Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Вкотре звертаюся до поетичних рядків Ліни Василівни Костенко, бо без сумніву вона якнайкраще передає у своїх словах біль і гордість за нашу Незалежну Соборну Державу і той нелегкий шлях, яким Україна йшла до омріяної мети.
22 січня 1919 року був і залишається однією із найпрекрасніших митей нашої непростої, нерідко трагічної історії. Цей день завжди буде закарбований у пам’яті нашого народу як свято Соборності України.
Соборність для України – це єдність багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність та ідентичність. Цей день довів, що ні багатовікові розрізнення, ні намагання насильно асимілювати українців та змусити нас забути своє коріння й ідеали не змогли стати на заваді споконвічному прагненню українців – спільно жити у ні від кого незалежній державі.
Саме символічний Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки можна вважати тією основою, яка дозволила нам врешті здобути свою державність, не залишитись назавжди частиною імперій – ні східних, ні західних. І до цього дня і після нього єдність як ціннісний апарат, як генетична основа і мрія були частиною нас самих. Про це свідчать події близької для нас історії, зокрема, референдуму 1991 року, коли 90,32% мешканців України проголосувала «за» Акт проголошення незалежності України. Саме тоді усі ми ще раз підтвердили власну багатовікову окремішню ідентичність, задекларували свою єдність, втілили мрію і мету багатьох попередніх поколінь українців.
Чи розгубили ми цю єдність із тимчасовою втратою Криму, окупацією частини Донбасу? Переконаний, що ні. Скоріше навпаки: попри багаторічну відсутність адекватної державної політики й агресивні впливи Росії, українська єдність і соборність, спільність, яка не залежить від національної приналежності, віри, статі чи раси, сьогодні є очевидною. Ідея єдності та Соборності втілюється у нашій країні кожного дня і, як на мене, є безпрецедентною для всієї Європи ХХІ століття. Ця ідея врятувала Україну і кожного з нас від агресії, надихнула і сформувала особливий феномен українського волонтерства, забезпечила основу для подвигів новітніх Героїв України – військовослужбовців. Саме Соборність, як цінність і єдність, як основа є одним із головних аргументів того, що добровольці Галичини чи Волині ціною власного життя обороняють кожен метр нашої землі на сході України, а мешканці Слобожанщини чи Запоріжжя дають гідну відсіч «рускому міру». Бо незалежно від мови та віри, соціального статусу та політичних уподобань – ми українці. Так завжди було і так завжди буде!
Вірю, що ми не розгубимо своєї єдності і знову зробимо Україну Соборною державою, повернемо й реально втілимо у всіх сферах життя нашої країни світлі ідеали українського народу – свободу, чесність, мир, відкритість, щирість, взаєморозуміння, відповідальність. Все те, що дозволяє бути нам Соборними.
Сьогодні ми з гордістю розгортаємо Державні прапори, виконуємо Гімн України, знову, як на початку нашої Незалежності, формуємо ланцюги єдності. Знаково, що нині сотні тисяч українців підтримали ініціативу Юлії Тимошенко поєднати нашу країну від Заходу до Сходу, тим самим повторити історичний ланцюг 21 січня 1990 року. Через роки ми знову демонструємо усьому світу нашу згуртованість, підтримку один одного. Масштабність цього заходу наповнює наші серця та душі вірою в те, що попереду на нас чекають зміни лише на краще. Не випадково й те, що в 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР в Києві відбувається з’їзд партії ВО «Батьківщина» - основна мета якого пам'ять про ці доленосні для України події. Впевнений, що сьогодні ми висунемо кандидатуру майбутнього Президента України, бо ж не кожен політик може згуртувати націю, своїм прикладом продемонструвати бажання і чітке бачення того, як зберегти нашу Соборність.
Ми дійсно в силах змінити все!
