sadovyj syniutka1Протистояння голів обласних державних адміністрацій, які уособлюють президентську вертикаль, і мерів обласних центрів, що репрезентують місцеве самоврядування, - справа в українських політичних реаліях не нова.

Це відбувалося завжди, всюди, однак у різних масштабах. Подекуди амбітні мужі знаходили у собі зерна здорового глузду і сподоблялися на спільне вирішення нагальних питань за одним столом. Подекуди комунікація між обласним і міським начальником відбувалася майже виключно під час казенних імпрез на кшталт покладання квітів чи прийому столичних високих делегацій.

Львів – не виняток. До відкритих конфліктів між областю і містом тут, на щастя, не доходило, однак було б і перебільшенням сказати, що з соціально-економічними викликами тутешні очільники завжди боролися пліч-о-пліч. За прикладами далеко ходити не доводиться – візьмемо, приміром, те ж Грибовицьке сміттєзвалище.

Нинішнє, вже очевидне всім і кожному, протистояння «начальника» області Олега Синютки та мера Андрія Садового має свою родзинку – другий свого часу привів першого у Львів і протягом семи років був його безпосереднім шефом. Це, в першу чергу, означає, що любителі гострих вражень навряд чи діждуться у цьому протистоянні війни компроматів, бо, очевидно, що нинішніх суперників багато що пов’язує, тож топлячи іншого, важко не наковтатися води самому. Тож можна говорити про таке собі протистояння під знаком омерти – закону мовчання сіцилійської мафії.

Ефективна парочка для міста

Появу у львівській владі людей з Івано-Франківська можна було прогнозувати ще до того, як Садовий, переодягнувши передвиборчий бушлат на маринарку, увійшов у Ратушу. Під час виборчої кампанії він на кожній зустрічі, прицмокуючи язиком, оповідав про те, як, на відміну від Львова, вміють вести господарку у Франківську, скільки там залучають інвестицій і які там інноваційні люди при владі.

Отож, у листопаді 2006-го на запрошення мера Садового до Львова приїздить заступник франківського голови Олег Синютка, який стає на чолі департаменту економічної політики міськради. Рівно через рік він уже перший заступник голови. Садовий не може натішитися. В одному з інтерв’ю франківському виданню «Фіртка» він скаже про Синютку: «Працює добре і дуже багато. Не всі за ним встигають. Тримає хороший темп. Досвід Франківська дуже йому знадобився тут, у Львові. Бо тут роботи більше і масштаб серйозніший».

Жорсткий, іноді аж занадто жорсткий, менеджер Синютка фактично тримав у кулаці всю львівську господарку. У той час, як Андрій Іванович перерізав стрічки, філософствував про справи духовні і вміло вів кулуарні переговори з усіма потрібними в конкретний час людьми. Виглядало це доволі ефективно. Схожий тандем в історії Ратуші вже був: Куйбіда – Сендега.

sadovyj syniutka2
Петре Олексійовичу, я ж Синютку породив…
Але рано чи пізно хвацький полковник має дослужитися до генерала. Два роки тому, 26 грудня 2014-го, Олег Синютка стає головою облдержадміністрації. Тоді, важливо зауважити, «Самопоміч» не воювала з Президентом і призначення Петром Порошенком поплічника Андрія Садового багато хто розцінив, як крок до подальшої ефективної співпраці двох політиків і їхніх політичних сил, котрі готові були залишити за бортом чи то поза пирогом «Свободу» та «Народний фронт».

Спочатку все йшло, як по маслу. Садовий дій свого екс-заступника не коментував, а Синютка, своєю чергою, висловлювався вкрай коректно. «А комусь хочеться роздмухувати конфлікт не тільки між нами, але й між іншими гілками місцевої влади. Не вийде. Ми добилися успіху завдяки тому, що разом сідаємо за стіл і радимось, приймаємо спільні рішення і лобіюємо їх на рівні Києва. І в нас це виходить, з нами почали рахуватися. Тому якщо хтось і далі захоче посіяти розбрат на Львівщині, він буде мати в моїй особі найбільшого ворога», - заявив Синютка в інтерв’ю «Укрінформу» в січні цього року.

Хоча більш цікавою видається фраза, кинута ним трьома місяцями раніше у розмові з журналісткою «Високого Замку: «Я пішов з міста, оскільки настав той час, коли не все відповідало моєму світогляду. А тут є можливість на рівні області реалізувати стосунки між владою і людьми, в середині влади так, як я собі це уявляю». При цьому Олег Михайлович традиційно наголосив на відсутності будь-якого конфлікту з міським головою і прокоментував розмови щодо своїх мерських амбіцій: «Я би не поважав себе, якби погодився балотуватися на мера Львова. Хоча такі пропозиції були.Але я цього ніколи б не зробив. Це суперечило б моїм життєвим принципам. Не можна працювати сім з половиною років з людиною, а через півроку боротися проти неї».

