21209055 820992258072142 328873711 n31 серпня 2014 року відбувся штурм Луганського летовища. Противник (є свідчення того, що це були підрозділи регулярних військ РФ) оточив аеропорт півкільцем, на ранок по злітній смузі вже їздили російські танки. Відхід наших військовослужбовців тривав цілий день до глибокої ночі.

Останній бій, який ворогу дала невелика кількість військовослужбовців 1-ї роти 1-го батальйону 80-ї ОАМБр (нині 80-а ОДШБр), був одним з найзапекліших в історії російсько-української війни. Кількість противника у багато разів перевищувала число останніх захисників аеропорту, а його втрати були величезні…

«31 серпня – це, звичайно, найбільш яскравий день, насичений подіями, починаючи з 2-ї ночі. Це якраз моя зміна була – до 4-ї ночі. Наш 6-й пост розміщався строго на південь від терміналу.

Феєрверки тоді були, мабуть, найяскравіші. Що найбільш запам’яталось у цю ніч – те, що така машинка, як «Піон», вона постійно, через кожні 8 хвилин «клала» в одну і ту саму точку. Дуже точно. Постійно: термінал, термінал, термінал… Після того, як ми вийшли на зв’язок з нашим начальником батальйону, ми з другого залпу накрили цей «Піон». О 4.02 цей «Піон» більше не стріляв.

21269544 820992264738808 886539212 nПісля цього, рівно о 4.03, по моєму годиннику, навколо аеропорту почався дуже масований артобстріл, по всьому периметру. Це фактично почали розстрілювати з мінометів 2-й пост, на якому вже нікого не було, 3-й, 4-й і 5-й пост, сипали там починаючи з Д-30 і закінчуючи мінометами 82 мм. Стало ясно, що цей день буде наш останній день там.

Починаючи з 7-ї години, у напрямку Луганського аеропорту почалась повномасштабна артилерійська підготовка, тобто обробляли перед штурмом всі можливі позиції, де знаходились наші підрозділи.

До 11-ї години точилися бої на периметру аеропорту, і десь близько 11-ї години перші бійці противника вже вийшли до 5-го поста (це був сусідній пост з нами). Десь біля 11.30 ми накрили першу групу снайперів, які висунулися до нашого аеропорту і розстрілювали наших танкістів, які якраз перекладали боєкомплект в танку» (Сергій Грицюк, 80-а ОДШБ).

****

«31-го серпня зранку дехто на чергуванні був, дехто спав. Я особисто спав. Й забіг Ковальчук (А.Т. Ковальчук – тоді командир 80-ї ОАМБр – ред.), командує: «Танки в аеропорту!» Багато хто не зрозумів, що це була команда. Дехто сів, почало трясти, але не багато таких людей було. Я, наприклад, спочатку не зрозумів. Я не вірив спочатку, що їхні танки зайшли. Я вже тоді зрозумів, коли мене викликав Ковальчук і сказав: «Ти займаєш позиції біля бліндажа. Охорона північної частини аеропорту». Іншій роті – іншу точку. Зрозуміло, питань не було, почали виходити з аеропорту.

Я підхожу до виходу з бункера. Стоять мої хлопці, резервна група. Я спочатку хотів сам вибігти. Стріляли з танка. Артилерія обстрілювала. Стрілецька зброя, бо вже тоді був вогневий контакт. На відстані вже було видно ворожу піхоту.

І з одного боку я, може, і злякався. А з другого… Я вже потім, коли зупинився, зрозумів, якщо я зараз як командир побіжу, то не знатиму, де в мене півроти знаходиться. Я зупинився й почав випускати людей – по два чоловіка. Кожному визначав, хто де займає позиції. Вони вибігали. Я зараз багато згадую той момент. З одного боку злякався, а з другого – нормально зробив. Бо люди би бігли, всі в одну кучу й куди б хто позабігав? А так я кожного розподілив – кому направо, кому наліво, кому прямо бігти. Кому за те дерево, кому за те. Кожен вибігав в свою точку» (Юрій Руденко, командир 1-ї роти 1-го батальйону 80-ї ОДШБ).

