antonov2Глава концерну «Галнафтогаз» Віталій Антонов стало входить до числа найбагатших людей України, і протягом багатьох років очолює рейтинг найзаможніших львів’ян. Зокрема, у 2013 році журнал Forbes оцінив його статки в $264 мільйонів. Щоправда уже у 2015-му те ж видання визначило суму його капіталу значно скромніше - у $85 млн, до того ж віддавши місце першого багатія Львівщини фруктовому магнату Тарасу Барщовському.

Та ставмося з обережністю дорозмаїтих національних рейтингів, не завжди прозорих, а інколи відверто «мутних». Оцінка статків того ж Антонова різними виданнями в останні роки, попри постійну присутність в топ-100, різнилася кардинально, - ідосягала навіть $720 млн. Гарантовано можна констатувати одне: власник бензинового, хлібного, страхового, будівельного, інвестиційного та багатьох інших бізнесів Віталій Антонов з впевненістю дивиться у майбутнє.

Гроші та бізнес

Активи Антонова об’єднані в неформальну «групу Галнафтогазу», до складу якої входять низка компаній: страхова «Універсальна», будівельна «Ваш дім», девелоперська «Технопарк ЛЗТА», хімічна «Лінкс лабораторії», охоронне агентство «Ефорт», найбільший виробник хлібобулочних виробів в Західній Україні «Концерн Хлібпром», і, звичайно ж, «Концерн Галнафтогаз» - компанія, що володіє мережею з 400 автозаправок під брендом «ОККО» по всій Україні.

antonov8
У офісі бізнесмена Антонова - фотографії з альпіністського минулого
Як і у багатьох нинішніх олігархів, бізнес Антонова родом з початку 90-х. Саме тоді молодий альпініст, який очолював альпіністсько-туристичний клуб у рідному Стрию і вже пробував якось заробляти, надаючи послуги з промислового альпінізму (висотно-монтажні роботи, фарбування труб та мостів), вирішив зайнятися торгівлею. Першою бізнес-структурою молодого підприємця стало ПП «Карат». Бізнес, можна сказати був сімейним – засновниками підприємства, крім Антонова, були його дружина Наталя та шкільний друг Вадим Вишневський. А першим товаром, яким молоді підприємці спробували торгувати, стали імпортні фрукти. Втім особливої спеціалізації практично всі тодішні початкуючі торгівці не мали, хапались за те, що ближче лежало. Часи були бартерні, за товар партнери розплачувались іншим товаром. Ось так одного разу «каратівці» і виміняли дрогобицькі автокрани на цистерну пального в Угорщині. І коли в Україні її практично відірвали з руками, Антонов зрозумів – це «золота жила». Принаймні, таку версію любить оприлюднювати сам бізнесмен.

Є й інша, кардинально відмінна версія початків бензинового бізнесу Антонова. Подейкують, що схему придбання паливних активів накреслив молодому бізнесмену колишній колега-альпініст, який уже був своєю людиною у коридорах Кабміну. Колега займався паливним бізнесом і якраз шукав партнера в Західній Україні. Схема бізнесу була простою: нафта, якою російські компанії розраховувались по бартеру за потрібні їм товари чи послуги, переганялася в Угорщину для переробки, а вже звідти в Україну для реалізації за гроші надходили бензин і дизпаливо. Саме звідси родом і «угорський слід» в офіційній версії Антонова.

sydorovych
Михайло Сидорович
Зрозуміло, що без інфраструктури для зберігання пального і роздрібного його продажу в цьому бізнесі не обійтись. У 1996 році Антонов встановлює зв’язки з ще одним стриянином - директором державного підприємства «Львівнафтопродукт» Михайлом Сидоровичем. На базі нафтобаз і заправок цього ДП і було створено ВАТ «Галнафтогаз» - перша паливна фірма Антонова. Сидорович, до слова, працював у структурах підприємця до 2012 року, пізніше потрапив в орбіту львівського мера Андрія Садового.

Процес переходу «Львівнафтопродукту» під контроль Антонова зовсім не був простим і безконфліктним. В цій історії було все: звинувачення в обмані акціонерів і підробці документів, грізні інвективи прокуратури і Держкомісії з цінних паперів, численні судові розгляди. Однак мети своєї Антонов досяг. Стратегічне підприємство, до складу якого входили 10 нафтобаз, пересувана механізована колона, 100 одиниць автоцистерн і автотехніки, і понад 70 АЗС, невдовзі опинилося під його контролем.