Громовідвід для мера

Попри позірну ідилію у стосунках двох «С» треба розуміти, що Синютці часто доводилося виконувати малоприємну роль громовідводу. Саме проти нього, а не проти Садового свого часу було порушено справу щодо нецільового використання коштів до ЄВРО (стаття ККУ 211, ч.2.: «Стаття 211. Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку. 2... Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, караються позбавленням волі на строк від двох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років»).

Саме Синютка за відсутності Садового відстоював перед депутатами міськради непопулярні рішення, як от підняття тарифів на перевезення сміття. Саме Синютці знову ж таки за відсутності Садового доводилося озвучувати заздалегідь скандальні кадрові рішення мера, як от призначення начальником управління комунальної власності Інни Свистун. А 19 березня 2013-го Олега Михайловича ледь не потермосили міські депутати, обурені тим, що він взявся доповідати про наслідки подолання негоди на вулицях Львова, хоча сесія вимагала звіту Садового. Зрештою, нині вже нікого не дивує стиль Андрія Івановича втікати, коли йдеться про озвучення дражливих непопулярних тем. Приймати відкритий бій Садовий за 10 років мерства так і не навчився. На відміну, до речі, від своєї колишньої правої руки.

Як геї посварили двох мужів

Подейкукють, що чи не вперше Олег Синютка не зміг приховати роздратування стосовно свого місця в ієрархії регіону 2 березня цього року. На відкритті чемпіонського шахового матчу між Музичук та Хоу Іфань символічний перший хід зробив не він, а Садовий. Може, це комусь і видалося, однак подальші події засвідчують, що між двома можновладцями таки немає ідеальної гармонії і, очевидно, не зі вчора.

Смішно, але до першої публічної дискусії Садовгго з Синюткою спричинилися… геї та лесбійки.

Після цьогорічної скандально-провокативної спроби ЛГБТ-спільноти провести у Львові свій фестиваль, яка завершилася вельми нетолерантним розгоном, Андрій Садовий моментально перевів стрілки. 20 березня на своїй сторінці у Фейсбук він написав: «Я засуджую насильство, але як керівник органу місцевого самоврядування, маю обмежений вплив на силові структури та спеціальні органи… Напередодні заходу я попередив голову ОДА про те, що мета провокації – міжнародна дискредитація України і попросив вчинити усі дії в межах його повноважень, аби не допустити цього сценарію. Знаю, що він обговорював цю ситуацію з СБУ. Вони знають, як працювати в таких випадках. Сподіваюсь, зробили все, що могли. Слава Богу ніхто не постраждав. Є репутаційні втрати».

Відповідь Синютки не забарилася. У тому ж Фейсбуці зявився його іронічний пост: «Дізнався з Фейсбуку Садового, що міський голова, маючи загальнодержавні амбіції, особисто розписався у власній безпорадності в місті Лева. Це, по-перше, мужній вчинок; по-друге, підтвердження необхідності займатися містом, а не перекладати відповідальність; по-трете, підтримую думку міського голови про необхідність більшої допомоги зі сторони ОДА міському господарству, адже це – третина області і шкода загубити все, що зроблено».

Властиво такий іронічний тон з мінімалізмом англійського гумору та підколками стане фірмовим стилем їхньої заочної дискусії з багатьох питань.

sadovyj syniutka3
Сайт ЛГБТ радісно похвалився вітаннями перших осіб міста та області
Цікаво, але через два місяці після фейсбук-перепалки два очільники разом з’явилися на одній сцені Львівської філармонії завдяки тим таки геям. 27 травня на честь Днів Америки у Львові там виступила акапельна гей-група «PotomacFever», яка є складовою GayMen'sChorusofWashington.

«Толерантність та повага до різноманітних думок та культур — це фундамент відкритих та демократичних суспільств і я радий представити цю частину Сполучених Штатів Америки для вас. Ми б не змогли організувати фестиваль у Львові без підтрики керівництва Львіської області, особливо я хочу подякувати міському голові міста Львова Андрію Садовому», — заявив тоді Джеффрі Р. Пайєтт.

Офіційний сайт української ЛГБТ-спільноти радо висвітив цю подію, закцентувавши на присутності очільників міста та області.

Утім політична ситуація, передовсім загострення протистояння між Порошенком і Садовим, зробила дискусію більш гострою та серйозною.