****

21245358 820992254738809 637380470 n«У той день зранку почули крики: «Танки в аеропорту». Ми знали, що це вже не наші танки. Нас взяли в кільце. Там було біля 30 танків, на нас йшли. Ми були, в принципі, готові до цього, але не зовсім. Ми ще надіялись, може, яка підмога прийде, чи щось. Може, старше начальство щось вирішить. Вже доповідають, що ми в кільці – нічого не відбувається, ніхто не помагає.

Танки заїхали зі сторони терміналу, зі сторони першого поста, зі сторони Новосвітлівки, зі сторони третього поста. Півкільцем вони йшли на нас. Вони виставили по посадках загороджувальні загони. Щоб ми не могли вийти» (Віталій Кобрін, 80-а ОДШБ).

****

«Основний прорив проходив через 3-й і 1-й пост. О 6 ранку почалося ... Вони стали заходити через 3-й пост. Пости почали відходити до 8-го – це протилежна сторона «взльотки». Відійшли залишки мінометної батареї, залишки 2-ї і 3-ї рот (1-го батальйону 80-ї ОАМБр – ред.) – там по пару чоловік залишалося, які не встигли відійти зі своїми – вони потрапили в полон або відійшли до нас – до бункера, де ми їх вже забрали і виводили.

Тобто весь день, коли йшов бій, 1-а рота (1-го батальйону 80-ї ОАМБр – ред.) знала, хоча б сподівалася, що навколо є люди, тому що зв'язку ні з ким не було. Ми по сторонах не дивилися – дивилися тільки по своїх секторах – термінал і дорога до терміналу, по якій заходили колони, з якими працювали наші ПКМ, РПГ... Так непогано працювали – було спалено повністю кілька одиниць техніки. Там ще пару чоловік, які в терміналі залишилися, звідти працювали...

Цілий день ми перебували в траншеї. Ми заходили в бункер тільки для того, щоб віднести поранених, які були у цій траншеї, або за патронами.

Працювала наша артилерія і «Точки У», працювала авіація. Вона працювала за координатами, які ми давали, по скупченню військ противника. Вертольоти прилітали два рази, відпрацьовували і йшли. Більше вони не прилітали. Артилерія працювала постійно» («Сухий», 80-а ОДШБ).

****

«Ситуація була контрольована до того моменту, поки не почали танки рухатися. Танки пішли з трьох напрямків. З нашого боку, де ми були, ситуація більш контрольована була. Ми побачили танк, вистрілили з РПГ і хлопнули одного танка. Знищили. Потім обстріляли БМП – не давали їм так просто підійти.

А ось з боку східної частини аеропорту була трошки не така ситуація. Там більше поля було. Вони просто розгорнулися в одну лінію – і почали просто все знищувати, стирати з лиця землі. І там на блокпості було п’ять чоловік, по-моєму, які просто вже не могли там сидіти і відійшли.

І вийшло так, що вони зайшли з цієї сторони. І почали по взльотці їздить. Танки почали їздить, буквально, за 50-100 метрів від бліндажа. І така ситуація. Одну сторону держимо – північну, а що робиться з південної сторони – не знаємо. Південна сторона трохи «провалилася». І танки з південної сторони почали їздити. Але нам добре, що північно-східна частина аеропорту теж трималася. Тобто, за рахунок цих двох сторін ми тримали більш-менш аеропорт. І навіть те, що вони прорвалися – їм прийшлося відійти потім. Бо як ніяк, але ми їх потроху обстрілювали. Входили у вогневий контакт, в ближній контакт – там 60 метрів, перестрілювалися один з одним.

І в один прекрасний момент хлопці доповідають, що почули, як росіяни кажуть, мовляв: ну їх на х@й! Почали від’їжджати вже по чуть- чуть. Хлопці почули, що не так просто сказані ці слова. І це нас трошки підбадьорило і надало сили, що ми можемо ще триматися. Проте ми розуміли: якщо вони відходять, значить, вони на цьому не зупиняться. Вони зараз перегрупуються – адже місцевість вони вже побачили…» (Юрій Руденко, командир 1-ї роти 1-го батальйону 80-ї ОДШБ).