Як вже мовилося, новоявлений торгівець пальним спочатку працював з угорськими нафтопродуктами російського походження, а пізніше налагодив поставки бензину та дизпалива з нафтопереробного заводу в литовському містечку Мажейкяй. У часи, коли нафтову галузь України лихоманило, безперебійне постачання литовського пального дозволило «обскакати» багатьох конкурентів. «Галнафтогаз» разом з АТ Mazeikiu Nafta навіть утворив для цього спільне підприємство «Галнафта-Вентус» (з контрольним пакетом у литовської сторони).

Однак «литовський» період виявився не надто довговічним. Валютна криза в Україні призвела до серйозної заборгованості перед литовським партнером (за деякими оцінками, до 5 млн доларів). Деталі цієї історії покриті темрявою, однак наслідком її стало зникнення не лише «Галнафти-Вентус», а й самого ВАТ «Галнафтогаз» з паливного ринку України - через процедуру банкрутства за позовом підконтрольного Антонову ВАТ «Львівнафтопродукт».

buhel
Маркус Бюхель
Новий виток розвитку паливного бізнесу нашого героя пов’язаний з екс-прем’єр-міністром Ліхтенштейну та власником адвокатської фірми у Швейцарії, Маркусом Бюхелем.

За офіційною версією, Бюхель знайшов і привів до Антонова іноземного інвестора. Партнери зареєстрували у Ліхтенштейні корпорацію Financial & Investment Energy Holding (F.I.E.H.) Establishment, яку той же Бюхель і очолив. Новостворена фірма, об’єднавши кілька нафтопаливних підприємств Західної України (в Івано-Франківську, Ужгороді, Хусті), створила на їх базі потужне підприємство «Концерн Галнафтогаз», яке і досі залишається основною перлиною бізнес-імперії Антонова.

Що криється за цією красивою історією? Найвірогідніше, що йдеться про поширену в той час схему легалізації капіталу, нажитого непосильною працею у непрості 90-ті. Схоже, що саме таким було завдання публічного європейського партнера з хорошою біографією.

До слова, невеличкий Ліхтенштейн у ті часи вважався чи не найбільшою європейською офшорною зоною, де ховали та «відбілювали» свої капітали фінансові «експерементатори» та аферисти з багатьох країн світу. Країна навіть перебувала у «чорному списку» Міжнародної групи з боротьби з відмиванням злочинних капіталів (FATF).

Отож, Маркус Бюхель, зробив свою справу і перейнявся іншими проблемами (уже наступного року він з’явився на видноколі у статусі почесного консула Росії в Ліхтенштейні, де й пропрацював до своєї смерті у 2013 році). А легалізований ним «чистий» «Концерн Галнафтогаз», керований уже справжнім власником, активізувався на ниві українського бізнесу. Криза кінця 90-х, яка розорила багатьох власників, пішла новому підприємству лише на користь.

okko
Мережа «ОККО» налічує 400 автозаправних станцій
«Концерн Галнафтогаз» масово скуповував заправки регіону, створюючи власну торгову марку «ОККО». Перша АЗС під цим брендом з’явилася у Стрию в 1999-му. Наступного року великий автозаправний комплекс під новим брендом з магазином, кафе та автомийкою відкрився у Львові. З того часу паливний бізнес Антонова розвивався невпинно і незворотньо. Цьогоріч мережа «ОККО» налічувала уже 400 автозаправних станцій, входячи до трійки найбільших мереж АЗС України.

Паралельно Антонов налагоджує співпрацю і з реальним європейським капіталом. У 2001-му «Галнафтогаз» першим серед торгівців пальним залучив кредит Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). А в 2009-му Антонов навіть уступив ЄБРР 20% акцій «Галнафтогазу».

Криза кінця 90-х посприяла не лише розвитку паливного бізнесу Антонова. Саме тоді він за допомогою партнерів починає скуповувати й інші недооцінені активи в Україні, будуючи різногалузеву бізнес-імперію. Серед нових придбань банк «Універсальний» (пізніше проданий греко-швейцарським власникам), страхова компанія, хлібзаводи.

У 2003-му, скупивши кілька підприємств хлібної галузі, Антонов об’єднав їх в «Концерн Хлібпром» Сьогодні я компанія має свої підприємства у Львівській та Вінницькій областях і, попри продаж частки своїх активів, залишається найпотужнішим гравцем на хлібному ринку Західної України.

Головним конкурентом Антонова в цьому сегменті бізнесу був екс-губернатор Львівщини Степан Сенчук з корпорацією «Еколан», однак після смерті Сенчука у 2005-му році його родина вирішила згорнути бізнес і розпродати активи. Два хлібзаводи, зокрема» в «Еколана» викупив саме «Концерн Хлібпром».

