88743334506533232
Фото: Роза Туманова
В дитинстві я боялася мертвих та похоронів. Я навіть ховалася в кімнату. Та згодом це в мене минуло.

Патологоанатом, бо, по-перше, робота не має стресового навантаження. Проводжу в середньому два розтини в тиждень. Немає нічних чергувань, тебе не смикають і не надзвонюють, як це є у інших лікарів. Для мене це важливо, бо ще навчаючись, в мене з’явився син Денис, а потім син Лука. По-друге, це важко пояснити, але там свою атмосфера та дух. Це ті ж старі меблі, антикварні унікальні речі... І я ще собі під час навчання мріяла працювати в приміщенні головного корпусу медичного Університету ім. Данила Галицького. Не знаю чи зрозумієте, але я також бачу в такій професії свою красу.

Після першого показового розтину мене ще два тижні переслідував запах мертвої людини. Хотіла змити його з свого тіла, мила волосся м’ятним шампунем, щоб позбавитися цього запаху, якого, насправді, не було. В мене деякий час смикались повіки. Цікаво, що в усіх моїх однокурсників було подібні відчуття. Так само в усіх ці «симптоми» зникли і не повторювалися.

За п’ять років роботи мені жодного разу не снилися мої «пацієнти». Я не запам’ятовую обличчя. Для мене вони, як загадка чи головоломка, яку треба розгадати. Маємо результат і необхідно зрозуміти, що привело до цього. Під час розтину я оцінюю чи правильно лікували людину, враховуючи дані з історії хвороби і медичної картки. Потім пишу свої висновки, базуючись на результатах: чи це була природня смерть, де нічого не можна було нічого вдіяти, чи людині допомогти було можна, але їй надавали неправильне лікування. Часто таке може бути, що з висновком може не погоджуватися лікар, який опікувався померлим пацієнтом. Потім цю «розбіжність» виносять на клінічній конференції на відкритий розгляд обох сторін, де йде обговорення ймовірних помилок лікування і чи можливо їх уникнути. Помилки лікарів, на жаль, трапляються.

Дитячі розтини не сприймаю. Не була на жодному з них. Мені здається, що я не могла б це спокійно перенести і діти мені б снилися. Певно тому, що я мама трьох дітей і автоматично то трансформую на свою родину.         

Найчастіше моїми «пацієнтами» стають люди від 50-ти до 70-ти років.

Коли потрапляють тіла зеків, то мені цікаво розгадувати їхні татуювання. Адже вони за малюнками на тілі можна прочитати за що вони сиділи, їхні погляди на життя.

38806687 217094432296382 6782961955591159808 n
із сімейного архіву Марти Чабан
По-іншому стала дивитися на живих людей. Приміром, я не звертаю увагу на манікюри, якщо знаходжуся на відпочинку. На пляжі одразу помічаю варикоз на ногах. І не розумію, як людина не усвідомлює, що схожа на бомбу сповільненої дії, адже легко може утворитися тромб, а там і цілком ймовірна смерть. Дивлюся на колір шкіри, на деформацію пальців, яка буває при сердечних захворюваннях. Також на набряки, які сигналізують про ту чи іншу хворобу і що варто на це звернути свою увагу. Але ніколи їм цього не кажу.

В 90-ти випадках легені курця і некурця майже не відрізняються. Екзогенний чорний пігмент лише трохи яскравіше проявляється у власника шкідливої звички. І цікаво, що в усіх є ознаки хронічного брохіту. Це можна пояснити сучасним станом екології. Можливо, це прозвучить, як реклама куріння, але це не так. Просто від самого куріння ніхто не помер, як пишуть на пачках з цигарок, але воно може бути сприятливим чинником до розвитку різноманітних захворювань.

Найбільше помирають від захворювань серцево-судинної системи. Найчастіше це ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда.Та запобігти хворобам чи відтягти час їх появи можливо, якщо займатися спортом, здорово харчуватися, не мати шкідливих звичок. Звісно, від генетики багато залежить.

Буває працюємо в спеціальному костюмі, в двох парах рукавиць та окулярах. Це відбувається в тому випадку, коли ми працюємо з людьми, які померли від туберкульозу чи ВІЛ /СНіДу. Бо хоч людина померла, але ризик заразитися патологоанатомам так само лишається дуже високим.