****

«Це було близько другої години по обіді, тоді нас Ковальчук Андрій Трохимович пошикував, ми стали півкільцем, і він розказав нам обстановку, що передали пости, що виходу нема вже, в два кільця стоять ворожі танки і піхота. Нам був поставлений наказ по максимуму знищити ворожу техніку та вийти живими. Нас поділили на групи, близько 12-ти груп. Ми знаходились у бункері, і був наказ виходити з бункера і зачищати територію для виходу. Тоді єдиний варіант був – або виходити, або лишатись там навік. Пам’ятаю, коли наша група вибігла, там стояв напівзгорілий БТР, механік БТРу, не знаю, яким чином він його завів – ми ускочили і швидко покинули розташування.

Коли ми сіли в БТР, ротний передав по рації, щоб ми проїхали всі пости, бо вони були оточені. І ми проїхали всі пости, позбирали хлопців. А у другої групи була задача по максимуму зібрати поранених і «двохсотих». У кожного була своя задача.

З аеропорту ми вже висунулися приблизно о шостій вечора. Тобто з другої до шостої години ми об’їхали весь аеропорт по периметру, бо хлопці стояли без боєкомплектів, без нічого. Ми всіх зібрали, і на БТРі опинилось чоловік сорок. І тоді ще влучив РПГ в БТР, в середні колеса, вони упали, і ми виїхали з аеропорту на шести колесах.

Увесь цей час були щільні обстріли. Таке було враження, що ми в пеклі. Навіть не було коли прикурити. Вони просто взяли в кільце весь аеропорт і насувалися кільцем. Заїхали танки і почали знищувати всю техніку. Просто розминали все, трощили, у нас не залишилось жодної бойової одиниці. САУ, міномети – все було знищене.

Ми зібрали всіх і близько шостої вечора виїхали з аеропорту. Доїхали до першого опорного пункту – це був опорний пункт в самому полі. БТР вже навіть не пересувався. Ми зайшли до них, вони нас нагодували, навіть згущене молоко дали. Ми ту згущонку їли, як ті діти малі. Майор Ічинський був тоді старший аеропорту, він виїжджав на БМП з екіпажем і нас підібрав. Ми так раді були його бачити, як маму рідну. Тоді ми зрозуміли, що нам вдасться звідти вибратись.

Буквально ще година часу – і аеропорт було здано. Ця опорна точка була кілометрів сім від аеропорту, було видно все як на долоні, як все палало і горіло…» (Микола Попович, 80-а ОДШБ).

****

«В аеропорту, коли танки зайшли, лишилась тільки 1-а рота (1-го батальйону 80-тої бригади – ред.) і управління. Зі сторони росіян танки були, рота десантників, механізована рота. І ще одна рота чеченців. Було достатньо людей, щоб нас штурмувати. Виручала наша артилерія трохи, але все одно по взльотці вже каталися російські танки. Все відбувалось хаотично. Між нами зв’язку майже не було.

Коли ми пересувалися по території аеропорту, побачили, як по взльотці троє озброєних, в російській формі, в тільняшках, ведуть наших полонених. Наші йдуть, піднявши руки. Це були люди з дивізіону. Близько десяти чоловік. Ми відкрили вогонь і таким чином відбили наших полонених. Це був вогонь на ураження. Ризиковано, звичайно, тому що там наші були. Але вибору не було. В полоні було б гірше, бо артилеристів одразу вбивали. Відбили ми їх, і вони вже бігли разом з нами, дякували. Одному з наших, може, ми випадково прострелили руку, та головне, що відбили» (Віталій Кобрін, 80-а ОДШБ).

****

«Приблизно о третій годині ми вирушили до позицій артдивізіону і виїхали в сторону Луганська. Що мені запам’яталося під час цього виїзду – це не був хаотичний відхід, це було більш-менш організовано, коли підрозділи вишиковувались. Ті, хто були на 8-му посту, організовано від’їжджали. Найбільше запам’яталося те, що люди (цивільні) все ще до кінця не розуміли, що відбувається: коли ми проходили селище Георгіївку, вони нам махали руками, вітали, але не розуміли, що ми вже просто відходимо з аеропорту… Звичайно, настрій був пригнічений…» (Сергій Грицюк, 80-а ОДШБ).