У 1999-му Антонов започатковує також страховий бізнес, отримавши контрольний пакет Вінницької страхової компанії «Поділля». Приєднавши до неї ще три компанії, які на той час були лідерами ринку «зеленої карти» в Україні, він об’єднує їх в СК «Універсальна», яка входитьсьогодні в першу десятку страхових компаній України, надаючи послуги з 37 видів страхування.

alaminute
Мережа французьких ресторанів «A la minute» - новий бренд на заправках ОККО
Останнім часом олігарх також активно займається ресторанним бізнесом, розвиваючи мережу ресторанів швидкого обслуговування «A la minute», більшість з яких відкрито на автозаправках «ОККО». У колекції заправок ОККО є не тільки

В полі зору Антонова опинилося також агротрейдерство. За словами віце-президента Галнафтогазу Василя Даниляка, наприкінці 2015 року було прийнято стратегічне рішення фінансувати агровиробників - давати їм паливо і мінеральні добрива в рахунок їх майбутнього врожаю за фіксованою наперед ціною. За його словами, для реалізації цього проекту в концерні була створена дочірня компанія ОККО Агротрейд

Антонов залишається вірним собі, шукаючи нові ніші на економічних ринках. І навіть найзатятіші конкуренти визнають: бізнес-схеми, які він вибудовує, завжди були одними з найкращих, та й менеджмент і юридичне забезпечення в його фірмах завжди були на висоті.

antonov5
Антонов вміє вчасно зупинитися
Але Антонов вміє не тільки ризикнути, але й вчасно зупинитися, відмовившись від інвестицій у бізнес, який йому здається неперспективним. Так, свого часу він планував створити потужний будівельно-девелоперський холдинг «UDC» та розвивати в Україні готельний бізнес із французькою Accor Group, однак згодом згорнув ці плани, залишивши лише невеличку компанію «Ваш дім», яка існує з 2002 року. За словами бізнесмена, він не побачив перспектив у вкладенні грошейв цю галузь.

Щось подібне сталося і з банківським сегментом бізнесу Антонова. Банк Універсальний», за чотири роки діяльності з невеликої фінансової установи доріс до 68-ї позиції в рейтингу українських банків, однак у 2006-му Антонов вирішив зав’язати з цєю справою, продавши банк швейцарському EFG Eurobank.

Ну і нарешті зовсім недавно контрольований підприємцем «Концерн Хлібпром» продав низку своїх підпримств в різних областях України, а також фірмову мережу з понад 100 магазинів під торговою маркою «Хлібна хата».

Майно

Більшість компаній Антонова розташовані в адміністративному корпусі колишнього львівського заводу телеграфної апаратури. А загалом бізнесмену через девелоперську компанію «Технопарк ЛЗТА» належить половина цього колись напівзакритого підприємства, що працював на благо радянської «оборонки». Фірми Антонова займають від сили чверть офісних площ, все решта здається в оренду.

kociubynskogo
У будинку на Коцюбинського у Антонова був і офіс, і консульство, і особисте помешкання
До приватизації заводу Антонов, схоже виявляв мало цікавості до накопичення нерухомості. Він придбав та орендував кілька квартир в елітному житловому будинку на вулиці Коцюбинського у Львові, в яких протягом кількох років розміщувалося все – і його офіс, і очолюване ним почесне литовське консульство, і особисте помешкання бізнесмена.

Однак з розвитком бізнесу квартирна тіснява ставала все відчутнішою, і тут в самий раз нагодилася приватизація підприємств «оборонки», що вже дихали на ладан.

Історія приватизації ЛЗТА починається у лютому 2002-го. Саме тоді уже 78 відсотків акцій уже перетвореного на ВАТ підприємства Фонд держмайна продав мало кому відомій компанії «Українські промислові телекомунікації». Компанія, швидше всього, була спеціально створена під купівлю заводу, а її бенефіціарами були Віталій Антонов та його компаньйони брати Гарапки.

Кажуть, що ініціаторами купівлі були саме Гарапки – їх цікавило перетворення одного з корпусів підприємства на сучасний торговий комплекс (нині це відомий львів’янам ТЦ «Скриня»). А оскільки ціна на промислову нерухомість тоді була відверто малою, компаньйони, не довго вагаючись, прикупили і весь завод.

