1 38248797 1928865993820000 3965853675913478144 nРозповім вам трохи про "героїв". Вчора гарно з сином, кумом і його батьком порибалили.

Товстолоб на 4 кг обірвав жилку і втік, але це не спортило настрою і ми вирішили завершити відпочинок шашликом.

Тут до нас на "ровері" (це в селі так лісапет називають) під'їхав хлопчина у тєльніку. Сумний такий. В селі всі знають, що він воював десь. АТОвець.

Ну ладно, слово за слово, питаю, в якому підрозділі воював, коли?

Каже: "24-та, один з небагатьох виживших на 32 блокпосту".

У мене зразу якось сумніви з'явились. Питаю, а коли це було?

Каже: "У 2015-му".

Ну тут вже я з ходу просік фішку. Питаю, а ти в якому батальйоні був? Хто у тебе ротний, взводний?

Не пам'ятає.

Питаю: "Ну а з побратимів на 32 бп кого можеш назвати, ну хоча б позивні?"

Нікого не зміг пригадати!!!

Кажу йому: "Знаєш що, Ромчику, нікому не розповідай, що ти десь воював, і радій, що у мене благодушний сьогодні настрій. І тєльнік зніми, будь-ласка, і сховай подалі від людських очей."

Пішов, Ромчик, голову опустивши...

Так от до чого я веду: скільки зараз по українських селах таких "героїв війни", одному Богові відомо. І люди вірять їм, що є дуже сумно і неприємно... Як з цим явищем боротись? Це та ж історія, що була після 1945 року, коли з'явились псевдофронтовики скрізь...

загрузка...