Зараз менше подібного треша, але раніше практично в кожному треді хтось вставляв маніпулятивний камент "хлопці не за те на фронті гинуть, щоб ти.... " - і далі по темі, що має стосунок переважно до самого автора каменту, а не до війни.
І от сьогодні мене осінило.
А чи не аху*ли до краю ми з вами, прихожани, щоб вирішувати, кому за що вмирати?
Як можна було додуматись до такої простої і водночас небезпечної фрази? Хто і в який момент вирішив, що всі солдати армії ідуть захищати виключно його конкретні побутові інтереси? Конкретно його мрії та сподівання? В мамкиних гітлєрів погратись надумали?
На передову їдуть через мільярд причин. Повірте, серед них нема нікого, хто б поліз у бойові дії, патамушо умовній зінє не нравиться асортімєнт в ларьку біля остановки, а умовного валєру заєбало начальство. Люди їдуть воювати через гроші, патріотизм, товаришів, пільги-субсидії, медичну страховку, проблеми вдома, суспільство заєбало тощо, але не тому, шо конкретно у тебе запари з битовухою. Битовуха не вирішується бойовими операціями, її треба просто взяти і розребти своїми руками. Це взросла жизнь, а не мультікі, привикай.
Відкрию мегасекрет року: вмирати ніхто не хоче. Особливо з твоїми безпонтовими амбіціями замість прапорів. От ті, хто пишуть, шо "хлопці не за те вмирають", ви хоч у однієї людини спитали чому вона воює? От просто по-людськи, з розумінням питали, а не з істериками на тєму "там же стріляють, ти шо, дурак, куда ти поперся" чи "ти дібіл, я всьо про войну знаю, а ти умираєш за алєгархав"? А може хтось поїхав "вмирати під кулі", бо нестерпно жити з вами в одній країні, нестерпно слухати ці егоїстичні істерики, вічні качання прав і тупість? Може ви самі стали причиною втечі людини з суспільства? Може, цьому послугувала ваша безапеляційна зверхність, самовпевненість і глупота?
Мова дуже тонко відображає зміни реальності - одні язиками ляпають, інші над цим думають. Я зараз зроблю реверанс і скажу, що насправді всі проблеми важливо вирішувати, незалежно від величини і статусу: від грушки на межі до виборів президента, від шо кому як читать до як кому з ким трахатись. Від особистих до суспільних, з вершин до низин. Але це не проблеми армії. Армія захищає конкретні території.
Можна скільки завгодно гарлапанити про любов до нації, повагу та героїзм, але жостко попалитись на банальній фразі, про сенс якої ви ніколи не думали.
Можна прапор на колінах цілувати і жрать вишиванку, а за можливості віджати у родини ветерана будинок.
Можна писати, що їдеш на фронт заради миру, а потім повернутись і фізично скалічити людину, яка тебе любила і чекала.
Бо міфологічна свідомість працює за чіткою схемою: поки жертву не принесеш - дощик бурячки не скропить. У нас всьо то саме: накричи на дитину, бо проблєми на роботі, може іщєзнуть; женись на дівчині і зіпсуй їй жизнь, бо у тебе едипів комплекс і ти нічо з цим не робиш, може пройде; винеси мозг друзям, бо парєнь нє заценіл манікюр, може отношенія наладяться; скажи, шо хлопці не за те вмирають, бо треба доказать шось в срачі, ти ж самий крутий в інтернетах і тд. Це все люди, яких ми з легкістю приносимо в жертву заради власного дрібного комфорту, безглуздого комфорту. І я не знаю, яким чином їх порахувати.
Мені моторошно від цього. Вам нє?
