Громадський активізм – це щось, що нерозривно повязане з правдивістю, самовідданістю, небайдужістю, альтруїзмом, морально-етичним, ідейним, з усім тим, що покликане рухати суспільство/людей/світ до кращого. Громадські активісти, наче ліхтарики, які в силу своїх можливостей знаходять і наповнюють світлом чорні діри існуючого ладу.Ну, принаймні, десь так романтично я сприймала громадську діяльність.
Шалений сплеск активізму у нас відбувся після Революції Гідності. Із власного досвіду скажу: працювати на громадських полях до Майдану - це було щось таке невизначене, філософсько-ідейне, і майже нікому нецікаве. А от зовсім інакше стало займатися громадськими справами після Майдану – тут і важелі впливу, і можливості, і бути активістом стало навіть якось трендово та статусно.
Здавалося би - це ж класно! Проблеми, які піднімають активісти тепер помічають, до них дослухаються, а значить з їх допомогою в суспільстві з’явиться більше світла, відбудуться позитивні зміни.
Але щось пішло не так. В якийсь момент форма взяла над сутністю.
По при гарний інтерфейс (юридично оформлені, зі статутами, структурами, з фінансовими можливостями, медійно розкручені і т.п.), в нинішньому активізмі, у більшості випадків, абсолютно відсутнє о те правдиве, безкорисливе, коли рушійною силою є ідея, а не зиск, є творити, віддавати, а не отримувати.
Звичайно, технік ведення громадської діяльності - можна навчитися. Але якщо в активізмі нема о того правдивого і безкорисливого - то весь цей громадський активізм втрачає сенс або перетворюється на звичайний бізнес, і, що найгірше, стає знаряддям маніпуляцій.
Саме тому і не люблю, коли громадсько активних людей нині називають активістами. Для мене слово "активіст", втратило своє наповнення і сенс, подібно як колись слово "люстрація". Я йому перестала вірити. Чомусь, все хороше що в українському суспільстві зароджується, в нас швидко мутує і перетворюється на чергове знаряддя системи. Так, нажаль, сталось і з активізмом. Що маємо від нього нині - мутні води де множаться кишенькові ГО, замовні акції, діяльність за гроші, бізнесове грантожерство і т.д.і т.п. Форма ніби та сама (активісти, громадські організації), а от наповнення… подекуди гниле і смердюче.
Справжня громадська діяльність – це не політика, це набагато ширше і глибше. І це точно не бізнес. Є робота - де заробляєш гроші, а є громадська діяльнісь - де ти проявляєш ініціативу, інвестуєш свій час, вміння, часом і зароблені кошти, з-за для того щоб вирішувати проблеми, які турбують суспільство, змінювати середовище у якому живеш на краще. Такий активізм шанований у світі, а у нас таким палець біля віска крутять.
А ті хто активізовується за 3-2-1 роки до виборів; ті для кого активізм-політика, активізм-бізнес – це єдине ціле; ті для кого активізм – це основне місце праці; ті в яких 20% діла, а 80% самолюбування і піару - то особливий сучасний український вид АКТИВІСТІВ “made in Ukraine”. Такий активізм у нас в ажурі, а от у світі їм середній палець покажуть.
Ну, але маємо, що маємо. Які люди такі й процеси.