****

21268837 820992304738804 1062612514 n«Потім вже, під вечір, командир бригади, коли зрозумів, що в аеропорту залишилася тільки 1-а рота і залишки тих, хто не зміг відійти зі своїми, викликав нас і каже, що необхідно приймати рішення: або викликаємо вогонь артилерії на себе, або тут реально робити більше нічого. Відступити теж не варіант.

Було прийнято рішення викликати вогонь артилерії на себе. Тоді бійці виходили, обмотавшись українськими прапорами, тобто розуміли, що артилерія може потрапити, але якось так пощастило, що артилерія працювала скрізь, але не по траншеї, де ми сиділи.

Потім, коли вже почало сутеніти, ми відійшли в бункер, і там було прийнято рішення йти з аеропорту. Висунувся розвіддозор для перевірки території від бункера до 8-го поста. Вони теж були обстріляні. Половина розвіддозору повернулася, половина дійшла до 8-го поста. Потім повернулися назад, сказали, що можна виходити. І почався вивіз тих, хто залишався в аеропорту. Це були медики, артилерія, залишки 3-го батальйону (80-тої бригади - ред.), залишки 128-ї бригади» («Сухий», 80-а ОДШБ).

****

«Коли почався штурм, було дуже багато поранених, складали їх всюди… Декого вже навіть в той бункер і не дотягували… Загиблих вивозили. До того складали їх у коридорі (бункера – ред.). В туалет навіть не ходили, бо вийти неможливо було.

До мене спускали з тієї лінії, я в бункері на сходах стояв, інколи піднімався, та мені казали: «Док! Не піднімайся туди!» Поранених приносили на сходи. Якщо легке поранення, то знеболююче, перев’язка – і на позиції! Були такі, що от його контузило, він кричить: «Голова болить! Голова болить»! Його там прокапали, хвилин сорок, він відійшов, каже: «Все! Я іду! Там мої хлопці!» Повертались на свої позиції.

Потім ми відступили до старого терміналу, приїхала вантажна машина і туди складали поранених, тих, що не могли нести. Скопом накидали. У мене на той час враження було, що начебто з гіркою накидали. Машина була одна…» (Андрій Кавф, фельдшер 80-ї ОДШБ).

****

«Наш підрозділ розташовувався на металургійному заводі. Завдання - прикрити ті підрозділи, які виходять з Луганського аеропорту.

Добре пам’ятаю, як проводив коректування, коли десантники викликали вогонь на себе. До того я стріляв в околицях аеропорту, а тут стріляв по самому терміналі. Там був такий в’їзд на аеропорт, і там вже стояли танки. І пам’ятаю, як висувалися оці БТР-и, і їх обстрілювали з боків. В артилерії таке поняття, як підбити БМП – це нереально. Щоб попасти в танк, то треба десь чотириста снарядів викинути. І артилерія виконує таку задачу, як подавлення, унеможливлення об’єктом, тобто БМП і танком, виконувати свої функції. Така задача була поставлена мені, щоб я проводив таке методичне обстрілювання місцевості, поки підрозділи 80-ї аеромобільної бригади вийдуть з Луганського аеропорту» (Володимир Гера, 24-а бригада).

****

«Наш пост розташовувався на відрізку між Георгіївкою та Розкішним. Ми стояли, трималися – до тих пір, коли вже всі вийшли, коли знали, що там вже нікого немає.

31 серпня ближче до обіду стали підтягуватися хлопці з аеропорту, хто міг виходити сам: хто зі зброєю, хто без, хто в тапочках... Ось так виходили. Можна сказати, голі-босі. І з пораненими, і з «двохсотими», кого була можливість звідти забрати... Частково йшли через наш пост, а частково відходили на селище Леніна. Весь рух ішов в сторону Лутугиного, потім на селище Леніна і звідти вже в тил.

Починався мінометний обстріл нашої позиції – з боку Розкішного, а потім вже пішло ніби як з боку РФ, через Георгіївку, аж звідти, з висоти. Уже починала потихеньку працювати ствольна артилерія по нас ... » (Роман Руснак, 80-а ОДШБ).

****

«Почався масований обстріл, і командир бригади сказав, що о дев’ятій годині будемо відходити. Частина людей на той момент вже вийшла, але ми цього не знали. Не знали, хто де й що. Зв’язку не було. Глушили – ми за 100 метрів не чули вже.

