dubnevych5«Форпост» продовжує розповідь про народних депутатів України Богдана та Ярослава Дубневичів. Цього разу під нашим прицілом політична діяльність братів-олігархів та їх вплив на ЗМІ.

Першу частину тексту читайте тут

 

Політика і зв’язки

Дубневичі рано зрозуміли, що без зв’язків у політичних колах  вижити в українському бізнесі вкрай важко. Відтак вирішили придбати для свого бізнесу партійну страховку.

У політиці брати Дубневичі виявилися всеїдними, з легкістю міняючи партійні прапори в залежності від обставин. Незмінним залишався лише один принцип – облюбована на даний момент політична сила має бути близькою до влади. Реальної влади.

Першою ластівкою був вступ до Аграрної партії. Крок цілком логічний, зважаючи як на характер їхнього тогочасного бізнесу, так і на те, що головним аграрієм Львівщини був тодішній губернатор Михайло Гладій. У кінці 90-х Дубневич-старший також став своєю людиною у колі СДПУ(о). Особливо тісними були його контакти з сірим кардиналом Гладія – головою податкової адміністрації Львівщини Сергієм Медведчуком. Не будемо забувати, що й головний бізнес-партнер Дубневичів Георгій Кірпа теж мав тісні зв’язки з чільниками львівської СДПУ(о).

Еа початку 2000-х брати дозріли до походу у депутатство. У 2002-му Ярослав Дубневич тихо і комфортно стає депутатом Пустомитівської районної ради. Амбіції Богдана виявилися значно вищими – він замахнувся на Верховну раду. Цікаво, що до парламенту наш герой йшов під гаслом «І словом, і ділом» , не то використовуючи, не то пародіюючи передвиборчий слоган ющенківської «Нашої України». Офіційно Богдан Дубневич вважався самовисуванцем, хоча злі язики приписували йому підтримку все тієї ж демонічної СДПУ(о).

dubnevych3
Дубневич пародіює Ющенка

Не допоміг ні модний слоган, ні підтримка есдеків. Сил (чи коштів) виявилося замало – відтак Дубневич-старший програв мандат рухівцю Олексі Гудимі.

До наступних виборів політично змужнілі Дубневичі уже зуміли правильно оцінити ситуацію і поставили на правильну конячку. Наприкінці 2005-го брати опиняються в таборі Юлії Тимошенко. І не просто опиняються, а як писали львівські медіа, «виграють аукціон» на право сформувати до 40 відсотків виборчих списків до місцевих рад. Причому виграють не у кого-небудь, а у Петра Димінського. Ціна питання – 4 мільйони зелених.

Володіючи серйозними фінансовими можливостями, Дубневичі також розраховували потрапити у прохідну частину списку БЮТ до парламенту. Однак не сталося: чи то Львів потрапив в немилість до Юлії Тимошенко (мимо списку зі свистом пролетів все той же Димінський), чи фізіономіями не вийшли. Відтак Ярослав вирішив задовольнитися синицею, себто місцем в обласній раді, а Богдан взагалі взяв тайм-аут, зосередившись на бізнесі. Щоправда, забив для себе депутатське крісло у Пустомитівській райраді, але це швидше для особистого контролю за правильністю вирішення земельних питань.

При цьому брати Дубневичі зовсім не збиралися втрачати вплив на обласну «Батьківщину». Фракцію БЮТу у Львівський міськраді взяв під опіку їх діловий партнер Михайло Мужилівський, а ось за фракцію в облраді та загалом обласну організацію тимошенківців розгорілася справжня війна з тодішнім керівником ЛОО «Батьківщини» Іваном Деньковичем.

denkovich
Іван Денькович

Конфлікт був непростим і затяжним. Але врешті-решт цю війну Дубневичі виграли. У липні 2010-го Деньковича на посаді голови львівської «Батьківщини» замінив їхній ставленик Роман Ілик. І ось тут стався конфуз. Перемога виявилася пірровою. Ображений Денькович переметнувся до Партії регіонів і зробив все, щоб виконати завдання нових патронів - не допустити «Батьківщину» до виборів на Львівщині. Контроль над БЮТом перестав приносити політичні дивіденди, - а відтак політична сила Юлії Тимошенко водночас сталапрагматичним Дубневичам нецікавою.

