1 0 un54363 0 named
Фото з відкритих джерел
Існує міф на чудовій Галичині, що фемінізм в Україні — це як чужородне тіло в організмі нації або просто вигадки сучасного покоління та данина світовій моді.

Якщо набрати у пошуковику слово “фемінізм”, то браузер видасть може й навіть статтю, де із підкріпленим фактажем “британських вчених” прояснять, чому це одне із найстрашніших явищ у світі. Ба більше, якщо коронавірус вилікувати ще можна, то з фемінізмом дорога одна - на високу гору і в найкращих спартанських традиціях зі стрибком із закритими очима вниз.

Але, звісно, є одне “але”. Феміністки - це не дівчата, мета яких довести, що одна жінка розумніша за п’ятьох Ілонів Масків, а показувати груди на кожному мітингу це круто. Зовсім ні, ці жінки мають на меті довести іншим, що кожна із них в праві обирати для себе той шлях, про який мріє. Жінка може бути мисткинею, науковицею, керівницею, шахтаркою чи президенткою. Звісно, якщо вона захоче, то може й виховувати чудових дітей, будучи домогосподаркою... якщо сама цього захоче.

Мало хто знає, що розвиток жіночих рухів та ідей фемінізму розвивався ще задовго до народжень навіть наших бабусь. І в Україні, як і у Львові зокрема, також. І ні, ми не про радянську “традицію рівності”, а про свою.

Чим займались львівські феміністки у 20 столітті та що вони роблять зараз? Про це — у нашій статті.

Загалом, це були українки, які домагались доступу жінок до освіти, політичних процесів та економічної незалежності.

1 0 sdfg 144
Катерина Грушевська

Не можна одразу не розпочати з Катерини Грушевської, відомої львів’янки, етнографині, етносоціологині і т.д. Так, вона була донькою Михайла Грушевського.

Оксана Кісь, докторка історичних наук, вважає, що Катерина Грушевська навіть випередила світову феміністську думку. У її статті “Про дослідження статевих громад у первісному суспільстві” 1929 року, Грушевська фактично написала маніфест феміністської критики гуманітарної науки.

... історична наука старається трактувати жінку поза культурним контекстом (...) Тому, що силою обставин докладніше було досліджено власне отсей „мужеський” світ – чоловічо–громадський аспект культури, се справляє таке вражіння, ніби він і являється нормою, поруч якої жіночий (…) творить тільки ріжновидність, епізод, „фрагмент...” – Катерина Грушевська.

Померла дослідниця у 1943 році в Новосибірську, де відбувала “покарання” за участь в “антирадянській організації”. Їй було всього 42 роки.

1 0 79690769 2634686203243814 1294454008588533760 o
Фото з Фейсбуку Феміністичної Майстерні

Феміністична майстерня розпочала своє існування у 2014 році. Самі учасниці розповідають, що основа їхньої діяльності — створення безпечного простору для жінок та освітня функція.

Це соціально-економічні проблеми. У нас жінки стикаються із подвійним навантаженням – вдома вони відмінні господині, а на роботі професіоналки. Так в принципі і має бути, але на наші плечі скидають занадто велике навантаження. Досі існує такий стереотип, особливо серед старших людей, що якщо чоловік, наприклад, куховарить замість дружини, отже це для неї великий сором. Тобто ми все мусимо робити самі. А на роботі жінкам складніше ще й через те, що їх рідко беруть на керівні посади. Вважають, що лідером може бути лише сильна людина – чоловік, це неправильно. Окрім того, наша активістка робила дослідження, під час якого виявила, що жінкам платять менше, вони не можуть забезпечити свої базові потреби, взяти відпустку. Потрібно працювати мінімум 8-10 годин.

Одна із наших основних проблем – це боротьба з насиллям. Дуже часто чоловіки вдається до фізичної розправи або образливих слів, і це не тому, що вони народилися такими злими і ходять в “церкву сатани”, а тому, що вважають, якщо цього не робити, то всі забудуть, що вони чоловік.