Єдиною незручністю була вимога зберегти на заводі виробництво. Слід віддати покупцям належне, вони чесно виконували цю умову. Аж до 2008 року, коли виробництво на Львівському заводі телеграфної апаратури зупинилося назавжди.

lzta
У цьому будинку розташовані офіси підприємств Антонова
Співпраця Антонова з Гарапками тривала до 2004 року, коли компаньйони вирішили розділити спільно придбану територію. Офіційно це було оформлено як продаж частини території фірмі Гарапків ЗАТ «Сетвік». Брати продовжили будувати «Скриню», а Антонов зайнявся облаштуванням території своєї ділянки заводу. Частину цехів було розібрано, а більшість переобладнано під офісні приміщення, які нині здаються в оренду. Загальна площа офісних приміщень у восьми корпусах колишнього заводу становить понад 63 тисячі квадратних метрів

Менш щасливою виявилася для Віталія Антонова епопея з придбанням у самісінькому центрі Львова, на площі Міцкевича, руїн колишнього будинку Спілки художників, на місці якого бізнесмен планував спорудити офісний центр або готель.

Ще у 2001 році виконком Львівської міськради продав цю земельну ділянку антонівському ЗАТ «Львівнафтопродукт».Через чотири роки ділянку перекупила інша фірма бізнесмена - ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» (засноване вже згаданим «Технопаркам ЛЗТА»). Антонов почав готуватися до будівництва готелю, однак раптово виявилося, що придбана ним ділянка є спірною.

Обласне відділення спілки художників України, якому колись належав цей будинок, виставило претензії. Ні, не на ділянку – на частини фундаменту та підвальних приміщень колишньої споруди (що загалом становило 3,75% від загальної площі будинку) . І у 2004-му Фонд державного майна України своїм наказом передає спірні приміщення та фундаменти у власність Спілці художників.

Судові процеси щодо цієї правової колізії тривають й досі – одних тільки судових позовів стосовно цієї ділянки до різних інституцій налічується більше двадцяти. Попри всі впливові зв’язки Віталія Антонова, та його фінансові можливості, вирішити ситуацію на свою користь йому не вдалося й досі.

Цікаво, що керівництво Спілки художників за цей час встигло перепродати своє майно такому собі Ростиславу Оленчину, який захищав їх інтереси в судах. Оленчин є директором ТОВ «Компанія управління проектами АКРОПОЛЬ», яка контролює ще два об’єкти, які колись належали спілці художників, зокрема кераміко-скульптурну фабрику на вулиці Мучній та художньо-виробничий комбінат на вулиці Козланюка.

Попри незавершені судові процеси і невирішеність питання, хто ж має право будівництва на спірній території, обидва «власники» постійно готують проекти зведення нової споруди на місці зруйнованого будинку.

mickievich2
Проект побудови готелю "від Антонова" викликав спротив памяткоохоронців
З одним із таких проектів у Антонова вийшов справжній конфуз. Напередодні Євро-2012 пам’яткоохоронці підняли скандал, знайшовши на інтернет-сторінці антоновського UDC Holding (до якого тоді входив «Технопарк ЛЗТА») проект зведення на цьому місці ультрасучасного шестиповерхового готелю.Готель планувалося здати в експлуатацію до 2012 року, передавши його міжнародному оператору з управління готелів Accor Group.

Плани Антонова на спорудження готелю розбилися о реалії українських судових тяганин, відтак скандал поступово вщух. Однак, бізнесмен не полишає надій на судову перемогу. Підтвердженням цього є реклама майбутнього бізнес-готелю під назвою «М-9» на офіційному сайті компанії «Технопарк ЛЗТА». Цікаво, що і цей проект є зразком сучасної архітектури, відверто контрастуючи з навколишнім середовищем. Попри це, гучних заяв з приводу потенційного новобуду щось не чути. Схоже, що навіть опоненти Антонова не вірять у його шанси схилити незговірливу Феміду на свою користь.

Політика

Віталій Антонов на перший погляд тримається осторонь від політики. На відміну від багатьох львівських олігархів, які з перемінним успіхом намагаються перетворити свій фінансовий капітал у політичний, Антонов, не рветься ні в депутати (за єдиним і доволі давнім винятком), ні у міністри. Його немає у списках політичних партій.

gladiy
Михайло Гладій
Єдина спроба Віталія Антонова потрапити у коло депутатів датується відносно далеким 2002-м роком. За словами людей знаючих, підбив його на цю авантюру не хто інший, як тодішній губернатор Львівщини Михайло Гладій. Заради мандату бізнесмен навіть вступив в очолювану Гладієм аграрну партію, яка входила у провладний блок «За єдину Україну».