На виборчі перегони 2010 року до облради брати зголосилися під малопопулярними, але надійними прапорами залізничної партії «Відродження», і прогнозовано перемогли. Але статус обласних депутатів уже мало задовільняв їх амбіції.

У 2012-му брати Дубневичі вчергове намагаються пробитися до парламенту, цього разу в якості самовисуванців. Обидва – у підігрітих ще під час виборів до облради округах: Богдан у Пустомитівському, Ярослав – у Городоцькому. У Дубневича-старшого, попри величезні фінансові вливання і спроби прямого підкупу виборців, шансів проти представника дико популярної тоді «Свободи» Юрія Михальчишина практично не було – «свободівець» набрав вдвічі більшу кількість голосів.

А от Ярослав, основним конкурентом якого виступила журналістка Тетяна Чорновол, свого шансу не втратив. При цьому, як стверджувала Чорновол, її суперник не гребував ні використанням адмінресурсу, ні прямим підкупом виборців: у день виборів голоси за Дубневича купувалися за ціною 500 грн. за штуку.

Окрім відчутного адміністративно-фінансового впливу, олігархові вдалося вдало використати карту київської прописки суперниці і частина виборців купилась на агітацію «за місцевого». Який не є, а все ж рідня…

chornovol
Облита фарбою Тетяна Чорновол

Були ситуаціїй скандальніші. Побожним галицьким виборцям роздавали листівки з гаслом «Чорновол – дияволиця» і рекомендували читати молитви при її появі. Принагідно кандидатку з ніг до голови облили фарбою у ліфті будинку, де вона мешкала. Фотографії з пофарбованою на зелено Чорновол миттєво обійшли всі місцеві медіа.

За допомогою цих методів чи ні, однак вибори Ярослав Дубневич виграв. Прикметно, що він став єдиним переможцем виборів на Львівщині, який не представляв опозиційні сили. Усі інші тріумфатори йшли на вибори під прапорами «Батьківщини» та «Свободи».

Постмайданні позачергові вибори 2014 року, які на Львівщині назвали «реваншем гречкосіїв», принесли успіх уже обом братам Дубневичам. Спрацювали зразу три фактори: ті ж гроші, розчарування від діяльності обраних у 2012 депутатів та перспективний політичний бренд. Брати вкотре правильно зорієнтувалися в ситуації і зуміли виграти черговий політичний кастинг – цього разу на право представляти в облюбованих округах блок Петра Порошенка (по квоті УДАРу).

І як з часом виявилося, не лише представляти. Доволі швидко Дубневичі впевнено взяли під контроль президентську силу на Львівщині. Ситуація до болю нагадує історію з «Батьківщиною» у 2000-х – за винятком того, що тепер брати не мають намірів ні з ким ділитися політичними впливами. Принаймні, поки цей проект буде перспективним.

ganushchyn2
Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин
У 2015 році контрольований братами Дубневичами БПП впевнено виграв вибори до Львівської обласної ради, здобувши найбільшу кількість депутатських місць. Дубневичі скористалися можливістю вдало розставити своїх людей на ключові посади. Головою ради став близький до них Олександр Ганущин, який донедавна працював помічником-консультантом Ярослава Дубневича.

Ще троє людей з оточеннябратів опанували ключові комісії облради. Так, екс-помічник того ж таки Ярослава Олег Домчак став головою бюджетної комісії. Комісію з питань дорожнього господарства, інфраструктури, реґулювання земельних відносин, адміністративно-територіального устрою, планування території та архітектури очолив Володимир Саган, який до того керував «Фондом братів Дубневичів», а раніше працював на різних посадах у «Корпорації КРТ». А комісію з питань охорони здоров'я, материнства, соціального захисту, молодіжної політики, фізичної культури та спорту очолив головний лікар обласної лікарні Михайло Гичка - сват Богдана Дубневича і партнер братів по любові до лісових угідь.

Подвійний успіх, – у Києві та Львові, приніс Дубневичам нові можливості цілеспрямовано конвертувати свій політичний капітал у реальні гроші, чим вони не забарилися скористатися.

