У дитинстві я думав, що книга Льва Толстого «Війна та мир» - найтовстіша книга у світі. Пройшло трохи часу, я сам побував на війні і написав книгу, яка за товщиною не надто відрізняється від праці Льва Миколайовича. Мої «Карателі» мають 1 млн 200 тис. знаків. І на написання книги пішов один рік і два місяці. Як сказав один із моїх знайомих: «Ніфіга собі цеглина».
Насправді це не цеглина, це мій хрест. Звільняючись я пообіцяв хлопцям, що напишу книгу про них усіх. І про тих, хто залишився живим, і про тих, хто загинув. Пообіцяв, що вони не залишаться сухими цифрами у зведеннях та новинах.
Я виконав обіцянку. «Карателі» виходять у вересні. У цьому мільйоні знаків закодований рік, проведений піхотною бригадою на фронті, закодовані життя та смерті, біль втрат та радість перемог. Я хотів вкласти у неї душу. Не знаю, чи вийшло. Але як би не було, я виконав свою обіцянку. Скоро книга стане матеріальною і буде важити не набагато менше, ніж справжня цегла.
Наразі ж пропоную Вашій увазі одну главу з неї…
Їжак у небі
"В кожне серце поміщається певна кількість болі. Потім вже нічого не відчуваєш" (підполковник Анатолій Прошин, керівник прес-служби оперативного командування «Захід»).
-------------
Польові квіти пахли медом і життям. Командир взводу матеріального забезпечення танкового батальйону львів’янин Птаха торкався долонею вершечків трави, повільно посуваючи руку до нард, що лежали прямо на землі. Його противник, замкомбата Бедрик гриз травинку, спостерігаючи за неспішними рухами побратима.
Кубики покотились по гральній дошці, білі фішки посунулись.
— Эндоваскулярный метод, — сказав Батон, який спостерігав за грою, гортаючи якусь книжку.
— Що? — перепитав Птаха.
— «Трансюгулярное внутрипеченочное портокавальное шунтирование — эндоваскулярный метод наложения шунта между воротной и полой веной. Операция достаточно эффективна, хорошо переносится и не мешает трансплантации печени», — радісно прочитав Батон. — Сань, а давай, ми комусь зробимо трансплантацію печінки!
Бедрик вихопив книгу з рук Вадима і прочитав назву: «Кардіологія. Хвороби серця»
— В Миколаївни спер?
— Що робиш? Віддай!
Танкісти валялись на траві, видираючи один в одного довідник. Користуючись нагодою, Птаха спер незручно розташовану фішку Бедрика і поставив туди дві свої.
Віддавши Батону книжку замкомбата повернувся до гри і помітив, що розстановка фішок змінилась.
— Паа-звольтє, у меня тут тура стояла, — сказав Бедрик і спробував схопити Птаху за штанину.
Саня відсмикнув ногу і показав Бедрику язика, а Батон вдарив його ззаду книжкою по голові.
— Двоє на одного! В атаку!!! — провив він тонким голосом.
— Спасайся, кто может!!! — таким самим фальцетом закричав Батон, і вони з Птахою кинулись навтьоки.
Ці дві фрази ввійшли в лексикон хлопців на Савур-Могилі. Після того, як висота була захоплена, зі штабу з інспекцією приїхав якийсь полковник. Полковника було надзвичайно багато. Він лазив по позиціях, віддавав своїм тоненьким голосом мільйони розпоряджень і дуже хотів навчити всіх воювати. Коли він побачив на полі ворожі танки, він дістав пістолет, підняв його вгору, як на знаменитій фотці часів Другої світової, і закричав: «В атаку!!!» Але коли за сто метрів від нього зірвався перший снаряд, подав абсолютно протилежну команду: «Спасайся, кто может!!!» Ще за кілька хвилин ГАЗ з бравим полковником зник десь у полі.
Пробігши кілька десятків метрів, чоловіки зупинились. Ожила рація Бедрика.
— Так, товариш полковник. Слухаю, товариш полковник, — сказав Бедрик і повільно відпустив тангетку. — Саня, Чуєш, Саня… Ї-їжак загинув…
Птаха завмер кліпаючи очима, а потім розвернувся і побіг до табору. Назустріч йому по полю вже неслась «Ракель» — антикварний ГАЗ-69.
Водій газона Борис відкрив пасажирські дверцята, і Птаха заскочив у машину на ходу.
— Їжак накрився, — повідомив Борис.
— Знаю, знаю. Газу, Боря, газу!!!
Зранку Птаха відправив Малого та Сашу Єжова із запчастинами у другий бат. Треба було зробити мінний трал, щоб у разі російської атаки на Маріуполь, пробити коридор у мінних загородженнях і вдарити наступаючим москалям у фланг. Відвезти і повернутися. Нічого складного, нічого небезпечного. Що могло статись?
— Газу, — просив Птаха, — газу-газу!!!
Ракель ревіла двигуном, видаючи свій максимум. Птаху підкидало на вибоїнах мало не до стелі.
«Як же ти так, Їжак? Як так?»
Командирський джип, на якому повезли запчастини, лежав на боку обабіч дороги, а навколо чорніли два десятка чорних плям від мін 120-го калібру. Джип, напевно, з’їхав з дороги і рвонув у поле, виходячи з-під мінометного обстрілу.
На горбочку навпроти машини сидів Малий — хлопчина вісімнадцяти років. Він ридав, схлипуючи та підвиваючи, обхопивши голову руками. Їжак лежав за кілька метрів від машини. Видно, вибухом його викинуло з салону. Птаха підійшов ближче.
Їжак дивився в небо, широко розплющеними очима. Рука його була неприродно вигнута, ноги пошматовані осколками. Але вбив Їжака не міномет. Все поле було вкрито засохлими стовбурами минулорічного соняшника, один з яких наскрізь пробив солдату горло. Птаха присів коло загиблого і так само неспішно, як гладив траву під час партії в нарди, закрив йому очі. Потім підійшов до Малого і доторкнувся до його плеча.
Малий замовк, підняв на Птаху очі і закричав. Він кричав хрипло і дуже голосно, а потім скочив на ноги і побіг у поле.
Птаха кинувся навздогін.
За якийсь час він наздогнав Малого і повалив на землю. Малий сховав обличчя на грудях Сані і знову заплакав.
Вони лежали на траві, яка пахла смертю і медом, і Птаха широко розплющеними очима дивився в небо.
В небі пливли хмаринки й одна з них була схожа на їжака, що ніс на спині велике яблуко.
