1 grebot 1Мудрі люди кажуть, що в кожного народженого вкладена певна місія: в чому він може себе виявити щонайкраще - в мистецтві чи підприємництві, у конкретній фаховій досконалості, в суспільній активності чи просто в тому, що добре виховає своїх дітей і сповідуватиме вікову мудрість добра. Хтось усвідомлює свою місію і втілює замисли задля поступального руху спільноти, а хтось і без цього усвідомлення - на своєму окремішньому полі - просто працює в поті чола. Ми всі різні, одностайні буваємо хіба що в часи великих зрушень. А далекоглядна спільна мета вимагає злагоди на всіх рівнях.

Постмайданні роки виявили серед нас самодостатніх людей активної позиції - волонтерський рух підтвердив значно більший відсоток небайдужих, ніж ми собі уявляли. Але окреме «волонтерство» тривало вже давно, не помітне широкому загалу, проте дуже важливе для формування життєздатної громади. До чого, зрештою, прийшла і влада, почавши реформи на користь місцевих громад.

Якщо коротко означити стосунки львівського підприємця Романа Знака із громадою села Гребенова, то вони почалися чотирнадцять років тому, коли він придбав старе бойківське подвір’я і відновив його до вповні затишного житла. І міг би на тому й заспокоїтися, як, зрештою, й чинять «дачники», а він навідався до сільської школи й спитав, чого там потребують… Так, це спрацювала природна небайдужість людини, в якої не безмежні запаси сил та енергії, проте є спроможність визначати пріоритети. І ще оте вічне питання, яке спадає на думку у відповідний час і у відповідному місці: якщо я не зроблю цього, то хто за це візьметься?

Роман Знак – людина освічена не лише за наявності дипломів, а з природної допитливості. Я слухаю його міркування і думаю, що державницькі гасла показної місійності програють проти цих думок, породжених здоровим глуздом і великим життєвим досвідом з усіма можливими випробуваннями, з яких не завжди виходять переможцями. Питаюся: що він думає про нинішнє село, якщо стільки сил і час віддає Гребенову, хоч має своє підприємство у місті?

- Село - індикатор успішності влади, - відповідає Роман. - Якщо Закон про добровільне об’єднання територіальних громад буде відповідати своєму змісту і громади об’єднаються добровільно, не з огляду на чиїсь приватні інтереси, то це буде неабиякий поступ, бо вони отримають право розпорядитися фінансами та повноваженнями за своїми потребами. Та, на жаль, будь-який закон може спаплюжити недосконала система: уже спостерігаємо, як чиновники уникають важливих рішень і спілкування з нагальних питань. Реформи гальмуються й тому, що між представниками вищих владних щаблів і представниками місцевого самоврядування - просто комунікаційна прірва. Та й, чесно кажучи, в громадах треба пояснювати їхні права й обов’язки, щоб активізувати людей, дати їм поняття, що від голосу й внеску кожного залежить їхнє теперішнє й майбутнє.

Минулого літа я випадково потрапила у Гребенів, коли коштом Романа Знака була встановлена на місцевому храмі пам’ятна дошка Митрополитові Андрею Шептицькому, який освятив його дев’яносто літ тому, і відбулося велике народне свято. Це була мить правдивого єднання громади…

- Людей треба об’єднувати на емоціях, на позитивному, - розмірковує Роман, - і тоді вони повірять, що всі твої зусилля - не для їхньої вдячності, не для власної слави чи кар’єри. Мені важливо відродити славу тієї місцевості, яка була до вподоби стільком знаменитим людям - тут, до речі, проходили реколекції греко-католицьких священиків з легкої руки Митрополита. І якщо в перспективі відновити курорт… Вважаю, що відновлення історичної спадщини - святий обов’язок суспільства. Якщо влада за стільки літ на це не спромоглася - час діяти громаді. Уся велика Україна складається із більших чи менших громад. Їхній розвиток посилить державу, а занепад - ослабить. Ігнорування інтересів громади загрожує розривом комунікаційних зв’язків «верхів та низів», породжує недовіру до державного управління, а за гібридного ворожого вторгнення годі й передбачити наслідки.

Гадаю, що громаді Гребенова пощастило: в ній уже сформувалося ядро мешканців, яке створюватиме живильне середовище для істинного, не показного самоврядування. А що до цього докладається львів’янин Роман Знак, так в тому нічого дивного. Напевно, така його місія. Чи одна із місій: «рівняти правді путі» за формулою Каменяра. Головне - щоб в цьому ділі не заважати. Головне, щоб, очікуючи на нові обличчя лідерів, ми своєю недовірою не перепиняли шлях ініціативним українцям.

загрузка...