Можна , зокрема, згадати про скандал з розподілом коштів Держфонду регіонального розвитку. З 220 мільйонів гривень, виділених Львівській області цією структурою, 40 відсотків дивним чином отримали саме ті райони, в яких обиралися депутатами брати Дубневичі. Зрозуміло, що «освоювати» ці кошти теж взялися фірми, контрольовані нашими героями.

Ситуація для братів-олігархів склалася близька до ідеальної. Добрі стосунки «нагорі», «ручна» влада на місцях – чого ще треба, щоб спокійно зустріти забезпечену старість? І хто насправді може загрожувати їх політичному всевладдю в області?

З Андрієм Садовим, стосунки з яким у Дубневичів ніколи не були конфліктними, їх чітко розмежували результати виборів до місцевих органів влади. «Самопоміч» занадто слабка в обласній раді, аби на щось претендувати, натомість у БПП такі ж шанси у Львівській міськраді. Тож кожен окучує свою ділянку. Такий собі озброєний нейтралітет.

Є ще дв політичні гравці, які на Львівщині потенційно здатні добряче попсувати нерви Дубневичам (крім, звісно, самого Президента). Перший – один з сірих кардиналів БПП Ігор Гринів, також виходець зі Львівщини і політичний куратор області. Другий – голова Львівської ОДА Олег Синютка, чиї впливи та амбіції зростають в геометричній прогресії.

synjutka
Голова Львівської ОДА Олег Синютка
Як Дубневичі вирішують потенційну «проблему Гриніва» - справа аж надто кулуарна і здається, не дуже актуальна. А ось Синютка, який на своїй посаді подобається братам все менше, може й справді стати проблемою, яку доведеться вирішувати терміново. На відставку губернатор наразі не напрацював, а ось організувати підвищення, чи перевід перспективного керівника на цікавішу роботу в проблемний регіон – справа зовсім інша. Ось і з’являються у політичному бомонді перманентні чутки чи то про десант Олега Михайловича на Одещину, чи навіть про приготований для нього міністерський портфель…

Що ж до кадрових змін на Львівщині, то й тут всі майбутні призначення у Дубневичів нібито розписані. Претендентом на місце керівника ЛОДА називають Олександра Ганущина, а у звільненому їм кріслі голови облради має вмоститисяи майже родич Михайло Гичка.

Побачимо. Олег Синютка наразі у всіх коментарях підкреслює, що змінювати місце праці не збирається.

Тим часом піднаторілі в кулуарних інтригах Дубневичі пропустили появу на політичному полі ще одного  гравця, який все активніше пробує втручатися в місцеві розбірки. Як би це пафосно не звучало, ім’я йому – громадянське суспільство.

Прикладом цього стала епопея зі створення об’єднаних громад у Пустомитівському районі – виборчому окрузі Богдана Дубневича, і взагалі території, яку брати вважають своєю вотчиною.

Спочатку у районі планувалося утворення 15 об’єднаних територіальних громад. Потім експерти вирішили зменшити їх кількість до семи. І раптом, як грім з неба, з’являється ініціатива створити єдину Пустомитівську громаду, яка б мала об’єднати понад 100 сіл та 112 тисяч мешканців.

Ініціатором ідеї виявився народний депутат Богдан Дубневич. Саме він висунув її під час обговорення децентралізації Пустомитівського райну, що відбулося у Львівській ОДА.

Нескладно уявити, яку позицію зайняли представники влади на місцях. Сільські голови та депутати, які ще вчора забезпечували перемогу Дубневича-старшого на парпламентських виборах, навперебій почали переконувати місцеве населення у привабливості саме такого формату об’єднання.

Проте цього разу вирішити проблему за допомогою кількох приручених сільських урядовців не вдалося. І громада вже стала не та, і лідери на місцях знайшлися…

lysynychi
Мешканці Лисинич пікетують Львівську ОДА
Першими збунтувалися Лисиничі, для яких об’єднання з Пустомитамим завжди було штучним – від села до райцентру потрібно добиратичя через Львів. Попри прийняте сільською радою «правильне» рішення, громада не захотіла з ним погоджуватися. Після масових протестів та пікетувань облдержадміністрації, до якого долучилися і мешканці сусіднього села Підбірці, Пустомитівський районний суд врешті визнав незаконним та скасував рішення сільради.

