Прочитала я про це Бієнале довіри у Львові - ну і нарікання, от, мовляв, народ у нас, поїли і не заплатили. Я досі не можу збагнути смислу цієї, як на мене, беззмістовної і зайвої події, яку представляють прямо як страшно класну ідею і етичний стандарт.
Народ, ви шо, думаєте, це було би інакше деінде? Може, і було би - але то не від країни залежить, а суто від соціального класу. І то не факт. Взагалі - подивіться репортажі про розпродажі до американського Дня Подяки, там ще і ногами затопчуть за дармовщінку. (А Фуко на цьому місці почав би смєяцца хохотом - бо в умовах споглядання одне одного люди якраз діяли би не з довіри, а із self-policing, тобто боялися би показатися жадібними перед сусідом і контролювали би себе посилено - а аж ніяк не були би чемними тому, що "довіряли" би). Я думаю, просто нема сенсу відкривати ресторан безкоштовних обідів і чекати, що от хтось радше заплатить більше, ніж менше, і цим доведе, що львівяни чудові і різнокольорові.
Я особисто і не пхалася би в "безкоштовний" ресторан, де від мене очікували би, що я їм відвалю в два рази більше бабла, бо в мене стільки довіри до них і до світу, що аж до шкіри не поміщаюся. Це якраз і є безплатний сир в мишоловці, а плата за нього - дефамація популяції. Фройд ще коли казав - безкоштовні речі люди не цінують, тому за терапію треба платити. За їжу теж треба платити, і я радше піду туди, де ці межі/кордони нормально окреслені, і де я не буду почуватися або крадійкою, або блін ходячим фондом Сороса. Не обманюймо себе. Це неповага до народу, це - образа, це приниження (а приниження - річ, яку потім дуже важко вигоїти), бо це є порушення власне от цього - особистих нормальних кордонів, які чомусь раптом треба замістити "довірою" - а довіра, між іншим, це така штука, яка важко виховується, і одного обіду із львівської богадільні для цього замало.
Хочете, щоб люди вас любили? ну ок, годуйте їх. А не виставляйте оцей моральний рахунок - тіпа прийшли і не заплатили, бо це надто висока ціна за тарілку наїдків. Не заплатили, бо ви встановили неправильні кордони і зруйнували власне оцю саму довіру. І ні, я би в ваші заклади не пішла. Я не моральний авторитет - я люблю прийти, заплатити скільки з мене там нараховано і піти собі далі. Довіру я практикую вдома із рідними. Не треба намагатися вкрасти наш моральний капітал і бавитися у цей комунізм. Кам он, Львове, це йобаний встид.
