Колись ці люди майже десяток років реально керували Львовом та областю. Форпост продовжує розповідь про представників всесильного у часи президента Кучми клану СДПУ (о) на Львівщині.
Молодий висуванець Сергія Медведчука завжди дещо виокремлювався з загалом монолітного середовища львівських «есдеків». Своїми непомірними амбіціями, інколи просто «пацанячими» понтами і максимальною навіть для цього середовища безпринципністю. Якщо Ігор Шурма таку-сяку ідеологію своєї партії возводив ледь не в абсолют, то для Козака «есдеківська» політична платформа стала лише засобом для кар’єрного зросту та особистого збагачення.
Початкам своєї податкової кар’єри Козак завдячує довгорічному керівнику фіскальної служби Львівщини Олегу Волинському, який, як стверджують, був дружнім з його батьком. Однак справжнє піднесення Тараса Козака почалося під крилом Сергія Медведчука. Молодий податківець, видається, причарував нового патрона нахабністю та безпринципністю - саме ці якості були потрібні для податкової діяльності по-«есдеківськи», яку чимало підприємців прямо порівнювали з рекетом.
Майбутні партнери познайомилися у стінах міської податкової, яку Медведчук очолював протягом року. Опанувавши кабінет начальника обласної ДПА, старший товариш забрав Козака із собою, одразу на посаду одного із своїх заступників. Ще за кілька років підвищує до посади першого заступника, а згодом, при першій можливості поставити свою людину керівником Західної регіональної митниці, посилає туди саме Тараса Козака. Кажуть, що це було своєрідною компенсацією за неотриманий пост начальника міськової податкової, на який Козак претендував після переходу патрона на обласний рівень. Але тоді Медведчук віддав перевагу Мирославу Хом’яку.
Можливо, причиною такого рішення були особисті якості Козака – попри підйом по кар’єрній драбині, він частенько поводив себе як звичайнісінький районний гопник. Навіть очолививши митницю, славився тим, що у спілкуванні з підлеглими висловів не добирав і міг привселюдно вилаяти старшу жінку триповерховими матами. Були грішки й посерйозніші - якось вчинив стрільбу в одному з львівських ресторанів. Також був зациклений на відверто «пацанячих» понтах, щосили намагаючись виділитись навіть серед загалом не бідної податково-митної братви. Львовом раз за разом ширились чутки – то Козак прикупив «Майбах», то літак, то гучно відсвяткував в «Міленіумі» день народження дитини із залученням низки дитячих хорів. На цьому тлі чотири брендових швейцарських годинники та дві пари запонок з діамантами, зазначених в теперішній декларації Козака, виглядають просто дрібничками.
Керівництво, що місцеве, що столичне, на такі «пустощі» дивилося крізь пальці, значно важливішими були фінансові результати, насамперед необліковані. А у цій науці Тарас Козак завжди був відмінником.
Львівські митники, звичайно, навчились «заробляти» задовго до його приходу. Однак новий начальник не лише поставив цю справу на потік, а й створив чітку систему обліку і контролю, аби жодна «ліва» гривня не пройшла повз його увагу. Задля цього навіть організував своєрідну «митну варту», яка пильно контролювала весь транскордонний товаропотік.
Попри це, Тарас Козак, чітко усвідомлюючи, хто є ким в «есдеківській» ієрархії, постарався сподобатися не лише Сергію Медведчуку, а і його старшому брату Віктору. І це йому, безумовно, вдалося. Забігаючи вперед, скажемо, що й зараз Козак продовжує бути одним з основних фаворитів Медведчука-старшого.
Відтак попервах митна кар’єра Козака виявилася просто блискучою. Уже за рік, залишаючись головним митником Львова, він одночасно підвищується у ранзі до заступника Держмитслужби України. Зі своїм безпосереднім керівником, небезвідомим Ігором Калетніком, він швидко знайшов спільну мову,завдяки чому встиг докластися до багатьох прибуткових оборудок. Однак бурхлива діяльність Козака врешті-решт привернула увагу і викликала гнів взагалі-то поблажливого до чиновницьких витівок Кучми, і той одним зі своїх останніх указів у 2004-му таки звільнив Козака. Кажуть, що останньою краплею стала купівля тим нерозмитненого літака ЯК-42 за 2 мільйони доларів, що стало для Кучми значно серйознішим подразником, ніж звинувачення у багатомільйонних махінаціях з поверненням ПДВ, «кришуванні» контрабанди чи «освоєнні» коштів на будівництві митної інфраструктури.
