49728029 1981135345315681 4125729585784422400 nНе знаю, ЩО варто говорити в такі дні, як сьогодні. Товкти воду в ступі і побиватися через непокараність, марність жертв і так далі – не хочеться. Хочеться сказати інше. 

Люди Майдану – це статистична похибка від решти населення підданих. Дивлячись на звитяжців Майдану, ми здуру подумали, що то всі такі. А ні. Це – лише незначна меншість. Краща меншість на тлі азартних спостерігачів цього кривавого спектаклю. 

Краща меншість із Майдану перекочувала в атошні окопи. Азартні спостерігачі далі на своїх місцях. 

Краща меншість із різноманітних ГО лупає сю скалу, а азартні спостерігачі обирають на виборах чергове прізвище свого гвалтівника. 

Краща меншість намагається бодай якось зберегтися в країні азартних спостерігачів, які між собою міряються сантиметрами фанатичної відданості політикам-кумирам. І так, краща меншість отетеріває від незчисленної кількості азартних спостерігачів, яким потрібне передвиборче видовище. 

Краща меншість поступово програє не тому, що вона мало діяльна чи слабо переконлива. А тому що азартні спостерігачі занадто розбещені. Зеленський їм усміхнено й мовчки підморгує, Тимошенко їм обіцяє халяву, Порошенко тисне на святе, а краща меншість нічого іншого запропонувати не може, крім як почати змінювати себе засадничо і нещадно. Це ніколи не пройде в країні, де Зеленський-Тимошенко-Порошенко вимагають від свого силосу просто бути і нічого з собою не робити. 
Краща меншість німіє від того, як навіть сьогодні дехто з особливо азартних спостерігачів умудряються писати, що розстріляний Майдан має шанс сказати своє слово 31 березня, проголосувавши за …(імя і прізвище пастуха). Виглядає на те, що слово Гідність теж було розстріляне в ті дні. 

Мені не шкода азартних спостерігачів. Мені невимовно шкода ту кращу меншість, яка на своєму горбу повинна щоденно і щогодинно витягувати лайно з лайна. 

Ця краща меншість, очевидно, ніколи не буде обраною, бо куди там… Не буде віддяченою, бо хто там… Не буде пошанованою, бо де там… Вона просто буде тихенько орати це дике закам’яніле поле людської дурості, безпам’ятства, безпринципності. 

І, може, колись, коли наші нащадки через 100 років вивчатимуть історію загальнонаціональної деградації, вони окреме слово замовлять про тих, хто у ті мряковинні роки був невидимим киснем для отари баранів. Може, навіть і окремий абзац відведуть для згадки про ту кращу меншість, яка в ті мряковинні часи щодня змушувала себе тупити свій плуг об дурний камінь. 

Краща меншість про це ніколи не дізнається. Але бодай у такі поминальні дні, як цей, хочеться сказати не лише про убієнних кращих, але й про тих живих кращих, які вже 5-й рік живуть із відчуттям гіркого жалю: варто чи не варто кликати в політ безкрилих? 

День розстрілу Майдану - це день статистичної похибки. День кращої меншості, яка просто мусить бути. Не заради отари баранів. А заради тих, хто через 100 років буде дивитися на наш мряковинний час із часу набагато світлішого.

загрузка...