більше, як «дитячою хворобою», котра рано чи пізно мине.

На закінчення розмови, дожовуючи пампуха з часником, я попросив Костянтина скласти ідеальне меню умовного класичного закладу галицької кухні. Ось що з того вийшло.

На холодні закуски, крім вуджених ковбас і обов’язкової квашенини, годяться сальцесони, які можна готувати за різними рецептами, і драглі, вони ж холодець.

На гарячий перекус ідеально пасує кров’янка або ж кишка по-народному. До речі, за Костиною версією, саме кров’яна ковбаса – це ланцюжок, що з’єднує нас з Європою. Там таке готують у різних варіантах, а за східними кордонами жодної кров’янки уже не зустрінеш», - наголошує Ковалишин.

З перших страв найтиповішими галицькими можна вважати капусняк, червоний борщ (шарий, як у нас кажуть, або польський), помідорову, цитринову або ж огіркову зупи. Остання, до речі, дещо схожа на російський розсольник, але, звісна річ, смачніша.

ZIS 6
Приготування їжі - справа колективна
Нарешті, меню основних страв, за Ковалишиним, мали би складати класичний австрійський шніцель – карменадля, як кажуть в Галичині, пироги (вони ж вареники), бігус і крученики. На гарнір, прецінь і як основну страву, цілком можна подати палюшки – нашу відповідь чеським кнедликам.

Отож, готуймо і смакуймо! А ще краще – не лінуймося прийти у будь-яку неділю до Короля Данила і скуштувати новий витвір від кулінарів з Львівського кулїнарного клюбу «ZdorowjaISpoki’j», потішивши шлунок смачною стравою, а душу – допомогою українському війську.    

загрузка...