Ще одна важлива проблема це ситуації на вулицях, коли дівчина повертається ввечері додому з роботи або вечірки, і їй просто страшно, бо деякі чоловіки дозволяють собі зайву сміливість”, - коментують у ФемМайстерні виклики, з якими вони борються.

Активістки неодноразово були серед організаторок масштабних маршів на 8 березня у Львові. Це, по суті, одна з найяскравіших подій, приурочена до цього дня. Крім того, Майстерня проводить тренінги, обговорення та акції. Неодноразово, на жаль, при такій діяльності доводилось стикатись з агресією. Передовсім, чоловіків праворадикальних переконань.

Ми навіть проводили акцію “Поверни собі ніч”, там й були вже згадані праворадикали, які ще раз довели, що для нас, як для активісток, є загроза. Фемінізм ж відкриває очі, він пояснює, що ти не є жертвою, і це не твоя провина. Дівчата бояться вийти кудись ввечері, бо не відчувають себе на рівні із іншими. Звісно, є проблема й у порядку, але є приклади бідніших країн, де набагато нижчий рівень злочинності на вулицях. І це не пов'язано з тим, що там краще патрулюють, це пов'язано з культурою. Ще варто пам’ятати, те, що людина відчуває, коли виходить на вулицю – це те, що відбувається з нею протягом всього життя”.

1 0 Kob346rinska
Наталія Кобринська

Без згадки Наталії Кобринської це була б не зовсім вдала стаття. Вона народилась не у Львові, але її часопис “Перший вінок”, заснований у 1889 році разом із Оленою Пчілкою, видавався у нашому місці та заклав фундамент розвитку саме жіночих часописів. Ще до діяльності у Львові Кобринська подала ідею культурного об’єднання жінок з Західної України та Надніпрянщини.

Кобринська по праву називається однією з перших в українському фемінізмі. Як сама вона говорила, мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературу.

Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків”, - говорила вона. Так, Наталія Кобринська була письменницею, талант якої глибоко цінував Іван Франко і не тільки.

Червоною ниткою крізь її твори проходить тема самостійності жінки (яка гарно перекрикується із ідеями самостійності українського народу) — мати місце у суспільстві, мати спеціальність, мати гідність, а не бути утриманкою чоловіка.

Цікавий факт: Наталія Кобринська разом із своїм чоловіком свідомо відмовились від дітей, проте їй належала думка створення дитячих садочків. На жаль, тоді у консервативній Галичині майже ніхто не підтримав таку інновацію.

Але наймасштабнішою феміністичною організацією, ще і найбільшою у Європі (!), була Союз українок у Львові. Це був лише жіночий рух, який займався кооперацією, українською культурою, освітою, видавництвом часописів “Жінка”, “Українка”.

Жінка - то таке створіння, що має сидіти на кухні, варити обід, мити горшки і родити діти... Без того всього жінка то не жінка — виродок”, - так писала Мілена Рудницька, очільниця Союзу українок, про “філософію фрау” у Німеччині.

1 0 9f0cf3b sojuz ukrainok prezydija v centri rudnyc ka
Президія Союзу українок

Мілена Рудницька є надзвичайно важливою постаттю в історії жіночого українського руху. У цей час (міжвоєнні роки) вона змогла збудувати політичну кар’єру, попри кардинально протилежні тенденції у тодішньому суспільстві. Рудницька та Союз українок критикували модель поведінки жінки “Кухня-Церква-Діти”, натомість боролись за право жінки бути громадською діячкою та брати участь у політичному житті свого народу.

Цікавий факт: Мілена Рудницька розірвала шлюб із чоловіком, що тоді вважалось неприпустимою дією.