… І тумбочка між ліжками

Найгучнішим публічним протистоянням Синютки та Садового, безумовно, є тема сміття, яка після трагедії на Грибовицькому полігоні наробила галасу по всій країні. Можна лише здогадуватися, як би вирішувалася проблема львівських відходів не будь холодної війни між «Самопоміччю» та Президентом. Видається, що два «С» знайшли б порозуміння, хоча тактичне. Однак хто б і що не казав, львівське сміття стало темою політичною. Хоча, звісно, це не зменшує провини влади, котра довела ситуацію до катастрофи. Детально розписувати всім відому проблему, включно з її політичною складовою. не має сенсу. Зосередимося тільки на показових моментах в нашому контексті. Ще коли Грибовичі горіли, Садовий звернувся до Порошенка та Гройсмана з проханням визнати Львів зоною екологічного лиха. Логіку мера зрозуміти не важко – проблема береться під опіку центральними органами, а там і їхня відповідальність, і їхні гроші. Садовий отримав миттєвого одкоша з порадою від Президента не політизувати проблему. Дотримуючись лінії партії, Синютка і собі не проминув пожурити колишнього шефа, зокрема в ефірі 112 каналу він сказав: «По-моєму, спроба оголосити Львів зоною екологічного лиха – це абсолютно безвідповідальна заява для прикриття своєї безгосподарності». Тут уже не помічаємо жодної іронії.

sadovyj syniutka4
Садовий у фарватері колишнього підлеглого
Переведення стрілок у сміттєвому, кажучи мовою шахів, паті триває досі. Слід відзначити, що Синютка наразі виглядає переконливіше і, наче відчувши себе старшим братом, час від часу дає Андрію Івановичу цінні, на його думку, поради, наче вишуковує ділянки, проводить наче ефективні перемовини з потенційними інвесторами щодо побудови сміттєпереробного заводу . Результату наразі немає, але є креатив. Як не дивно, але у Садового його поменше.

Заради справедливості треба відзначити, що усі відкраскання Олега Михайловича від задавнення сміттєвої проблеми в часи його віце-мерства, виглядають дещо лукавими. Синютка зявився у мерії того ж 2006-го року, коли рішенням Львівської обласної ради було заборонено експлуатацію Грибовицького сміттєзвалища (рішення від 21.06.2005 р. № 365) і в подальшому коментував події в унісон з міським головою. «Переробка твердих побутових відходів і комплексна рекультивація потребують вагомих капіталовкладень, а отже, компаній, які могли б комплексно розв’язати проблему Грибовицького сміттєзвалища, у світі є одиниці. Наразі місто шукає інвестора, котрий прийде не для того, щоб заробити гроші і піти, а щоби допомогти місту вирішити проблему загалом».

Вгадайте, кому належить ця цитата. Садовому? Ні, Синютці.

На тлі сміттєвої істерії менш помітними виявилися інші напрямки протистояння між обласною та міською владою. Хоча та ж проблема з перенесенням на околиці міста кінцевих зупинок обласних маршрутних автобусів не вирішена й досі. Відчувши смак крові, Синютка атакує, використовуючи, як старий перевірений метод, соцмсережі.

Так, відкрито звертаючись до міського голови, голова ОДА пише: «Ситуація з пасажирськими перевезеннями стала критичною і викликає обґрунтоване незадоволення людей. Це спричинено непродуманим і непідготовленим рішенням міської влади щодо зміни руху автобусів до автостанцій, розташованих на околицях міста. Здається, нікого не навчили помилки транспортної реформи 01.01.2012 року у м. Львові. Це рішення – знущання як над мешканцями, які не проживають у Львові і не можуть безперешкодно дістатись до центру, так і над мешканцями Львова, які відчувають дискомфорт через переповнені міські маршрутні автобуси».

Але чи ненайрізкіше Синютка висловився про Садового 24 вересня цього року під час зустрічі з родинами Героїв Небесної Сотні: «У місті, звідки пішла Революція Гідності, не вшановують героїв Небесної сотні. Винен у цьому міський голова Львова».

Окремим питанням треба виділити зарубання в стінах на Винниченка блакитної мрії Садового про львівську агломерацію. Тема насправді надто значима. І є серйозні побоювання, що нинішнє політичне протистояння та тотальна (і, треба визнати, не зовсім безпідставна) недовіра обласних мужів до чистоти намірів львівського мера в недалекому майбутньому не завдадуть Львову як мегаполісу відчутної шкоди. Втім, як сказано, це окрема тема.

***

Між Синюткою та Садовим багато спільного. Обоє – прагматики. Обоє схильні до прийняття жорстких рішень. Обоє полюбляють розмірковувати про репутаційні втрати та здобутки. Зрештою. В родинах обох, згідно з е-деклараціями, дружини багатші за чоловіків.

Втім між двома «С» і багато відмінностей. Садовому ніколи не моглося, принаймні так, щоб це виглядало органічним, приїхати 0 шостій ранку наобєєкт, щоби власноручно чи власноусто висловити свої претензії прорабу. Синютці ніколи не вдається з елейним виразом обличчя розмислювати над проблемами церкви і християнської моралі. Попри схожу ґенезу їхньої політичної та господарської кар’єри, попри деяку схожість у методах досягання персонального успіху, попри, попри, попри… це все ж таки ментально різні люди.

Звісно, як два прагматики, їм вистачає розуму не спалювати всі мости у стосунках і в разі потреби сісти за один стіл для вирішення нагального питання. Але для цього, крім власного бажання, потрібна ще й сприятлива політична кон'юнктура. А її зараз зовсім не видно.

 

загрузка...