1 879en4s35h2o4t 1Були величезні склади зброї. Був багатий людський матеріал. Була територія.

Але ми програли Визвольну війну. Ми її майже не “грали” – ми не хотіли воювати.
Бог нам дав єдину на землі країну: немає на світі такого підсоння, таких краєвидів, такої щедрости ґpyнтy, такого здоров’я роси.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра!

Але ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. Не можна жити “на дурничку”. Не можна довго існувати “в кредит”. Не можна існувати іcтoрично, тобто посідати Землю, не виконуючи обов’язків, що їх та земля покладає на насельників її. Обов’язків всіх: географічних, іcтopичних, геополітичних, геокультурних і навіть іcтoріософічних. Але ми їх не виконали, бо не виконували. Грушевський залишив біля десяти томів біблій, де оспівував улюблені маси і пропагував ненависть до власної влади.
Драгоманов підвів під те все “ідеологію”, а Винниченко скеровував енергію еліти на статеві проблеми. Навіть ранній Петлюра був проти власного Війська.
Але ніхто з того покоління не розповів “масам”, що таке Москва. Ані Польща, ані Туреччина, ані “Схід” і “Захід” – за винятком єдиного Донцова.
Ми програли Визвольну війну. Підкреслюю – ми, хорунжі й поручники 1918 – 1919 років. Бо ми мусили “пазурями й зубами” робити те все, що війна вимагала.
Але ми, бачачи, хто були ті міністри й ідеологи, відчуваючи трупний сморід драгоманівщини, ми – з морального ледарства нашогo – ми воліли в них вдивлятися, як у справжніх людей і виконувати їх, отруєні рабством, накази.

Євген МАЛАНЮК
З нью-йоркських нотатників та записників 1955 р.

Джерело

загрузка...