Відкритим залишається питання, наскільки тісними були стосунки Антонова з Гладієм. Окремі джерела наголошують, що саме під час губернаторства «головного аграрія» на Львівщині стався стрімкий приріст мережі автозаправок компанії та початок її експансії на Схід. Інші ж вважають, що співпраця двох стриян була скорше ситуативною – Гладій в інтересах «ЗаЄдУ» шукав кандидатів, які б не тільки були б зручними для влади, але й могли забезпечити фінансування виборчої кампанії.

Кампанія була «щедрою» для виборців, задіяні були і потужна фінансово-адміністративна підтримка, і не зовсім джентльменські методи боротьби. Зокрема, основного конкурента Ігора Осташа політтехнологи Антонова доповнили в бюлетені Іваном Осташем, місцевим мешканцем і однофамільцем, який таки зумів відібрати в однофамільця більше 6% голосів.

Проте все це допомогло мало. Стрияни віддали перевагу брендові набираючої сили «Нашої України», в результаті Осташ-головний, який балотувався від цієї політичної сили, більш як вдвічі обійшов конкурента (55.37% проти 23.57%).

Поразка, схоже, відбила в Антонова бажання до прямої участі в політичній боротьбі. Про його діяльність в лавах аграрії відтоді теж нічого не чути. З того часу, бізнесмен воліє дистанціюватися від політики, намагаючись зберігати рівні стосунки з багатьма політичними колами.

«Мені було дуже цікаво, але я зрозумів: це не моє. Потрібно бути або добрим політиком, або добрим бізнесменом. Якщо людина бажає це поєднати, вона втрачає або в тому, або в іншому», - так Антонов спробував пояснити свою політичну індиферентність дещо згодом.

homutynik
Віталій Хомутинник
Чи не єдиним близьким до Антонова політиком в пізніші часи став колишній депутат-«регіонал» Віталій Хомутинник, який доводиться нашому герою кумом. Саме його донедавна вважали головним лобістом Антонова у владних колах. Донедавна Хомутинник був ще й партнером по бізнесу Антонова, володіючи 12% в «Концерні Галнафтогаз». Чи його «частка» використовувалась «регіоналами» для збору «офіційної данини», чи це було просто «залучення капіталу» – невідомо. Як і те, хто став тим «міноритарним акціонером», який у 2014-му році за 70 мільйонів доларів придбав долю Хомутинника.

antonov7
З Садовим у Антонова стосунки не склалися
Певний час також говорили про зближення Антонова з СергіємТігіпком. А ось з львівським мером Андрієм Садовим стосунки, як стверджують близькі до бізнесмена люди, у нього не склалися.

Антонов часто присутній у списках наближених до влади підприємницьких структур. Свого часу він очолював паливно-енергетичну комісію Української спілки промисловців і підприємців, у 2009-10 рр. входив до складу Ради інвесторів при Кабміні, у 2013-му увійшов до складу Ради з питань стимулювання інвестицій та підприємницької діяльності при Міністерстві доходів і зборів. Прикметно, що дистанціюючись від великої політики, Антонов регулярно входить до рейтингів найвпливовіших людей України.

Проте спокуса в той чи інший спосіб долучитися до realpolitic паливного магната не оминає. Під час минулорічних місцевих виборів бізнесмен в оригінальний спосіб вирішив вплинути на перебіг виборів міського голови у рідному Стрию. Антонов пообіцяв у випадку перемоги у боротьбі за мерську посаду свого давнього бізнес-партнера Зіновія Карпінського перевести у Стрий діяльність «Концерну Галнафтогаз», наповнивши бюджет міста чималими податками. Проте стрияни на обіцянку не купилися, а відтак Антонов з чистою совістю умив руки.

antonov9
З Послом Литви в Україні Вікторасом Баублісом. Фото 2002 року
Як і багато хто з місцевих підприємців, Віталій Антонов не втримався від спокуси отримати дипломатичний статус. Він рано оцінив всі вигоди дипломатичної «парасольки» в українських умовах, конвертувавши у 1999 році свої бізнес-зв’язки з литовцями у посаду Почесного консула Литви у Львові. Консульство, до речі, нині веде свою діяльність на території вже згадуваного «Технопарку ЛЗТА».

На відміну від більшості колег-бізнесменів, Антонов доволі байдужий до преси, дотримуючись принципу, що гроші люблять тишу.. Він нечасто стає об’єктом її уваги, тим паче з власної ініціативи. Нічого не відомо також про спроби паливного магната створити чи придбати власні медіа-структури.

загрузка...