Професорка Високого педагогічного інституту у Львові, членкиня ЦК найвпливовішої легальної політичної партії Галичини - Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), депутатка від УНДО до польського Сейму у 1928-1935рр. Була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931р., які домагались розгляду порушень Польщею гарантій прав нацменшин, зокрема терору і пацифікації. Саме М.Рудницька однією з перших винесла питання про сталінський Голодомор в Україні на міжнародну арену, виступаючи на IX Міжнародному конгресі нацменшин у Берні у вересні 1933 р.”, - пише Марта Гавришко в Історичній правді про Рудницьку.

Як зазначає Марта Гавришко, галицькі феміністки не порушували так звану “святість” материнства, але наголошували, що жінка має право на активну роль у національній боротьбі свого народу. Якщо порівнювати тодішні тенденції, справжньою жінкою на Галичині мала бути українка, натомість у гітлерівській Німеччині — лише мати.

1 0 84142746 2800577073332829 5750863554672590848 n
Христина Кіт

Асоціація жінок-юристок України ЮрФем створили у 2017 році. Це ще досить молода організація, проте вже з чималими здобутками та амбіціями. Місією жінок-юристок є створення їхньої видимості у юридичній сфері. На цей час організація відома за межами Львова, організовують спеціальні школи, видають книги, проводять конференції. Також вони досліджують забезпечення прав жінок та гендерної рівністі, розробляють методики та навчальні курси.

Форпосту вдалось поспілкуватись із керівницею ЮрФем Христиною Кіт.

Як я прийшла до фемінізму? Ще коли була студенткою, волонтерила у різних організаціях, зокрема у Жіночих перспективах. Згодом стала там юристкою. Відповідно я спостерігала за законодавством, яке стосується жінок — це теми домашнього насильства, торгівля людьми, дискримінація і т.д. Ну і ідеї Жіночих перспектив були мені близькі”, - розповідає Христина Кіт.

Працюючи у такій сфері, вона зрозуміла що дуже мало адвокаток та адвокатів, які цікавились дотриманням прав жінок, гендерної рівності і які взагалі знали, що у нас є таке законодавство.

Крім того, ми працюємо на видимість жінок. Не зважаючи на те, що кожного року ВУЗи рівномірно випускають юристів як жінок, так і чоловіків, у юридичному бізнесі серед керівних посад є всього близько 20% жінок. Все решта чоловіки. У медійному просторі аналогічно більше висвітлюють чоловіків-юристів”.

Асоціація жінок-юристок працює із самою спільнотою юристів. Це робиться для того, щоб юристи знали з якими викликами стикаються жінки, чи достатньо законодавство гарантує гендерну рівність і, якщо не достатньо, то що може зробити з цим спільнота.

Навіть у такій серйозній та високоінтелектуальній сфері діяльності, як поділилась Христина Кіт, вона зустрічала сексизм. Її чоловіки-колеги дивувались, чому взагалі вона є адвокаткою, адже жінка має бути вдома і дарувати радість. Деколи дозволяли собі жарти сексуального характеру.

Це свідчить, що жінок-професіоналок у першу чергу сприймають як сексуальний об’єкт”.

Щодо сприйняття фемінізму суспільством, то Христина Кіт відповідає дуже просто: якщо хтось боїться фемінізму, то йому, як мінімум, має бути соромно. Для початку людям треба розібратись у цій темі, а вже потім дискутувати.

1 0 e3563ns 0 h66ot 1
Соломія Павличко

Соломія Павличко — видатна українська теоретикиня фемінізму, авторка праць із теорії літератури та історії фемінізму.

Народилась Павличко у Львові 1958 року у сім’ї відомого письменника Дмитра Павличка. І напевно важко звичайному українцю усвідомлювати, що науковиця виросла у дружній до ідей фемінізму сім’ї.

Наскільки я є феміністкою в житті? Думаю, повною мірою. Я вже розказувала, як мене було виховано. Це було справжнє феміністичне виховання, коли батьки тобі кажуть: ти повністю повинна розраховувати на власні сили — ніякі заміжжя, ніякі мужчини, ніякі сторонні люди — тільки ти сама можеш зробити себе щасливою. І я так і стараюся жити і сподіваюся, що моя дочка буде жити так само”, - говорила Соломія Павличко у інтерв’ю Україна Incognita1998 року.