Виставили на прикриття мою роту. Бо сказали, що моя рота в крайню чергу виходить. І от, група виходить. А моя рота починає працювати з усього озброєння в напрямку противника. Вийшла група. Пройшло п’ять хвилин. Перезарядилися, дозарядили боєприпасами. Наступна група. Розбили тоді на чотири групи, по-моєму. Перша група – то були поранені всіі загиблі. Тих людей в першу чергу відправляли – усе пішки.

До старого терміналу було метрів 300-350. Але воно все перекопано було, в окопах, в осколках. Вночі. Не так просто було пробігти ті метри.

Один «Урал» тоді приїхав тільки. На евакуацію. Він був запакований під стелю. Люди – кого куди запхали. Хто куди виліз. На передні колеса лізли.

Ну, всіх поранених забрали. І що ж далі робить? Дивлюся, половина вже повалила пішки з аеропорту. Хлопці підходять: «Командире, що далі, що далі?» А ти стоїш й не розумієш, що робити. Питаю, хто тут є зі старших. Нікого немає. Половина вже пішла. Тут стріляють. Тут хтось біжить. Ніч, нічого не видно, що робиться. А солдати чекають, треба щось вирішувати. Ну, і пішли за натовпом, помаленьку з аеропорту. Пішки.

Вийшли з аеропорту. Стали, подивились на нього. Пішла сльоза, що ми там були і от так вийшло. На душі важко, що ми так. Скільки крові, скільки всього було. А от так просто прийшли і знесли його люди, яким не потрібно. Постояли, посумували, але далі треба йти. Потім пройшли Георгіївку. Наступного дня нас в Лутугино, на «Урали», під обстрілами, вивезли на Побєду, де був табір» (Юрій Руденко, командир 1-ї роти 1-го батальйону 80-ї ОДШБ).

****

«Кількість поранених і вбитих, яка була у росіян – просто колосальна.

Один з їх сепарських командирів (він уже загинув) уже після взяття аеропорту в інтерв'ю (є відео на Youtube) сказав щодо подій біля бункера: «Там знаходилося близько 17 осіб... і це не люди – це звірі! Якби у мене такі були, я був би вже у Львові!» Він розумів, що та кількість людей, яка у нього, нічого не може протиставити тим, які були навколо бункера.

Всю цю роботу зробили 17 чоловік, які охороняли бункер, і група розвідників, створена з числа 1-ї роти, яка носилася по аеропорту, намагаючись зібрати поранених і вбитих» («Сухий», 80-а ОДШБ).

****

«Те, що зав'язалися там дуже сильні бої, коли чисельність пацанів, які залишалися на той момент в Луганському аеропорту і які прийняли бій... - не можу назвати точні цифри, але в співвідношенні до противника – це була колосальна різниця.

Бій, який хлопці дали в останній день – я думаю, росіянам ніхто так по морді не давав, як у Луганському аеропорту. Нагірний Карабах, Грузія, Чечня... ну хіба що Чечня. І коли вони дізналися нашу реальну чисельність, яка була в аеропорту на момент штурму, вони були в шоці! З урахуванням тих величезних втрат, які вони там зазнали» («Сепар», 80-а ОДШБ).

=============================

Інтерв’ю опубліковано у рамках проекту «ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ».

«ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ» – проект БФ «Народна підтримка воїнів АТО», у рамках якого планується видання книги та створення документального фільму, присвячених героїчній обороні ЛАП у квітні-серпні 2014 року.

=============================

Збір коштів на видання книги:

Карта ПриватБанку 4149 4978 6982 9640 (Сергій Глотов).

Для реалізації проекту необхідна допомога редакторів та дизайнерів!

=============================

Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»

Код ЄДРПОУ 40084044

р.р в Приватбанк 26009053704694, МФО 325321

Email: nafront@i.ua

Телефон: +380983619073, +380630150357, +380955232183

Facebook:

https://www.facebook.com/VoinamATO

https://www.facebook.com/ArmyForKids

https://www.facebook.com/IstoriiBorotby/

https://www.facebook.com/peremogaty/

https://www.facebook.com/BookOfGlory/

загрузка...