Що є шедеврами світового мистецтва? Співставив найбільші глибини думок грандів від мистецтва щодо визначення значимості творів мистецтва і визнання їх шедеврами. Дійшов особистої думки, що існують дві основні категорії шедеврів.
Справжні - випробувані критикою і часом, і штучно приведені у ранг шедеврів.
Вважаю, що таких чинників, як легенда, час і талант художника, як автора твору є недостатньо для пошуку істини у цій проблематиці. Ведуть до істини лише ті чинники, які виявляють у творах вражаючі фактори, що діють на душу, викликають у глядача певну логіку, появу безмежної кількості естетичних чи інших харизматичних почуттів величного значення. Отже виходить, що звичайне, хоч дуже досконале за сучасною технікою художнє зображення не є і не може бути шедевром. Звичайно, що справжні шедеври сприймаються по-різному.
Але вже біля століття повстало питання існування і визначення зовсім іншої категорії "сучасних" шедеврів. А саме штучно приведених творів у цей ранг. Їх логіку, можуть знати обмежене коло зацікавлених осіб. Серед них в першу чергу є найвпливовіші в Світі магнати. Дивно, але досі не знають і не користуються нею майже 100% мистецтвознавців та художників.
Цю логіку ще у минулому столітті підсвідомо відчули і користувалися нею Пабло Пікассо, Сальвадор Далі та поодинокі інші мистці, твори яких купувалися за шаленними цінами. Стоїть питання що це і чому? Сам Пікассо на прикінці життя дав майже половину відповіді. Повну не знав, або не дозволили впливові людські фактори, в яких криється один із способів майнового порятунку багатьох "акул світового бізнесу". Тому досі для абсолютної більшості найосвідченіших мистецтвознавців вона є нерозкритою загадкою. А суть і логіка її не така вже й складна.
Я дійшов висновку, що ця загадка криється у певних добре продуманих мистецько-бізнесових принципах, скерованих в основному на порятунок саме великого бізнесу у кризових ситуаціях. Перший принцип - це закономірність зростання в ціні харазматичних творів. Другий - це стабільність особистості, зростаючої харизми автора і його творів. Третій - це можливість створення максимально логічної і навіть величної легенди, що стосується автора і його творів. Ось чому у такі критерії ніколи самостійно не впишеться навіть непересічний художник.
Тут залишається відкрити логіку головної кульмінації загадки - чому твори такої категорії (це як правило сучасні, концептуальні) є майже не зрозумілими і дуже дорогими? А тому що всім зрозумілі твори і особливо сучасні в оцінці їх вартості тяготіють загальною думкою, тоді коли незрозумілі (загадкові і концептуальні) дають змогу польоту фантазії і творення незаперечної логіки їх надвисокої вартості.
До таких сучасних творів, як правило неможливо висунути жодних претензій, бо це може бути однокольорове полотно з кількома, або багатьма "приємними", або не дуже приємними плямами. Саме це, з однієї сторони, дає змогу найавторитетнішим галерейщикам світу "несправжні" шедеври поєднувати з проблемою " вигідного грошового еквіваленту" і разом з нею називати такі твори шедеврами. Тільки змова грошових магнатів що до вигідного грошового еквіваленту дає змогу популяризувати такі твори і продавати з аукціонів за сотні мільйонів доларів. А з іншої сторони для світових магнатів (і не тільки) тут відіграє важливу роль "принцип зростання" вартості на класичні і талановиті сучасні художні твори. І саме тому цей принцип ліг в основу формування грошового еквіваленту.
Такий еквівалент досі використовується для порятунку бізнесу" у кризових ситуаціях. Тобто вся ця взаємодія між художником, галерейщиком і магнатом перетворює такі особливі і "дещо талановиті" твори у найбільш вигідний і надійний грошовий еквівалент у вигляді картини, яка частіше зберігається у сейфах ніж у виставкових залах. І далеко не кожен цінитель мистецтва спроможний дати адекватну оцінку взаємодії цього конгломерату. Тому що він сформувався трьома заінтересованими сторонами включаючи мистця, але з єдиною метою назва якої гроші.
Ось чому Пікассо сказав майже дослівно: "...моє життя пройшло мимо справжнього мистецтва, бо я хотів бути багатим художником, а тепер я шкодую що так сталося"! З огляду на це, я розцінюю сучасні тенденції розвитку концептуального мистецтва як похід з новим наплечником, але давно пройденим шляхом, яким вже скористалися найвідоміші в Світі художники і висловили після цього своє незадоволення ним.
