Я - погана мати. Так скажуть більшість людей, які поглянуть зі сторони на мене і сина. Декотрі так і кажуть: ти зла мама.
Виховувати дітей важко, а дітей аутистів і поготів. Вперше я стала поганою мамою, коли захотіла перевірити, чи це не аутизм. Під скандал і ворожі погляди дідуся і бабусі (чого ти вчепилась до дитини - переросте) я повела його на огляд психолога. З тої миті я стала чистим злом і пишаюсь цим. Я впевнена, що любов не тотожна жалості, тому я не жалію. Ну, майже. Зі сторони відсутність жалості трактується, як жорстокість. Потім я переїхала з сином в інше місто.
Мене звинуватили в егоїзмі, зраді, бездушності. Але я побачила одне. Жалість заважає бабусі і дідусеві робити все як слід. Жалість вбиває надію на прогрес. І тоді почалося. Спочатку я припинила блендувати їжу. "Він не може жувати". Може. Адже сьогодні син їсть навіть яблука і мандарини. Не блендовані, звісно. Потім я викинула геть горшок і памперси, і в нього був лише один вихід - користуватись унітазом. Це все відбувалось під акомпонемент істерик. Його і моїх. Було пекельно. Я їздила з сином на заняття у Луцьк, поки у нас ще не відкрився ІРЦ (хвала Небесам, він у нас є). Це три години в дорозі, мінімум. Це істерики в транспорті, агресія і осуд пасажирів. Це коли від нервів випала половина волосся. Зараз я продовжую бути злою мамою. Я не дам печива, поки син не повторить за мною "печиво", я піднімаю його вранці на групу, і хоч мене тягне забрати раніше чи розбудити об 11 замість 8, я не роблю того. Моє повітря - це почуття провини. Воно в кожному подиху. Але я не дозволяю провині перемогти мене. І тому почала вчити дитину, яка не розмовляє, додавати, це непросто, але... Мене більше не влаштовувало складання цифр в рядочок:) Навіщо я так? Бо хочу, щоб син міг щось сам - поїсти, одягтись... А з одяганням була окрема історія, не виходили гуляти, поки сам не одягнеться..)) Мені потрібно навчити його обходитись без мене настільки, наскільки це реально... Звісно, у Назарка є дні цілковитої халяви, мультиків, санок, гойдалок, безцільних гулянь, є бенгальські вогники, свічки на торті, іграшки куплені без причин і заслуг, ялинка, Миколай і всі ті речі, без яких діти не діти.
Бо насправді, я не така і зла мама. Написала, бо може комусь згодиться. Я не знаю, чи це правильно, бо єдиного рецепту нема. Але мені здалось правильним і пішла по цій стежці. Жалість підіймається в серці, особливо увечері. Але я собі повторюю, що жалість - це не любов.