Приклад Лисиничів виявився заразним, бунтувати почали й інші села, серед них і другий за величиною населений пункт району, – селище Щирець.

«Печальновідомий депутат Богдан Дубневич, який контролює весь Пустомитівський район, тому що це його електоральний округ та тут безліч його бізнесів, робить все, щоб не дати Щирцю бути незалежною одиницею, а хоче управляти через своїх маріонеток всім Пустомитівським районом», – у зверненні громади Щирця ло обласної ради, хай і по-простому, речі було названо своїми іменами.

Ситуація ставала все більш некерованою і врешті-решт Дубневичі змушені були відступити - у листопаді обласна рада прийняла рішення створитиь у Путомитівському районі шість громад. Бунтівні Лисиничі та Щирець здобули свободу не лише для себе, але й для інших сіл району.

Зрозуміло, що гра на цьому не закінчилася. Дубневичі, без сумніву, не відмовляться від контролю над районом і спробують провести до керівництва новими громадами своїх людей, хай це і потребуватиме в кілька разів більше зусиль і коштів. Проте це вже буде зовсім інша історія.

Медіаресурси

Першою спробою отримати власний медіа-актив стала газета «Крок» - орган однойменної  громадської організації. ГО «Крок» була створена підприємцями з середовища Дубневичів (очолив організацію вже згадуваний Михайло Мужилівський) ніби-то для підтримки Юлії Тимошенко і зрештою стала формальною інституцією для реалізації впливів групи Дубневичів-Коців-Мужилівського в бютівському середовищі. Відповідно, газета «Крок» була швидше внутрішньопартійним виданням, що пропагувала потрібні групі ідеї серед бютівців.

Зрозуміло, амбітним Дубневичам цього було замало. Тим паче, що вплив популярної преси брати відчули під час боротьби з газетою «Експрес», яка публікувала незручні для братів тексти. Дубневичі спробували покарати «Експрес» через суд – і програли. Позитивного іміджу ця справа їм, звісно, не додала. Розуміння впливовості преси – мабуть, навпаки.

Отож на порядку денному постало створення чи придбання популярного видання, яке могло б забезпечити сталу інформаційну підтримку. Тим більше, що доля сама прийшла на допомогу Дубневичам. Екс-власник мережі «Арсенів» та «Барвінків» Роман Шлапак вирішив позбутись обтяжливої для свого схудлого гаманця «Львівської газети» і подарувати її облраді. Бютівська більшість в облрадічомусь заблокувалаідею безкоштовно отримати популярний рупор, а згодом газету практично за безцінь придбали саме брати Дубневичі.

Здається, на певний час брати загорілися ідеєю створення повноцінногоо медіа-холдингу – подібними у Львові на той момент уже оперували Андрій Садовий та ПетроДимінський.

Наступним кроком у його розбудові стало створення інтернет-видання «Галнет», що певний час намагалося скласти конкуренцію популярним у Львові інтернет-ресурсам.

dubnevich spivak
Спроба голосу

Згодом настала черга FM-радіо «Галичина», що здійснює мовлення на кілька областей Західної України. Свого часу також активно поширювалася інформація про плани Дубневичів заснувати чи придбати власне телебачення. Однак, максимум, на що вони спромоглися – створити невеличку власну продакшн-студію «Гал-ТБ».

Проте з часом брати відверто охололи до планів створення потужного медіа-холдингу. З початку цього року було припинено вихід друкованого варіанту «Львівської газети», яка відтепер залишилася лише у форматі інтернет-версії. «Галнет» закрито, а про потужний телепроект уже давно ніхто не згадує. У повному обсязі продовжує своє функціонування лише радіо «Галичина», яке все-таки є більш розважальним, ніж інформаційн-політичним проектом.

Схоже, що після реалізації парламентських амбіцій Дубневичі вирішили, що отримали від медійної підтримки, все що їм було потрібно. А можливо, особистий бізнесово-політичний досвід переконав братів, що їх політичне сьогодення і майбутнє мало залежить від політичної реклами. Бізнес, як відомо, любить тишу. А бізнес, тісно переплетений з політикою в її українському форматі, з кумівством та корупцією – тим паче.

Першу частину тексту - про формування бізнес-імперії братів Дубневичів та їх численне майно читайте тут

загрузка...