Вона змогла побудувати чудову академічну кар’єру — була провідною науковицею в Іституті літератури імені Шевченка НАН України, докторкою філологічних наук, професоркою Києво-Могилянської академії та засновницею і власницею видавництва “Основи”.

У своїх працях науковиця викривала дискримінацію жінок у сучасному суспільстві та патріархальні стереотипи в українській дітературі.

Жіноча доля– лише частина суспільної долі. Коли я думаю про жіночу долю в Україні, то вона формулюється для мене одним словом – "несправедливість". Щоб зламати цю несправедливість, потрібні роки, величезні інтелектуальні і соціальні зусилля, воля передовсім самих жінок”, - резюмувала вона.

На жаль, 1999 році життя видатної українки обірвалось. Дехто вважає її смерть великою втратою в науці. Напевно, у сфері популяризації фемінізму серед українського суспільства також.

1 0 maxresdefault
Жіночі перспективи

 Жіночі перспективи почали своє існування з 1998 року і ведуть свою діяльність у Львові досі.

Недавно організація зініціювала створення у Львові притулку для жінок, які постраждали від домашнього насилля. В рекордні терміни їхня петиція набрала потрібну кількість голосів та була підтримана депутатами Львівської міської ради. Зараз місто шукає відповідне приміщення і, є велика надія, що найближчим часом притулок відкриє свої двері для всіх потребуючих.

У 98 році Марта Чумало разом із Любов Максимович, Світланою Бєляєвою, Галиною Федькович та Іриною Трохим зареєстрували громадську організацію “Жіночі перспективи”.

Ми були жінки, які мали якісь компетенції...це і юристки, і інші. 1996-98 роки були важкими, жінки виїжджали за кордон. Ми почали з ними працювати і зрозуміли, що це комплексна проблема — система несправедлива до жінок”, - розповідає Форпосту Марта Чумало.

1 0 ch54 0 umalo 5
Марта Чумало. Фото: Гендер в деталях

У ті часи, зі слів Марти Чумало, на одне робоче місце припадало 100 претендентів. І близько 75% з них були жінки. До слова, вона керівниця проєкту “Права працюючих жінок”.

Загалом, основною діяльністю Жіночих перспектив є і надання допомоги жінкам, що потрапили у скрутне становище — це і юридична допомога, і моральна, і матеріальна.

До організації звертаються тисячі жінок! Комусь достатньо було прийти один раз, комусь потрібна комплексна допомога.

Крім цього, Жіночі перспективи також займаються організаціями акцій, тренінгів, надають гранти та проводять дослідження.

За час своєї діяльності Центр реалізував понад 30 різних проектів, надавав безпосередню допомогу понад п’яти тис. клієнтам, здійснив різноманітні соціологічні дослідження, активно співпрацював з місцевими органами влади, надавав правову, освітню та інформаційну допомогу різним цільовим групам”, - йдеться на сайті організації.

Тим, хто скептично ставиться до фемінізму, Марта Чумало радить трохи стишитись та озирнутись на знайомих жінок та проаналізувати їхнє життя, грубо кажучи.

Щодо сьогоднішньої ситуації в Україні, то безперечно помітний прогрес у питанні гендерної рівності.

Я бачу, як кожен день міняється ситуація. Є разюча відмінність від того, що було колись. Жінки все більше і більше розуміють, що не треба терпіти. Не обов’язково жити, як їхні бабусі”.

На жаль, у форматі статті неможливо розповісти про всіх тих, хто долучений до феміністичної діяльності у Львові та показати, чим вони займаються. Але львів’яни сміливо можуть гордитись як і історією, так і сьогоденням. Ми бачимо, що жінки здавна боролись за свої права, були сміливими борчинями і за національну самостійність свого краю, є прогресивними діячками зараз, не бояться говорити голосно про проблеми у суспільстві і найголовніше — є самими собою.

загрузка...