Ставлюся з повагою до мертвих. Не дозволяю собі жартувати на подібну тематику чи їсти біля них, як показують стереотипно у фільмах чи говорять в народі. Навіщо? В мене є свій комфортний кабінет, де я можу пообідати, а є секційний зал, де я працюю вже з тілом померлого.

Ми на 60-70 відсотків працюємо з матеріалами живих людей. Про це мало хто знає, але саме це складає нашу основну роботу. Наприклад, саме нам присилають зразки, які перевіряються на наявність раку. І ми ж підтверджуємо чи відкидаємо версію з цією хворобою.

В моїй практиці був унікальний випадок, який зустрічається один на мільйон. Дівчина, 21 рік  жалілася на болі в серці. Зрештою, вона померла. Як виявилось, вона хворіла на рідкісне захворювання – Ендокардит Леффлера, коли серце не мало практично порожнин, щоб повноцінно та нормально функціонувати.

Все, що видаляється з людини, потрапляє до нас. Тобто ампутована нога, рука, матка, абортована дитина та навіть камінці з нирок. Ми, в свою чергу, досліджуємо ці матеріали. Потім десь раз в місяць приїжджає машина і забирає все на утилізацію.

Зір в патологоанатомів гіршає. Це пов’язано з тим, що ми дуже багато працюємо з мікроскопом. Я та один мій колега ще не носить окулярів, а в інших погіршився зір. Можна сказати, що це профзахворювання.

Наше суспільства не готове до широкої практики крематоріїв. Я, наприклад, за них, але навіть якби знайшлися люди, які вкладали в це гроші, то наш народ не готовий. Йому потрібні могилки, куди вони ходитимуть. Традиції, які міцно вкорінилися після смерті покійного. Тому особливої популярності така послуга до цього часу не набула не через відсутність «спонсорів», а через неготовність змін наших людей в цьому напрямку.

38912430 245105822779400 7638998226728648704 n
із сімейного архіву Марти Чабан
Я в більшості знайомих записана в телефоні «Марта патологоанатом». Не «Марта – мама» чи «Марта – красуня». Людей цікавить моя професія, вони люблять через це говорити зі мною.

Маю 9 татуювань на тілі. Кожне з них має якесь символічне значення. Ось, наприклад, це (показує руку) місяць і хрест, який символізує мій монотеїзм. Один знак символ ісламу, а інший християнства. Вірю в те, що Бог один, але називають його по-різному. Хоч при цьому я практикуюча греко-католичка, яка ходить в церкву, але цікавлюся різними релігіями і беру з кожної щось для себе. Ось дві лінії, які показують мої два життєві шляхи. І так кожне татуювання має своє значення, які я сама малювала і які відповідають моїм внутрішнім відчуттям чи переконанням.

Жінка, в першу чергу – мати. Переконана, що це головне в чому вона має відбутися в житті. Якщо жінка не може народити дитину сама, то має її взяти з сирітського притулку.

Люблю носити закритий одяг, бо почуваюся себе менш помітною і це не заважає мені бути спостерігачем. Не люблю виділятися за допомогою одягу. Обираю комфортність і зручність.

Я є душа. Завше це підкреслюю. Тіло – набір клітин та тканин, всього лише оболонка.

Як і кожна людина, я боюся смерті. Бо, хоч і вірю в Бога, але ніхто напевно не знає, чи є там щось, чи немає.


Довідка про Особистість

Марта Чабан.

29-ть років. Працює патологоанатомом, але наразі в декреті за третьою дитиною.

Народилася у Львові 24 червня 1989-го року. Найбільший вплив на формування особистості Марти дали бабуся Надія Чабан – викладачка аналітичної хімії в університеті ім. Івана Франка. А також дідусь – Діонісій Чабан, який був деканом в Українській академії друкарства. Навчалася у Львівському медичному університеті ім. Данила Галицького.

Віддає перевагу активному відпочинку: знайомитися з новими містами, їздити в гори чи на море. Любить фотографувати, малювати, писати. Ще обожнює читати і має власну бібліотечку. Звісно, коли може викроїти час на свої хобі, який практично увесь йде на догляд та виховання за чотирма дітьми; Денис – 9 років, Лука – 7 років, Дем’ян - 5 місяців і дочку другого чоловіка - Анастасію, 11 років. Девіз по життю: «Встигнути все!»

загрузка...