Прихід до влади команди Ющенка, здавалось би, остаточно поховав кар’єру нашого героя. Однак, на відміну від багатьох соратників по «есдеківському» табору, Козак боровся до останнього, і за рік через суд зумів поновитись на посаді заступника голови Держмитслужби. Мало того, за деякий час він зумів знайти спільну мову і з новою владою, несподівано виринувши на посту керівника Одеської митниці. Втім, це призначення мало свої нюанси. Свою роль, зокрема, зіграли добрі стосунки Віктора Медведчука з тодішнім прем’єром Юлією Тимошенко, до того ж перед новопризначеним керівником було поставлене чітке завдання по наповненню передвиборчого гаманця Юлії Володимирівни, яка націлилася на президентську посаду.
Повною мірою зациклившись на загальноукраїнських справах, Козак, тим не менше, не втратив інтерес до Львова, активно втручаючись у місцеві бізнес-процеси. Інколи від цього втручання попахувало відверто кримінальним душком. Саме ім’я Тараса Козака активно згадувалось у контексті найрезонансніших львівських злочинів того часу – убивств бізнесмена та екс-губернатора Степана Сенчука та кримінального авторитета Миколи «Рокеро» Лозинського.
Тоді ж Тарас Козак нагально відчув потребу захисту депутатського імунітету і вже у 2006 році вперше спробував потрапити до українського парламенту. Причому не в складі сформованого «есдеками» блоку «Не так!», а за списками блоку не менш одіозної Наталі Вітренко, де отримав теоретично прохідний 15-й номер. Скільки це Козакові коштувало, історія замовчує, але у будь-якому випадку кошти виявилися витраченими даремно – блок Вітренко до парламенту так і не потрапила. Хоча й набрав утричі більше голосів, ніж «нетаківці» - тут чуйка Козака не зрадила.
«Роман» з політичною силою Вітренко був ситуативним і тимчасовим, і зовсім не означав розриву з кланом Медведчуків (кажуть, що дещо збентежений після приходу «помаранчевих» Медведчук-старший дав дозвіл своїм соратникам пробиватися до парламенту своїми силами). Підтверджень цьому чимало навіть офіційних - прізвище Козака постійно фігурує в структурах Медведчука-старшого, як-от ГО «Центр Правова Держава», Центр сприяння євразійській економічній інтеграції чи сумновідомий «Український вибір», де він фігурував у якості члена координаційної ради.
Однак повернемося до дещо раніших часів. Перемога Януковича на президентських виборах означала для нашого героя кінець успішної митної кар’єри. Близькість до Медведчуків, а тим паче робота на Тимошенко не залишали йому жодних шансів на її продовження. У березні 2010-го Козак позбувається місця керівника Одеської митниці, а ще за три місяці прем’єр-міністр Микола Азаров звільняє його і з посади заступника голови Держмитслужби.
Зі столиці, де запахло смаженим, Козак вирішує повернутися до Львова, а заодно й отримати мандат депутата обласної ради – раз уже з Верховною не підфартило. Завдання це він виконав успішно, активно підгодовуючи свій округ на Жовківщині гречкою, шкільними автобусами та щедрими обіцянками. Ту ж тактику він застосував і у 2012-му на виборах до Верховної Ради. Хіба що цього разу кандидат Козак вкладав гроші не лише у матеріальне, а й і у духовне – роздаючи молитивники зі своїм фото та фінансуючи паломницькі тури місцевих панотців на Святу Землю. Все це дало певні результати – за Козака проголосувало більше третини виборців, - але обійти висуванця об’єднаної опозиції «Батьківщина» Василя Пазиняка так і не дозволило.
Бажання стати депутатом Козак реалізував лише після Революції Гідності – у складі Опозиційного блоку. Зрозуміло, за квотою Віктора Медведчука. Особливої активності депутат Козак, втім, не проявляє, старанно голосуючи згідно з лінією партії. Інколи таки конфліктує з колегами по фракції – коли позиція Віктора Медведчука не збігається з думкою інших політичних сил, що входять до Опоблоку.
Більшим чином Козак зосереджений нині на діяльності своїх численних бізнес-структур. Тарасові Козаку безпосередньо чи через членів родини (насамперед рідного брата Богдана) належать десятки підприємств, значна частина яких активно діють на території Львівщини. Найвідоміша з них – фірма «Керамбуд», яка в минулому принаймні двічі засвітилася у гучних скандалах. Перший з них був пов’язаний із незаконною приватизацією військових об’єктів, що призвело до судових розглядів. Також саме на цю фірму був оформлений вікопомний контрабандний літак Тараса Козака.
Колишній митник також веде бізнес в окупованому Криму, у Ялті, де його фірма «Добробут-Інвест»будує пансіонат. Російська окупація не збентежила українського депутата – задля збереження своєї власності він просто створив російський клон своєї фірми. Гроші для Тараса Козака ніколи не пахли.
Читайте також:
Слідами колишніх «есдеків». Сергій Медведчук та Ігор Шурма
